Гостя чотирнадцятого епізоду Ірина Рибакова – прес-офіцерка 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».
У подкасті «Свої серед своїх» Радіо Свобода спілкується із українцями та українками, які стали до лав Сил оборони України у російсько-українській війні.
Попередні випуски можна послухати тут.
Ірина Рибакова служить із 2017-го року. За цей час вона супроводжувала тисячі українських та закордонних журналістів для зйомки військових і сама не раз робила фото, які забирали на обкладинки всесвітньо відомі медіа.
У подкасті говоримо про те, що дратує прес-офіцера, для чого взагалі прес-служби у ЗСУ, а також про значення їхньої роботи у протидії російській пропаганді.
«Боротьба» з командирами на початку служби
Війна для Ірини Рибакової почалася у 2015-му, коли вона доєдналася до добровольчого батальйону «Карпатська січ». Коли добробат став частиною 93-ї окремої механізованої бригади, Ірина обрала цивільну роботу у громадському секторі. Разом із тим волонтерила і продовжувала їздити на позиції.
«Потім вигоріла на тій роботі, стала перебирати в голові куди подати резюме. І зрозуміла, що вже не хочу на цивільну роботу, я хочу йти в армію», – згадує Рибакова.
Попит на інформацію про війну був шалений, відео набирали багато переглядів.
«Найважче, коли прийшла в армію, – згадує прес-офіцерка, – не було де жити, не було жіночих казарм. Потрібно було шукати житло самостійно, це було складно».
Інша проблема – багато військових не розуміли важливості роботи прес-офіцера та журналістів.
«Спочатку військові взагалі не сприймали і думали, що це нікому не потрібно. Іноді командири батальйонів не пускали. Масштабна війна показала, що прес-служба необхідна. Бо якщо немає від нас інформації, цю нішу закривають російські пропагандисти», – каже Ірина Рибакова.
Будь-який рух супроводжується обстрілами
Зараз у прес-службі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» працює всього двоє людей. Вони мають наповнювати усі сторінки у соцмережах, супроводжувати групи журналістів та звітувати про свою роботу.
Коли журналісти хочуть зняти військових – вони пишуть Ірині, а вона узгоджує зйомку з командирами.
«Це найважче – домовитися, щоб журналістів пустили і їм було, що зняти».
У середньому приїжджає п’ять груп на тиждень. З іноземцями працювати складніше – у міжнародних медіа сувора система безпеки, яка постійно намагається все контролювати, хоча на фронті це складно через постійні обстріли.
«Міжнародні ЗМІ люблять їздити на двох броньованих машинах зі своїми водіями та офіцерами безпеки. Але реальність нам каже, що дві машини на позиціях не може бути. Зараз будь-який рух супроводжується обстрілами».
«Будемо до кінця»
Ірина багато років сама фотографує. Ці світлини можна побачити на її особистій сторінці, на сторінці 93-ї бригади, а також у різних медіа.
Башта російського танка, яку вона сфотографувала у квітні минулого року на Харківщині, була на обкладинці британського журналу The Economist.
У квітні цього року у Покровську відбулася спільна виставка фотографій Ірини Рибакової та Олександра Пархоменка «Соледар. Сіль. Війна».
Олександр зняв світлини мирного міста, а Ірина - бійців третього механізованого і першого стрілецького батальйонів, які тримали Соледар протягом 4,5 місяців і стримували наступ російської армії, які знищували місто.
Після завершення війни Ірина не планує продовжувати службу – хоче повернутися у цивільну журналістику.
«Але зараз війна, тому будемо до кінця. А як вона закінчиться, то будемо щось думати».
У чотирнадцятому епізоді Ірина Рибакова розповідає про:
- те, чому не була офіційно оформлена на посаду прес-офіцера;
- «медійних» військових, які ведуть блоги у Instagram чи TikTok;
- чому жінку не зустрінеш у піхоті й на штурмі;
- що дратує у роботі фіксерів;
- з якими питаннями їй краще не дзвонити о першій годині ночі;
- чому на позиції має вирушати один автомобіль;
- чому складно працювати з міжнародними медіа;
- чому не хочеться залишатися в армії після перемоги;
- чому до військових таки варто ставитись, як до «сонечок»;
- те, що після війни країну очікують соціальні конфлікти.
Слухати подкаст можна на подкаст-платформах:
Електронна адреса проекту: uapodcast@rferl.org
