«Реформи виживання» і чи зможе Україна позбутися олігархів? Дискусія у Гарварді

Україні за майже 30 років незалежності вдалося не звернути з демократичного шляху розвитку, але і просунутися далеко на ньому вона поки що не змогла. Влада в Україні змінюється шляхом виборів, що само по собі є чималим досягненням за стандартами регіону, але, попри два Майдани, докорінного зламу чинної системи влади і заміни її на ефективні державні інститути не відбулося. Еліти, які володіють ресурсами держави та ЗМІ, продовжують використовувати державні інститути собі на користь, наголошують експерти. Чи є вихід із цієї ситуації? Чим можуть допомогти західні союзники і донори України? На що спроможне українське громадянське суспільство? Про це днями під час міжнародної онлайн-конференції Українського наукового інституту Гарвардського університету говорили учасники сесії під назвою «Інституції та реформа».

Розмову модерував старший науковий співробітник «Атлантичної ради» США Адріан Каратницький, а участь у ній брали Ольга Айвазовська, голова правління «Громадянської мережі «Опора», Маргарета Бальмаседа, професор дипломатії та міжнародних відносин в американському Університеті Сетона Голла, Джесіка Пісано з «Нової школи соціальних досліджень» при Нью-Йоркському університеті та політолог Ростислав Павленко з «Києво-Могилянської Академії».

Україна є виборчою демократією з високим рівнем конкуренції та плюралізму і протягом останніх років зробила великий поступ у збільшенні прозорості та реагуванні на нові виклики, зокрема йдеться про надання права голосу переселенцям з окупованих територій, каже Ольга Айвазовська. Громадські організації мають високу репутацію та повагу, але плюралізм думок у політичному просторі забезпечує не так широка палітра представлених думок у ЗМІ, як різноманітність самих ЗМІ чи радше їхніх власників.

«Зокрема, власники телеканалів перетворили їх на рупори своїх партій. А олігархи продовжують грати вирішальну роль в економіці, державній адміністрації та політичних подіях. Їхні політичні баталії між собою забезпечують мінімальний баланс сил», – зауважує Айвазовська.

Українським партіям бракує внутрішньої демократії, політичної структури та кадрів, каже експертка. Усі ці проблеми, додає вона, позначилися на правлячій партії «Слуга народу», яка хоч і може сформувати більшість у парламенті, потерпає від внутрішніх конфліктів між людьми, які сповідують різні цінності та подекуди протилежні політичні погляди.

Тож представникам влади для підтримки деяких рішень доводиться шукати підтримки в лавах інших партій чи позапартійних депутатів у парламенті. В результаті між політичними інституціями та суспільством панує атмосфера недовіри, бо складається враження, що у владі панує хаос, наголошує експертка, і це в ситуації, коли Україна потерпає від браку безпеки та російської агресії.

Проблема українських інститутів вилилася у конституційну кризу, і, на думку Ольги Айвазовської, найголовнішим пріоритетом України зараз є створення незалежної судової системи, яка буде наглядати за дотриманням законів, а найголовніше – дотримуватиметься їх сама.

«Реформи виживання»

Чи можна провести успішні реформи, якщо не мати чіткого плану, мети і послідовності? На думку Ольги Айвазовської, сама така ситуація утворилася зараз в Україні.

«У нас відбуваються реформи виживання, а не реформи розвитку. Раніше було зрозуміло, які проводити реформи – ті, які потрібні для підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Але нинішні реформи виглядають тактичними, а не стратегічними», – говорить Айвазовська. Вона додає, що громадянське суспільство намагається запропонувати владі порядок денний реформ, але він зустрічає змішану реакцію влади.

Щодо такої політичної сили, як «Опозиційна платформа – За життя», то вона ставиться до громадянського суспільства вороже, каже експертка, і намагається представити його своїм виборцям як внутрішнього ворога, що відкриває перспективу для можливого переслідування представників громадянського суспільства.

Нинішня влада, як і попередня, важко переживає зростання впливу громадянського суспільства і не готова сприймати його як партнера у реформах, вважає Айвазовська.

Найбільш успішною, на думку Айвазовської, була децентралізація, яка триває вже шість років і поступово передає більше повноважень на місця. Щодо такої важливої реформи, як земельна, то, на думку експертки, вона проходить поки що хаотично, а населення ставиться до неї з недовірою, підозрюючи, що головні вигоди від земельної реформи отримають олігархи.

«Олігархи змінили розвиток цілих галузей економіки»

Маргарета Бальмаседа вважає, що інституції, які залишилися від СРСР, далі відіграють важливу роль у тому, як будуються стосунки влади в Україні. Говорячи про інституції, дослідниця, яка вивчала питання енергетики та вплив цієї галузі на формування влади у країнах колишнього СРСР, каже, що потрібно дивитися не лише на такі установи, як парламент і судова влада, але і на те, як здійснювалося корпоративне управління, особливо щодо колишніх державних підприємств, та на регулюючі установи, які мали б наглядати за дотриманням правил.

На її думку, після розвалу СРСР створилася ситуація, яка триває досі, коли приватні інтереси, користуючись численними лазівками у законодавстві, взяли під контроль компанії, які офіційно належать державі. Як приклад такого контролю вона наводить контроль бізнесмена Ігоря Коломойського над державною компанією «Укрнафта».

«Я вивчаю цю тему протягом багатьох років, і можу сказати, що така ситуація призвела не лише до виведення значних коштів з-під державного контролю – це докладно описала аудиторська компанія Ernst & Young, але це призвело до зміни напрямку в індустріальному розвитку України у сфері енергетики», – каже Бальмаседа.

У своїй новій книжці, над якою працює протягом останніх семи років, вона стверджує, що українська нафтопереробна промисловість, яка колись була важливим джерелом економічної активності та доходів, практично зникла протягом останніх 10 років. І вона пов’язує це з тим, що контроль над державною компанією більшість з цього часу належав Коломойському. При цьому, контролювати компанію неформально було набагато вигідніше, ніж офіційно нею володіти, тому що таким чином олігархи могли користуватися системою державних субсидій.

На її думку, справа Коломойського ще далеко не вирішена, але громадянське суспільство тут грає велику роль – робота журналістів-розслідувачів, які публікують подробиці контрактів, інші розслідування, на її погляд, є ключовими для викриття корупції в енергетичному секторі. Поява нових інститутів, які можуть вести прозорі розслідування також є результатом цієї роботи.

(За словами самого Ігоря Коломойського, який намагається повернути свою власність в компанії «Укрнафта» та «Приватбанку», ці активи у нього «були вкрадені».

«У нас вкрали нашу власність. Злодії, які у нас її вкрали, відібрали її під заступництвом держави, підбурювані міжнародними організаціями, як МВФ чи Світовий банк, які їм аплодували. Але власність же так просто не можна забрати, через неї громадянські війни починалися. І ми нікому нічого не збираємося дарувати. Все будемо повертати назад», – сказав Ігор Коломойський в одному зі своїх інтерв'ю, – ред.).

Бальмаседа зауважила, що пострадянська приватизація у промисловості та сільському господарстві не лише не розірвала зв’язок бізнесу і держави, але і зробила багатьох людей більш залежними від місцевих еліт. Це своєю чергою впливає потім на виборчий процес, бо залежними людьми легше маніпулювати. Тому ринок, який не був підкріплений ефективною державою та верховенством права не призвів до покращення матеріального стану цієї категорії людей.

Викачування грошей з держави стало можливим також і через те, що олігархи могли впливати на встановлення і (не)дотримання правил, говорить Бальмаседа. Це сприяло появі монополій. В енергетичному секторі йдеться про отримання контролю над таким органом, як Національна комісія з регулювання енергетики.

«Ми бачимо, що навіть після 2014 року така людина, як Рінат Ахметов, який окрім металургії, має також відношення до енергорозподільчих компаній, міг залишити за собою контроль над цією установою і змінити правила гри так, щоб контролювати третину енергетичного ринку України», – наголошує американська дослідниця.

Також вона звернула увагу на те, як олігархам, перш за все Ахметову, вдається маніпулювати місцевою ідентичністю для того, щоб зберегти контроль над вугільним сектором.

Плачевну соціальну та економічну ситуацію на Донбасі вони змогли обернути на підтримку собі – вони використали шахтарів для того, щоб отримати більші субсидії з Києва, а також для того, щоб отримати більшу політичну вагу в стосунках з президентами України, починаючи з президента Леоніда Кучми. В результаті та система стосунків, яка створилася на Донбасі через роль олігархів, створила сприятливі умови для російської агресії.

(Рінат Ахметов, на відміну від Ігоря Коломойського, рідко виступає з коментарями для ЗМІ, але в одному з інтерв'ю Максим Тимченко, голова ДТЕК, найбільшої приватної вертикально-інтегрованої енергетичної компанії України, що в ходить в холдинг Ріната Ахметова SKM, сказав, що «на ринку теплової генерації або вугілля монополії у нас немає, і це не раз було підтверджено».

«Ми хочемо мати конкурентних гравців, однодумців, щоб з'явилася можливість сидіти з ними за одним столом і обговорювати питання з регулятором і урядом», – сказав Тимченко, – ред).

На думку Бальмаседи, українські олігархи зацікавлені у незалежності України лише тією мірою, якою вони можуть користатися з цієї незалежності. Те, що вони видають за свою патріотичну позицію, насправді є бажанням уникнути конкуренції з боку Росії, наприклад, у сфері металургії. З іншого боку, там, де це вигідно, вони радо співпрацюють з російськими партнерами і російською державою, що в світі після 2014 року несе для України безпекові загрози.

Наприклад, Харцизський трубний завод, який виробляє труби для газогону, успішно продавалися «Газпрому» Рінатом Ахметовим, незважаючи на те, що труби були потрібні для того, щоб побудувати газогін з Ямалу в обхід України. І таким чином позбавити її стратегічної ролі в транспортуванні газу в Європу. Тож, на її думку, олігархи – це не та сила, яка буде захищати незалежність України.

За словами Бальмаседи, вирішити проблему олігархії в Україні могли б чіткі правила гри та незалежні інституції, які за цим стежитимуть. Про це Україна мала б послати чіткий сигнал Європейському союзу щодо того, як вона планує будувати свою енергетичну політику щодо ЄС і Росії, бо поки Київ просить не допустити побудови газогонів в обхід своєї території, Україна сама продовжує енергетичну співпрацю з Росією.

«Втома від України» – це той стан в ЄС, коли від України чекають чітких планів та дій, але не можуть дочекатися. Така ситуація вигідна тим в ЄС, хто хоче продовжувати співпрацю з Росією. І по-третє, Україна має усвідомити, що світ змінився, і вона вже не є ключовою країною для транспортування газу, бо змінився європейський ринок. Цей виклик може бути ще більшим, ніж той, що пов'язаний з Росією, пояснює дослідниця.

Громадянському суспільству вдається виставляти владі «червоні лінії»

Ростислав Павленко, колишній радник і заступник Голови адміністрації президента Петра Порошенка, вважає, що зараз українська держава проходить випробування популістською політикою. Ця ситуація не унікальна для України, коли виборці покладають надії на людину з-поза системи і сподіваються, що саме вони зможе провести ті реформи, які гальмувалися зсередини, а головне – це мало б призвести до швидкого і різкого покращення стандартів життя. Чуда не сталося, але, за словами Павленка, не сталося і катастрофи, бо виявилося, що Україна як суспільство і як країна витримали, і він залишається оптимістом щодо майбутнього держави.

Павленко вказав на те, як уряд посилається на громадську думку як на орієнтир для своєї політики, наприклад, при встановленні «червоних ліній», які не слід перетинати на переговорах президента Зеленського з групою «Нормандського формату». Тож на думку Павленка, громадянське суспільство відіграє важливу роль у встановленні та дотриманні владою цих «червоних ліній».

Зокрема, він сказав, що хоча адміністрації, частиною якої він був, вдалося, з різних причин, зробити лише обмежені кроки в цьому напрямку, він сподівається, що реформи в судовій системі, ті, що стосувалися Верхового суду та Антикорупційного суду будуть продовжені за підтримки громадянського суспільства та західних партнерів. А наступним кроком мали би бути апеляційні та інші суди нижчої інстанції, з якими стикаються українці у своєму звичайному житті. На, думку Павленка, далеко ця реформа не просунулася і два роки були втрачені.

Також, на його думку, потрібна співпраця між нинішньою владою і опозицією в регуляторній реформі, щоб туди прийшли професійні люди з доброю репутацією, які могли б зміцнити ці інститути. Демонополізація економіки, незалежні суди, зменшення адміністративного навантаження на бізнес – мали би бути серед головних кроків.

Павленко привітав останні кроки влади щодо боротьби з російською пропагандою. За його словами, партнери України сприйняли їх більш позитивно, ніж ті кроки, які робила попередня адміністрація в Україні. Але це – лише перший крок, сигнал, який посилає президент Зеленський, за ним має бути справжня рішучість дати відсіч російській агресії на всіх фронтах. І забезпечити стабільність роботи українських інститутів так, щоб жоден український президент у майбутньому, незалежно від його політичних прапорів, не зміг звернути з євроатлантичного шляху.

Відповідаючи на запитання модератора Адріяна Каратницького про те, чи готовий український бізнес підтримувати громадянське суспільство, Ростислав Павленко відповів, що великий бізнес, тобто той, що виріс з нинішньої системи, не зацікавлений у її зміні, що ж до середнього і малого бізнесу, то для нього це непосильне фінансове навантаження.

«Потрібно буде ще скількись років еволюції для того, що українське громадянське суспільство могло покластися на свої внутрішні джерела для розвитку», – вважає Павленко.

Заважають чи допомагають Україні регіональні різниці?

У певному сенсі Україна є більш європейською, ніж багато європейських країн, вважає Джесіка Пісано. Незважаючи на масові вбивства часів радянської та нацистської окупації, Україна зберегла свій багатонаціональний та багатомовний характер. В ній зберігається повага і підтримка інших мов, і при цьому держава намагається посилити роль української мови як спільної для своїх громадян.

На думку Пісано, впродовж довгого часу різноманітність України трактували як слабкість і це почало впливати не місцеву політику. «Не різноманітність є слабкістю, а той спосіб, в який ми говоримо про неї є проблемою», – каже вона.

Пісано наводить приклад Донбасу, регіону, де олігархам вдалося взяти контроль над політичним, економічним і соціальним життям, і завдяки цьому контролю зманіпулювати громадською думкою так, щоб люди голосували так, як вигідно олігархам. Замість того, щоб побачити цю картину, західні соціологи йшли на поводу у російської тези про те, що люди голосували за певні ідеї та політичні союзи. Так народилася теза про «поляризацію України», про «прозахідну і проросійську частину України», що було вигідно для Росії, яка саме так представляла Україну, замовчуючи той факт, що різноманітність є нормою для великої країни.

«Насправді люди в Україні розділилися не за мовою, добробутом чи регіональною ідентичністю, а за відповіддю на питання: чи треба підтримувати уряд, яким би корумпованим він не був, чи його потрібно вигнати шляхом масових протестів», – вважає Пісано.

На її думку, коли на Заході продовжують обговорювати Україну в термінах поділу, то цим учасники дискусії лише відтворюють російський інструмент рефлексивного контролю, а не дають справжнє описання реальності.

Радіо Свобода готова надати можливість висловитися і Рінату Ахметову, і Ігорю Коломойському та іншим, чиї імена називали експерти на конференції.