Гість п’ятнадцятого епізоду – військовий капелан Сергій Дмитрієв із позивним «Падре».
У подкасті «Свої серед своїх» Радіо Свобода спілкується із українцями та українками, які стали до лав Сил оборони України у російсько-українській війні.
Попередні випуски можна послухати тут.
Про отця Сергія Дмитрієва говорять, що він руйнує стереотипи. Можливо, тому, що під час служби в церкві Московського патріархату в Херсоні отримував фінансування на патріотичні ініціативи від російського «Газпрому». Або ж через те, що під час спілкування прямий та відвертий і не намагається нав’язати будь-які переконання.
Сергій Дмитрієв народився у Росії, але з 1990-х живе в Україні. Став священником у 1996-му. Після анексії Криму одним із перших перевів свою парафію до Української православної церкви (Київського патріархату).
У 2014-му став капеланом у 30-й механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького. Один із ініціаторів Стіни пам’яті загиблих за Україну біля Михайлівського монастиря у Києві. Кілька місяців тому Сергій Дмитрієв став головним капеланом Командування Сил територіальної оборони ЗСУ.
Мета капелана – підтримати
Військові капелани – це священники різних конфесій, які служать для військових, а також працюють з їхніми родинами. Військові звертаються до капеланів із різними запитаннями – особистими, релігійними чи просто поговорити. Для цього не обов’язково вірити в Бога – до капелана за розмовою приходять і атеїсти.
Сергій Дмитрієв
Сергій Дмитрієв каже, що теми звернень різні – як і в цивільному житті:
«Священику не місце на позиціях, під час штурму чи наступу. Проте він часто присутній на передніх позиціях, але приїжджає не воювати, а підтримати».
До 2017 року капелани у ЗСУ були волонтерами або офіційно обіймали інші позиції. Згодом почали оформлювати цивільно-правові договори і працювали з ЗСУ як цивільні особи.
Після повномасштабного вторгнення був підписаний закон «Про Службу військового капеланства» і тепер капелани офіційно стали військовослужбовцями. Щоб стати капеланом, потрібно обов’язково мати вищу богословську освіту та пройти спеціальні навчання.
Навчання капеланів
Зараз капелани проходять підготовку у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Це програма до трьох місяців, де проводять польову підготовку, навчають поводженню під час бойових дій, працюють із психологічними темами.
Сергій Дмитрієв
Оскільки Сергій Дмитрієв сьогодні є головним капеланом Командування Сил територіальної оборони, його місія – розбудувати систему капеланської служби в Силах тероборони. За його словами, в силах ТРО наразі більше капеланів, ніж у інших родах військ.
Капелани сил ТРО мають свій додатковий двотижневий вишкіл, спрямований на запити капеланів.
«Ми говоримо про медіацію, конфліктологію, залежності військовослужбовців – як допомагати. Вчимо роботі з родинами загиблих, як працювати з горем, втратою, як у госпіталі підійти до пораненого, ампутанта. Наприклад, Павло Кімкін читав лекцію про міжнародне право, а журналіст Роман Цимбалюк про інформаційну безпеку», – розповідає Дмитрієв.
Сильний вчинок
На думку Сергія Дмитрієва, війна змінює кожну людину. Хтось більше згуртовується, хтось навпаки. За його спостереженнями, самі військові – найбільші пацифісти та менш агресивні, ніж люди в цивільному житті.
Водночас капелан вважає, що під час воєнних дій ідеалізувати військових – це нормально.
«Треба розуміти, що захисники теж з різним складом характеру, з різними своїми недоліками. Але ця людина зголосилася піти і захищати конкретно вас. Вона витрачає своє здоров’я, свій час на те, щоб захищати незнайому для нього людину. Це сильний сильний вчинок. Сьогодні не всі українці готові на це».
У п’ятнадцятому епізоді Сергій Дмитрієв детальніше розповів про те:
- чому зараз не час для жалю та скорботи особисто для нього;
- хто такий помічник капелана і хто ним може стати;
- як війна змінює людину;
- чому агресивніші люди в цивільному житті, а не військові;
- чому ідеалізація військових – це нормально і чому він «захищатиме навіть «аватара»;
- якою є різниця між військовим і цивільним світами;
- яка його думка про вшанування загиблих і чому він вважає, що держава наразі робить для цього недостатньо;
- як говорити з військовополоненими, з людьми, що переживають втрату;
- чому розважатися потрібно навіть під час війни.
Нескучне: перші світлини зі звільненого ЗСУ села
Слухати подкаст можна на подкаст-платформах:
Електронна адреса проекту: uapodcast@rferl.org
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Якщо немає інформації – нішу займають російські пропагандисти». Подкаст «Свої серед своїх» із прес-офіцеркою 93-ї бригади Іриною Рибаковою ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Велика честь – воювати за свою країну». Подкаст «Свої серед своїх» з аеророзвідником Максимом Михайликом ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Не просто корм, а класна страва». Подкаст «Свої серед своїх» із фронтовим кухарем «Йогуртом» ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Хочу, щоб війна була не марафоном, а естафетою». Подкаст «Свої серед своїх» з бойовим медиком Євгеном ЛатоюМасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.