Лукашенківські репресії проти активістів у Білорусі та за її кордоном постійно зростають. Але британський історик Норман Дейвіс вважає, що ситуація могла б бути ще гіршою, якби цієї держави не існувало взагалі.
Британський історик Норман Дейвіс
«Коли я починав свою роботу у далекі комуністичні часи, у шістдесяті та сімдесяті, видавалося, що «Білорусія» приречена на загибель як національна держава», зазначив Норман Дейвіс в інтерв’ю для Радіо Свобода. Він використав зросійщену назву, яка використовувалася в назві радянської республіки.
«Видавалося, що вони програли все. Здавалося, що СРСР існуватиме вічно. Союз накачував людей своїми ідеями без упину», – зауважує Дейвіс.
Навряд це втішить більш ніж 30 тисяч людей, які пройшли в’язниці, чи сотні інших, які очікують суду. Всі вони – репресовані. Вже рік країною ширяться протести проти Лукашенка, який очолює державу шостий термін підряд. Вперше він був обраний на президентську посаду в 1994 році.
Під час «Маршу свободи» в Мінську, 16 серпня 2020 року
Нинішні репресії – лише один розділ у столітній книзі темних часів у Білорусі.
Спроба заснувати у 1918 році вільну та незалежну Білоруську Народну Республіку (БНР) була швидко перекреслена більшовиками.
Перший уряд БНР – Народний секретаріат. Мінськ, 1918 рік
Святкування чергової річниці БНР у Вільні (тоді Польща) в білоруській гімназії, 1935 рік
У 1930-х радянський диктатор Йосип Сталін знищив аж до 60% білоруської інтелігенції, каже Дейвіс. Чверть населення країни загинула у Другій світовій війни, а на місці Мінську лишилися майже самі гори каміння. Жодна інша країна в Європі не постраждала сильніше. Етнічні чистки тривали й після війни, а радянська відбудова просувалася повільно, адже допомогу за Планом Маршалла не прийняли. Окрім цього, в 1986 році Білорусь зазнала найбільших збитків після вибуху на Чорнобильській АЕС.
«Білоруси бачили стільки насилля, про яке більшість європейських країн навіть не чули», зазначив Дейвіс в інтерв’ю Радіо Свобода 2 серпня.
Білоруська молодь на демонстрації в День Волі з антиросійським транспарантом: «Свободу народам, смерть імперіям». Мінськ, 25 березня 2016 року
«Важка історія»
Хоч Білорусь не зникала з новинних заголовків протягом цілого року, втім, для багатьох на Заході ця держава лишається таємницею. Її історія перебуває у російській тіні.
Долю Білорусі майже завжди визначали за її межамиНорман Дейвіс
«На Заході є фахівці, які розуміються на Польщі чи Литві, але, загалом, західні історики відтворюють російські наративи. Доводиться постійно пояснювати що до чого, це дуже тяжко», – запевняє Дейвіс.
«Долю Білорусі майже завжди визначали за її межами», – каже історик.
Олександр Лукашенко. Мінськ, 5 серпня 2021 року
«Один за одним, різні владарі намагалися прищепити людям у Білорусі штучні ідентичності. У Російській імперії, наприклад, вигадали назву – «Белоруссия». Натомість автохтонною назвою була «Белая Русь», – розповідає він.
Урадянській Білорусі насаджувалася радянська ідентичністьНорман Дейвіс
«Між двома світовими війнами половина Білорусі відійшла Польщі. Були заходи, скеровані на полонізацію. Більшість білорусів ходили у польські школи, в яких формувався дуже відмінний світогляд від того, в якому виховували по іншу сторону кордону. Там, у радянській Білорусі вони могли говорити своєю мовою, але не для того щоб щось цим про себе казати», – пояснює Дейвіс. «Звичайно, насаджувалася радянська ідентичність».
Білорусь. Під час уроку білоруської мови в одній зі шкіл у Могильовській області, 19 лютого 2020 року
З огляду на ці обставини, білоруси наразі вимушені надолужувати втрачене, вважає він.
«Білоруси відстають на декілька поколінь від інших східноєвропейських націй через їхню важку історію. Видається, що національне пробудження, яке відбулося у Польщі, Чехії та деінде в 19-му сторіччі, дійшло до Білорусі з великим запізненням».
Історик Норман Дейвіс виступає після вручення йому нагороди у Варшаві в січні 2018 року. Його шанують поляки за численні книги про Польщу
Молоді білоруси намагаються визначити своє місце у Європі.
«Вони хочуть віднайти себе, вони хочуть дізнаватися про власну культуру та історію, вони хочуть зрозуміти відносини між білоруською та іншими націями, а режим Лукашенка не надає їм таких можливостей», – каже історик.
Мінливість долі
У давньому минулого Білорусі таланило більше. У 14-18 сторіччях Білорусь входила до Великого Князівства Литовського. Об’єднавшись із Королівством Польським, ця держава була одним із найбільш впливових регіональних лідерів у Європі.
«Те, що ми називаємо Білоруссю, було найбільшим складовим елементом Великого Князівства Литовського. Православних білорусів було більше ніж литовців-язичників, тож православ’я і відповідна мова зайняли чільну позицію у цій державі», – пояснює Дейвіс. Він має на увазі руську, литвинську мову, яка згодом розвинулася в сучасну білоруську.
Все це завершилося в кінця 18-го сторіччя трьома поділами Речі Посполитої між Пруссією, Габсбурзькою імперією та Російською імперією.
У 1840 році Микола І заборонив використовувати у діловодстві слова «білоруський» та «литовський», натомість ці землі мали називати Північно-Західним регіоном. Це одна з багатьох спроб русифікувати білорусів та литовців.
У 1991 році я відвідав Мінськ. Місцеві жителі показали мені декілька надзвичайних пам’яток
Незважаючи на всі спроби стерти будь-які спогади, Дейвісу доводилося бачити на власні очі те, як деякі білоруси зберігали пам’ять про минуле.
«У 1991 році я відвідав Мінськ. Це був останній місяць існування Радянського Союзу – хоч про владу чи контроль тоді вже не йшлося, і ще до встановлення диктатури Лукашенка. Місцеві жителі показали мені декілька надзвичайних пам’яток», – пригадує Дейвіс.
«Був музей, недержавний Музей греко-католицького церковного мистецтва. Там зберігали ікони, релігійні зображення. Все це було прикопано у 1793 році, уявіть це собі, оскільки російська адміністрація наполягала на тому, що всі православні церкви мають прийняти московський обряд. Вони мали використовувати московські ікони, додавати московських святих, прийняти усі ці московські штуки. Усі ці ікони були захованими з 1773 до 1991 року, і лише тоді вони вперше побачили світ», – розповів історик.
Все змінилося після приходу Лукашенка до влади в 1994 році. Між іншим, скасували біло-червоно-білий прапор, який використовувала у 1918 році республіканські сили БНР, натомість запровадили майже ідентичний до радянського червоно-зелений прапор.
«За 3-4 роки по тому, як до влади прийшов Лукашенко, все знову потрапило під замок, і все лишалося без змін весь цей час», – каже Дейвіс.
Акція протесту жінок із біло-червоно-білими парасолями (кольорами історичного національного прапору Білорусі). Мінськ, 18 липня 2021 року
Він не втрачає оптимізму, і переконаний, що в довготерміновій перспективі білоруси зможуть відстояти власну національність.
«Знаєте, нічого ще не втрачено… 100 років тому, по завершенню Першої світової війни, більшість білорусів не володіла жодною мовою. Вони лише почали в школу ходити за поляків, і пізніше також за радянських часів. Протягом міжвоєнного періоду польські антропологи з Варшави досліджували регіон, за яким Білорусь широковідома, – Полісся, його болота. Вони запитували у місцевих: «Хто ви?». Ті завжди відповідали: «Тутэйшыя». Ми люди, які тут живуть, місцеві ми. Більше вони нічого не знали, ні про що, крім цього, не думали», – зазначає британський історик.
Беручи до уваги ці 4-5 поколінь, Норман Дейвіс наголошує: «Це величезний прогрес для білорусів».
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: БНР і УНР. У Білорусі відзначили 100 років незалежності