Про ветеранський бізнес на Миколаївщині: учасник бойових дій Ілля Шполянський

Чи має суспільство і держава підтримувати ветеранський бізнес? Чому це мають бути не пільги, а сприяння? Про це Радіо Свобода поговорило із Іллею Шполянським, одним із керівників ветеранської громадської організації Миколаївської області, приватним підприємцем.

Ілля Шполянський на фронт пішов добровольцем у серпні 2014 року. Він – учасник бойових дій у складі 79-ї окремої десантної штурмової бригади. Після повернення у 2016 році став одним із засновників найбільшої у Миколаївській області ветеранської організації і очолює її досі. В області вже чотири роки працює програма підтримки ветеранського бізнесу.

Ілля Шполянський, 79 бригада. Фронт. 9 грудня 2014 року

– Я є фінансовим директором Центру виробничої практики інвалідів АТО «Літопис». Ми займаємося поліграфією і будівельним бізнесом. Окрім цього я є ініціатором великої кількості різноманітних проєктів.

– Як Ви оцінюєте стан підтримки державою ветеранського бізнесу?

– Давайте почнемо з того – чи є якесь правове регулювання поняття «ветеранський бізнес» чи ні? Відповідь – ні, немає.

Тобто, на сьогоднішній день, це неформальний термін який означає бізнес, у якому засновником або одноосібником є людина, яка пройшла бойові дії.

Станом на зараз відсутні будь-які державні програми з допомоги ветеранам. З моєї точки зору, за три роки існування міністерства ветеранів, із його боку не було надано жодної підтримки ветеранському бізнесу, зокрема і регуляторної.

На регіональних рівнях була кредитна програма підтримки в Львівській області, але вона не запрацювала.

У Донецькій області програма, яка називалася «Донецький куркуль», але вона була не тільки для ветеранів. Там ветерани разом із іншими брали участь.

Є дієва програма підтримки ветеранського сільськогосподарського бізнесу в Полтавській області. І, власне, є програма з підтримки власної справи для ветеранів АТО в Миколаївській області, яка діє вже четвертий рік. Ця програма розроблена організацією, яку я очолюю. Ми її реалізували на обласному рівні, а цього року і на міському.

Асоціація ветеранів Миколаївської області. Ілля Шполянський стоїть першим ліворуч.

– У чому вона полягає?

– В рамках програми, ветерану, який має план початку ведення бізнесу, надається на відкриття власної справи до 50 000 тисяч гривень допомоги. Всього було підтримано 40 проєктів за ти роки.

В цьому році запланована підтримка ще 30 проєктів на суму 1,5 мільйона гривень.

Ці гроші – з обласного і міського бюджетів.

– А інші, не державні і не муніципальні, форми підтримки розвитку ветеранського бізнесу як ви оцінюєте?

– Була досить велика кількість грантових проєктів : Міжнародна організація з міграції (МОМ), Міжнародний фонд «Відродження», «Фонд родини Загорій».

Київська школа економіки уже провела сім наборів на навчання і після навчання надається невеликий грант, здається, до тисячі доларів.

Також USAID і Канадський фонд місцевих ініціатив допомагає ветеранському бізнесу у відкритті власної справи сільськогосподарського напрямку.

Отже ми можемо сказати що на сьогоднішній день державної підтримки нема, але є досить розповсюджені приклади допомоги з боку міжнародних або українських організацій, які це роблять на благодійних засадах.

– А як би держава, на вашу думку, мала б підтримувати ветеранський бізнес: податковими пільгами, якимось преференціями?

– Скажімо так: на сьогоднішній день я не бачу ефективних форм податкових пільг, бо це будуть суцільні зловживання.

– Озвучувалася думка, зокрема на Форумі підтримки ветеранського підприємництва, організованому Фондом «Повернись живим», що ветеранський бізнес міг би брати участь у тендерах на харчування армії або на пошиття одягу для військовослужбовців…

– Думаю, що нічого не вийде через зловживання. Тобто ветеранами будуть просто прикриватися. Тому, мені здається, що в сучасних реаліях це не спрацює .

Що з моєї точки зору може зробити держава у підтримці ветеранського бізнесу?

Перше – на певний період, відносно невеликий (пів року від початку заснування), зробити пільгу на єдиний податок та ЄСВ.

На довший період, на мою думку, не потрібно, бо будуть великі втрати для бюджету, а по-друге ветеранів знову будуть використовувати, щоб мінімізовувати податки.

Друге – це пільгове кредитування. Воно ніби й існує на даний момент, але працює дуже погано.

Гроші, які були виділенні в державному бюджеті на це, не були використані.

Чому? Тому, що є велика проблема з заставою.

Ілля Шполянський, перший праворуч.

Мені здається, якби держава покривала частину застави за ветерана, тобто клала заставу в банк на депозит і відсотки з цього депозиту йшли б на часткове перекриття кредиту і ветерану не потрібно було б покривати всю заставну вартість. Я б залишив би якусь частину, наприклад, 25% чи 30% застави ветерану, щоб він її покривав. Ось це була б реальна допомога ветеранському бізнесу.

Плюс можливо, добре працювали б мінігранти, як у Миколаївській області. Ці гранти здобуваються на конкурсній основі, тобто у нас їх отримують ті, у кого більш високі бали.

Мені здається, що це теж потрібна і слушна річ.

– А що саме має робити міністерство ветеранів?

– Міністерство має розробляти державні програми. А створення інформаційних платформ і так далі, на мій погляд, не життєздатне, воно не буде працювати в реаліях життя тому, що ви не будете це купувати тільки тому, що це роблять ветерани.

Ви купуєте те, що вам зручно і так далі.

Однозначно потрібні ефективні навчальні програми. Я вважаю, що тут далеко ходити не потрібно бо є ефективна програма Київської школи економіки. Вона працює, вона має дуже великий попит і ефект. Тобто вже декілька сотень реально працюючих проєктів і це дуже крутий кейс.

Потрібно обов’язково стимулюючі гранти. Вони не мусять бути великими – 50-100 тисяч максимум. Має бути серйозна форма звітування, але при цьому людина має право і збанкротувати…якщо раптом бізнес не піде.

Далі – це підтримка пільгового кредитування. Однозначно дуже потрібна річ, і тут потрібно вирішувати питання з заставою бо зараз банки дуже важко дають кредити особливо підприємцям початківцям.

– Асоціація ветеранів-підприємців, вона потрібна на вашу думку? Вона може бути корисною у розвитку ветеранського підприємництва?

– Дивлячись як. Як інформаційна платформа, то зайвим це не буде, але особливих ефективних зрушень це також не принесе.

Як структура, яка буде займатися адвокацією ветеранів-підприємців, то це потрібна річ. Адже, у будь-якому випадку, права і інтереси ветеранів має хтось відстоювати і має цим займатися.

Поки що, це тільки якісь спорадичні ініціативи.

А от просто інформувати, що є такий ветеранський бізнес, то на мій погляд, повторюсь, це вже не працює.

Якийсь час люди справді ходили по ветеранську піцу, купували щось, бо воно було вироблене ветераном, але зараз, як мені здається, люди шукають просто смачну піцу або шукають хороше взуття, а не взуття, яке зробив ветеран. Тобто, на мою думку, це не найвдаліша маркетингова стратегія.

Мені здається, що єдине, що потрібно ветерану – це реальна підтримка тієї ініціативи, яку він хоче реалізувати.

Є певна підтримка сільськогосподарського бізнесу від західних партнерів. Сьогодні це пов’язане із баченням наших західних партнерів, що потрібно максимально стимулювати розвиток бізнесу на селі, щоб людини не мусили звідти виїжджати.

Я повністю із цим погоджуюся і вважаю, що варто багато уваги приділяти цьому питанню і, можливо, має бути окрема державна програма підтримки бізнесу ветеранів на селі.

Є різні механізми допомоги і це досить ефективно, бо є речі які можна порахувати наприклад кількість корів, кущів дерев і так далі.

Ілля Шполянський на фронті

– Для чого взагалі державі, суспільству підтримувати ветеранський бізнес? Чому це важливо ?

– Все дуже просто: якщо ветеран успішний і він працює, то він не полізе в петлю, йому не буде потрібна реабілітація від ПТСР і залежності, він буде зайнятий цікавою справою, він утримуватиме себе і свою родину і буде приносити гроші в державний бюджет.

Людина, яка пройшла через випробування, захищаючи державу, повинна відчувати підтримку в своєму бажанні не бути соціальним паразитом у мирному житті.

Хотілося б, щоб мірилом тут було почуття гідності, щоб суспільство в уособленні держави підтримувало ветерана тому, що поважало те, що він зробив.