Майже півмільйона людей зі статусом учасників війни – це десята частина населення всієї Хорватії. Ветерани тут політично активні, багато хто з них успішно веде бізнес, тож держава з ними рахується. Тим не менш, у цій балканській країні, яка вже є членом Євросоюзу і де війна завершилась 25 років тому, досі відчувають її наслідки. Тому продовжують вкладати кошти у реабілітацію ветеранів, намагаючись повернути їх до «мирного життя». Радіо Свобода публікує репортаж про сучасне життя хорватських ветеранів.
Ветеран Крунослав Хрвачич згадує 1995 рік, коли хорватські військові повертались у свої часто зруйновані міста. Комусь не було де жити і працювати, а хтось ще й втратив рідних. Післявоєнна Хорватія зовсім не була схожою на сьогоднішню популярну серед туристів гостинну і безпечну перлину Адріатики.
«Люди постраждали від посттравматичного синдрому, а це є велика проблема. Насилля зросло, суспільство стало більш агресивним. Насилля, жорстокість, кримінал, а нестача грошей поглиблювала цю проблему» – в ті роки колишніх військових нерідко ловили на бандитизмі, розповідає ветеран.
Під час війни Крунослав Хрвачич почав із розвідника і дослужився до голови Військової ветеринарної служби, яка прибирала загиблих тварин і займалась очищенням стоків уздовж усієї лінії фронту. Після демобілізації підтримки від держави чоловік чекати не став, натомість занурився у малий бізнес – тепер ветеран ще й ветеринар.
Усміхнений, у кумедній сорочці чоловік показує нам власну клініку у середмісті Великої Ґориці. Весь вільний час Крунослав заповнює справами – взявся ще й за туристичний бізнес і навіть пішов у політику. Він каже, що саме його непосидючість допомогла повернутись не просто з війни, а й до повноцінного «мирного життя».
«Моє велике щастя, що я зайнятий не однією справою, я маю мало часу на негативні думки чи погані спогади», – каже Крунослав Хрвачич.
Але таких самостійних ветеранів насправді меншість.
Ветеранські клуби
На сусідній вулиці інші ветерани Великої Ґориці відганяють погані думки за келихом пива й у хмарах сигаретного диму. Голова місцевого ветеранського об’єднання Милєнко Марич дістає з шафи стару гвинтівку.
«Ось це було для сербів, але тепер ми вже маємо для сербів потужнішу зброю», – брутально жартує Милєнко, його побратими сміються.
Приміщення лише схоже на бар, насправді це такий ветеранський клуб.
«Тут збираються члени нашої організації і не просто сидять і пиячать, а грають у шахи, займаються спортом. Є в нас хлопці, які разом займаються підприємництвом, наприклад, відновлюють зруйновані під час війни будинки. Ще маємо офіс, у ньому люди вирішують різні питання ветеранів на рівні міста чи міністерства», – розповідає про діяльність ветеранських клубів Милєнко Марич.
Такі об’єднання є у кожному місті Хорватії, саме вони відстоюють права ветеранів, допомагають із житлом і лікуванням. Хоча чоловіки в цьому клубі не виглядають надто щасливими і скаржаться на державу, хорватські урядовці все одно продовжують фінансувати такі спілки, бо переконані: тут ветеранам краще, ніж наодинці вдома.
Дім ветеранів
За 120 кілометрів від Великої Ґориці у курортному місті Липик Свєтлана Мишор Чулина показує нам перший у Хорватії Дім ветеранів. Це пілотний проєкт – щось на зразок санаторію. Затишні кімнати, читальня, спортивна зала, басейн, увага лікарів та психологів, а ще – здорова їжа.
«До речі, наша кухня закуповує продукти у наших же місцевих ветеранів-фермерів. Тут можна поїсти, а тут у нас простір, де ветерани спілкуються і навіть можуть щось випити», – розповідає Свєтлана і пояснює, що важливе не лише відновлення тілесного здоров’я, але й душевна реабілітація ветеранів.
На барі зустрічаємо ветерана Николу Карана. Відпочинком тут чоловік задоволений, але йому шкода, що так жити на повному пансіоні можна лише один раз на кілька років. Почувши, що наша знімальна група з України, Никола помітно пожвавився і вирішив передати українським ветеранам важливу, на його думку, інформацію.
«Я б рекомендував нашим українським друзям, щоб вони трималися разом, наприклад, через товариства, як у нас. Важливо, щоб люди, які були у військових підрозділах, і надалі тримались разом, бо ці люди в якісь періоди життя вирішують схожі проблеми. Треба мати поруч людей, які зможуть і щось порадити, і поборотись за тебе у разі чого», – завершує думку Никола Каран і свистить ветеранам, які сидять за сусіднім столиком, закликаючи підтримати його.
За столом сидить і генерал Йосип Луцич – керівник Дому ветеранів. Він пояснює, чому держава продовжує уважно слідкувати за життям ветеранів і допомагати їм.
«Із самого початку війни вони були сформовані у якісь військові підрозділи – від роти до штабу, – і вони звикли, що мають певну керівну особу, яка вирішує, що треба зробити в певний час. Після війни вони теж чекають від держави, що ними хтось має керувати і організувати їм певну активність. Ми бачимо, що їх треба зробити корисними не тільки для суспільства, але і для самих себе. Такий самий шлях очікує і Україну», – переконаний генерал Йосип Луцич.
Але ветерани – не проблема. Так вважає генерал, схожі думки і в хорватському уряді. У Міністерстві ветеранів уже встигли переконатись, що колишні військові можуть бути корисними суспільству. Саме тому урядовці розробляють програми не лише соціальної і психологічної реабілітації, але й підтримки під час працевлаштування.
«Перше, що зробила держава, – організувала допомогу ветеранам, які прагнуть самі створити своє робоче місце. Другий пункт програми – допомагаємо ветеранам покращити свої навички чи змінити професію. Також є допомога підприємствам, які приймають на роботу ветеранів чи дітей загиблих ветеранів. І ще є програма створення ветеранських кооперативів. Це коли ветерани об’єднуються у такі специфічні фірми-кооперативи. До речі, з точки зору психологічної реабілітації цей тип реінтеграції у «мирне життя» виявися найефективнішим», – розповідає держсекретарка Міністерства ветеранів Хорватії Невенка Банич.
Вона не раз приймала у Загребі своїх українських колег із аналогічного міністерства і радила їм не заплющувати очі на проблеми ветеранів, щоб вони не стали великою проблемою для всієї держави.
