Запоріжжя-Гуляйполе – Понад півтори тисячі людей продовжують жити у розташованому за 5 кілометрів від позицій російської армії і лінії фронту місті Гуляйполе на Запоріжжі. Це переважно люди пенсійного і передпенсійного віку, і вони відмовляються покидати свої – часто пошкоджені обстрілами будинки. Нині в місті ані електрики, ані централізованого газо- і водопостачання.
Радіо Свобода подивилося як живуть місцеві? Чому не їдуть? Хто їм допомагає? Та як планують пережити другу воєнну зиму?
Кореспондентка їздила до Гуляйполя разом з рятувальниками.
Із десяток адрес – саме стільки жителів Гуляйполя за день відвідують рятувальники. Розвозять технічну воду... Їдемо разом із ними.
Місце призначення – серед приватного сектору Гуляйполя.
На всю вулицю – дві родини. Виходять зустрічати рятувальників. І поки ті наповнюють водою басейн на одному з подвір’їв, пані Ніна, яка живе поряд, розповідає як готується до зими.
Показує подвір’я. Під ногами «господарство» – качки, а в кутку – дрова. Запас на зиму. 10 кубів. Об’єм з розрахунків минулої зими. Саме стільки вистачило Нині та 91-річній мамі для опалення хати.
«Гроші позичила, авжеж. Пенсія у мене три тисячі, а це куб дров», – каже Ніна.
Електрика – від сонячних панелей, які пощастило отримати через місцеву владу від однієї із гуманітарних організацій. Як розповідають рятувальники, таки панелей вистачає на освітлення та щоб собі і сусідам зарядити мобільні телефони.
Технічну воду привозять рятувальники, а питна – з колодязя в іншій частині міста.
«За три кілометри. Ось в бідон і фляжки. Ми тільки удвох. Мамі 91 рік. Нам бідон на тиждень. Все інше – то технічна вода. Це дуже добре, що нам привозять ось цю воду. Нею прати, посуд мити, качкам, гусям, а ту, що привозимо з колодязя – пити», – розповідає Ніна.
Пані Ніна із мамою залишаються зимувати удома. Приготували, каже, запаси на зиму – картопля, консервація...
«Краще вдома, ніж там десь в гуртожитку. Будемо вдома зимувати. І не збираємось нікуди»
А ми рушаємо з рятувальникам далі – на нову адресу. Дорогою говоримо.
Один з співрозмовників пожежник-рятувальник Василь Дерев’янко – і сам родом з Гуляйполя. Питаю, які проблеми були минулої зими.
«Те, що світла не було, зв’язку. З обігрівом проблема, з тим, що треба було десь знайти дрова, щоб обігріти свій будинок.
– А що зараз місцеві просять перед початком зими? За чим по допомогу звертаються?
– Вода – це завжди. Вода постійно потрібна. Хліб. Все, як і в тому році. Все те саме, всі ті самі проблеми. Нічого нового не з’явилося. Головне, що всі хочуть жити, не хочуть уїжджати. Рідний дім ніщо не замінить».
Дорогою минаємо місце прильоту, який стався кілька діб тому. На подвір'ї все понівечене.
Заглиблюємося у вулиці приватного сектору. Дорога йде повз так звану хату Махна – Меморіальний будинок-музей Нестора Махна. Його теж зачепило обстрілами. Пошкодило ворота, у будинку вибило вікна.
Та пам'ятник стоїть.
«Напевно не люблять таких сильних людей, як наші гуляйпільці, як Нестор Махно», – каже мені про обстріли з боку військ рятувальник Василь Дерев’янко.
Рушаємо далі. Дорогою на зустріч нам – жінка похилого віку. Велосипедом везе в’язанку гілок.
«На зиму готую, бо нема ані вугілля, ані чого нема, а ті, що з насіння дають брикети, то вони сильно забивають димар», – каже мені.
Перепитую у пані Катерини, так звуть мою співрозмовницю:
«А на скільки далеко доводиться вам ходити? Яка відстань від дому?
– Далеко…
– Скільки?
– Десь майже кілометр ходжу, бо треба на зиму заготовляти. Чула, де вистріл – знаю там напевно дерева. Йду туди – там точно розбито. Ось сьогодні сходила глянула, що там багато набито дерева і завтра буду ходити, або післязавтра».
Жінка поспішає далі під звук «приходу» десь вдалечині.
Більшість тих, хто залишається сьогодні в Гуляйполі схожі на моїх сьогоднішніх співрозмовниць – Ніну та Катерину. Люди старшого віку.
«На сьогоднішній день кількість людей, які залишились в місті коливається 1.5-2 тисячі. В основному це літні люди, яким ментально вже важко звідси виїхати, не хочуть вони залишати свої домівки. Ось така категорія 50 плюс», – каже заступник начальника місцевої пожежно-рятувальної частини Володимир Панасейко.
Минула зима в прифронтовому Гуляйполі була безсніжною. А якою буде друга воєнна зима рятувальники не можуть спрогнозувати, і називають для себе це головним викликом.
«Головний виклик – це те, що ми не можемо спланувати, яка зима буде. Якщо буде багато снігу, то оперативність наша звісно зменшиться через те, що дороги чистити нікому буде особливо і добиратися по занесеним дорогам до місця ліквідації надзвичайних ситуацій буде дещо складніше і довше», – ділиться Володимир Панасейко.
Та, кажуть, готуються і до такого.