Білоруська народна республіка (БНР) проіснувала менше ніж рік під протекторатом Німеччини, але історики та політичні діячі вважають її прообразом і попередницею незалежної Білорусі.
25 березня 1918 року Рада Білоруської Народної Республіки оголосила незалежність. Це було першою спробою створення білоруської держави у 20-му столітті. Реально БНР проіснувала менше року, але її створення вплинуло на рішення про оголошення у 1919 році БРСР та у 1991 році – Республіки Білорусь.
БНР мала дипломатичні відносини з Українською Народною Республікою, вела переговори з Києвом про спільні кордони, а також отримувала від УНР міждержавні позички.
Історія БНР
Початком становлення нової білоруської держави вважаються Всебілоруські народні збори, які були скликані білоруськими громадськими організаціями та окремими діячами. Учасників з’їзду в ніч з 17 на 18 грудня 1917 року розігнали більшовики, які незабаром відступили під натиском німецької армії. Але учасники з’їзду встигли обрати свій виконком.
Більшовикам Білорусь бачилася як частина Росії. Ця концепція згодом і була реалізована після захоплення більшовиками БНР і повернення радянської влади. Виконком Всебілоруських зборів, тим не менше, продовжив роботу і зміг оголосити про створення національної держави.
У БНР видавали паспорти, були відкриті консульства БНР в декотрих країнах, у тому числі в Україні (у Києві та Одесі), існувала своя система освіти, свої поштові марки.
Історики сперечаються про те, чи була БНР реально визнана на міжнародній арені. Ті, хто заперечує значення БНР, стверджують, що ні, бо занадто мало було держав, що вважали суверенною нову країну зі столицею в Мінську. Інші історики наполягають, що деякі країни, наприклад, Україна, Німеччина, Чехословаччина, Латвія, Литва, Литва, Естонія, Болгарія реально визнали існування БНР. А уряд УНР свого часу навіть надав уряду БНР державну позику.
Формально ж таких рішень іноземних урядів про визнання БНР не було – ця держава проіснувала дуже нетривалий час, її представників не пустили до підписання Брестського миру, зате вони були на Паризький мирній конференції 1919–20 років.
Історія святкувань
Святкування сотої річниці Білоруської Народної Республіки відбувається не на державному рівні – його організували опозиційні партії та громадські об’єднання, інтелігенція, діячі культури. Але цього року вперше за тривалий час чинна влада не заважає святкуванню річниці БНР.
Уряд БНР в екзилі, офіційно це – Рада БНР, яку очолює Івонка Сурвілла, існує і до цього дня. Білоруський уряд не складав свої повноваження білоруській владі, на відміну від уряду УНР, чий тодішній керівник екзилі Микола Плав'юк передав правонаступництво президенту Леоніду Кравчуку в 1992 році.
Дата 25 березня святкувалася в Білорусі на державному рівні після розпаду СРСР і до приходу до влади президента Олександра Лукашенка. Масштабне святкування 75-ї річниці БНР відбулося за участю державної верхівки у 1993 році.
Після приходу до влади Олександра Лукашенка почалася політика русифікації та неприхильної до незалежності Білорусі ідеології.
Фактично, дата 25 березня сталася символом боротьби з такої політикою президента Лукашенка.
Щороку опозиція у цей день проводила у Мінську акції протесту, які міліція брутально розганяла. Найбільше було арештів 25 березня у 2000, 2006 та 2017 роках.
У минулому році під час масових акцій 25 березня протесту було затримано більше 700 осіб, включаючи лідерів опозиції.
Ідеологічна відлига
Цього року місцеві влади у різних містах заборонили демонстрації з приводу річниці БНР, але дозволили мітинги та концерти, котрі пройдусь у Мінську та ще 20 містах Білорусі. Головний мітинг-концерт відбудеться 25 березня у Мінську на майдані коло Оперного театру.
Міська влада Мінська також дозволила встановити меморіальну дошку на будинку, де було проголошено незалежність БНР, кошти на неї були зібрані людьми за три години через краудфандінг. Люди зібрали також гроші на концерти у Мінську та інших містах.
У музеях та бібліотеках Білорусі відкрилися вистави до ювілею БНР, відбулися наукові конференції, позитивно про Білоруську народну республіку висловлювалися представники парламенту та виконавчої влади.
Сам президент Лукашенко вважає, що білорусам нема, чим пишатися – незалежної держави, на його думку, вони так і не створили.
«Був такий факт. Хтось дійсно хотів, напевно, ті люди, які намагалися створити незалежну Білорусь, вони не знали, куди кинутися. Пристрасне бажання зробити Білорусь незалежною могло їх штовхнути хоч до кайзера, хоч чорт знає до кого. Гарна це сторінка в нашій історії? Напевно, не зовсім. Розумні люди повинні знати правду про ті події. Але пишатися цим, якщо це було так, не треба. Це була сумна сторінка, і в історії багатьох народів таких сумних сторінок була маса», – сказав Лукашенко.
Рішення не заважати мітингам та концертам з нагоди сотої річниці БНР, але заборонити демонстрації на вулицях належить особисто Лукашенку.
Не зважаючи на заборону демонстрацій, опозиційні політики Микола Статкевич та Володимир Някляєв закликали до маніфестації у центрі Мінська 25 березня, але Някляєва та ще декількох активістів арештували за попередні порушення закону про масові зібрання.
