«Перше СЗЧ»: що не так із законопроєктом про звільнення від покарання за самовільне залишення військової служби

(Рубрика «Точка зору»)

• Законопроєкт про повернення на службу військовослужбовців після першого СЗЧ Верховна Рада ухвалила 17 липня у першому читанні.
• Як зазначається на сайті Міністерства оборони України, «законопроєкт №11322 відкриває можливість повернення на службу військовослужбовців, які вперше самовільно залишили частину (СЗЧ) або вчинили дезертирство під час дії воєнного стану. Окрім того, вони можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності».
• Законопроєкт, зокрема, передбачає, що такі військовослужбовці можуть добровільно звернутися до слідчого чи прокурора з наміром повернутися до військової частини для продовження служби. Намір військовослужбовця має бути схвалений командиром.

Законопроєкт №11322 – «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення кримінальної відповідальності за злочини проти встановленого порядку несення або проходження військової служби під час дії воєнного стану» – викликає занепокоєння військових правозахисників, адже на їхню думку, ряд його положень, у разі їхнього ухвалення, можуть призвести до протилежного результату.

Самовільне залишення частини (СЗЧ), а тим більш дезертирство – це зазвичай складне, багатошарове явище, яке має свої причини. Відповідно і протидія цьому має бути комплексною: долати потрібно не лише наслідки, а першочергово виокрінювати причини. На жаль, на думку правозахисників, запропонований законопроєкт цього не передбачає. Відтак, він не закладає системний підхід до вирішення проблем, а отже не буде ефективним.

Однак, зважаючи на те, що законопроєкт №11322 має всі шанси бути ухваленим у другому читанні попри значні зауваження до нього, треба докласти зусиль, щоб повернути його у правильне русло та спонукати законотворців приділити більше уваги проблемі СЗЧ та дезертирства загалом.

Лінія фронту на Донеччині. 24 червня 2024 року

Посилення відповідальності не дало результату

Як показала практика, посилення відповідальності у цих питаннях свого часу не дало бажаного результату. Тому ми й не сподіваємося на те, що послаблення відповідальності дасть шивдкий результат.

Поприяти позитивним змінам можуть такі фактори:

• усвідомлення невідворотності покарання за правопорушення як з боку рядових військовослужбовців, так і з боку командного складу та військового керівництва;
• справедливе та шанобливе ставлення до тих, хто жертвує своїм життям та здоровʼям заради перемоги над агресором;

Необхідне розуміння того, що повага не виникає на рівному місці та не може існувати апріорі до старшого за званням – її обʼєктивно потрібно заслужити.

• усвідомлення того, що найвищу цінність має саме людський ресурс, особливо на війні на виснаження із ворогом, який переважає чисельно.

Суспільство не може демонізувати військовослужбовців, які зважилися на такий крок або ж вчинили таку дію ненавмисно. Навпаки — суспільство повинно прагнути, щоб розслідування причин СЗЧ та дезертирства проводилося максимально чесно та ефективно, адже такі випадки рідко бувають чорно-білими. Швидше навпаки – тут задіюються глибинні механізми людської психіки, на яку війна та бойові дії впливають максимально деструктивно.

Психологічна складова

У військовій спільноті відомі випадки, коли цілком вмотивовані, надійні військовослужбовці відмовлялися від виконання бойових завдань, самовільно залишали військову частину та дезертирували, перебуваючи у стані афекту.

Такі військовослужбовці згодом не могли пояснити своїх дій. Фахівці кажуть, що такі люди перш за все потребують психологічної допомоги.

Законотворці мають звернути особливу увагу на цей аспект та законодавчо прописати надання психологічної допомоги особам, які опинилися у таких обставинах.

Це є вагомим фактором повернення довіри до командування військовослужбовців, які втратили орієнтири, та посприяє їхньому ментальному здоровʼю, яке є основою психологічної готовності до бою.

Військові ЗСУ дістають тіла із розбитого будинку, де внаслідок авіаудару російської армії загинули цивільні

СЗЧ через недоброчесних командирів

Так, частина військовослужбовців, які зважуються на СЗЧ, можуть бути безвідповідальними особами або не бачити себе у війську. Є й такі, що навпаки надто втомилися фізично й морально й фактично вже не можуть відповідати за свої дії.

Проте є військовослужбовці, які перед прийняттям рішення про СЗЧ перебували в обставинах крайньої несправедливості зі сторони своїх командирів, безглуздих та незаконних рішень військового керівництва тощо. Серед таких військовослужбовців є ті, які вже не один рік служать у війську і мають бойові нагороди.

Для таких військових поняття військової честі, братерського плеча, взаємодопомоги є частиною їхнього усвідомленого вибору та буття вцілому. Окрім того, ці люди мають загострене почуття справедливості.

Ми маємо розуміти, що покидаючи військову частину, такі воїни можуть чітко усвідомлювати правові наслідки своїх дій та бути готовими до них. Відповідно їх може не лякати навіть термін увʼязнення 10 років, як це зараз передбачено законодавством. Наївно думати, що така людина захоче повертатися під керівництво командира, який втратив повагу, повівся нечесно, віддав незаконний наказ тощо.

У цій частині поданий законопроєкт має значну прогалину, адже СЗЧ та дезертирство часто має дві сторони, однією з яких є, власне, військовослужбовець, а іншою – командування, яке не впоралося із комунікацією зі своїми підлеглими.

У звʼязку з цим абсолютно резонно було б у законопроєкті №11322 чітко прописати, що повернення військовослужбовця можливе до будь-якої частини, а не лише до тієї, яку військовослужбовець покинув.

Законотворці повинні сприяти тому, щоб вмотивовані та ефективні військовослужбовці мали право обирати військову частину, служба в якій не нестиме додаткового морального навантаження, а людина зможе проявити свої найкращі воїнські якості – при чому не лише в межах зазначеного законопроєкту, а й в межах інших законодавчих актів.

Презумпція невинуватості та повноцінне розслідування

В Україні діє законодавство базується на презумпції невинуватості особи.

Відповідно до статті 62 Конституції України, «особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».

Натомість законотворець у запропонованому законопроєкті про СЗЧ пропонує визнати особу винною ще до рішення суду. З одного боку це суперечить Конституції, з іншого боку породжує цілу низку проблем, що й не дивно, коли мова йде про розбіжність поданих у законопроєкті норм і основного закону країни.

Як видається, за таких умов, повна картина, яка призвела до самовільного залишення частини чи дезертирства так і не буде досліджена, а винні не будуть покарані, а військовослужбовці, які безкарно полишали військову частину зможуть повертатися, а потім це робити по декілька разів.

У кожному випадку СЗЧ чи дезертирства має проводитися повноцінне розслідування, для встановлення всіх причин і винуватців, якщо такі є. І це має бути прописаним у законі.

З досвіду, по-перше, у військовослужбовця може виникнути раптово поважна причина, яку не зміг врахувати командир. По-друге, могла статися психологічна криза, під час якої людина була недієздатною і потребувала, а швидше за все й досі потребує, психологічної допомоги.

По-третє, військовослужбовець міг відмовитися виконувати злочинний наказ або зіштовхнутися із крайніми проявами несправедливості, корупцією, зловживаннями посадовими обовʼязками з боку командира. І тоді щодо дій командира повинно бути проведено розслідування, а винні мають понести покарання.

Відповідно до статті 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, «командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу); за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоровʼя особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості».

Відповідно, якщо невиконання цих обовʼязків, стало причиною СЗЧ або дезертирства, вчинених особовим складом, щодо такого командира повинно розпочатися прозоре, чесне та неупереджене розслідування.

Законотворці повинні обовʼязково зважати на цей фактор, формуючи законодавчу базу, яка б сприяла поверненню військовослужбовців на військову службу та ліквідації явищ СЗЧ та дезертирства як таких.

Амністія?

Для військовослужбовців, які вчинили СЗЧ чи дезертирство вперше (на противагу запропонованому законопроєктом механізму) може бути амністія.

З іншого боку суд може визнати винним військовослужбовця, який, разом з тим, прагне повернутися на військову службу. В такому випадку згідно із зазначеним у законопроєкті №11322 військовий дійсно повинен мати право звільнитися від покарання, якщо вчинив злочин вперше.

Однак для цього, як було зазначено вище, згідно із законодавством таку людину необхідно визнати винною (і це єдина модель у країні, де діє презумпція невинуватості — тобто до цього винним у СЗЧ ніхто його назвати і не може, як наразі йдеться у законопроєкті), засудити і одразу амністувати.

Окрім відповідності діючому законодавству, таким чином ми зможемо уникнути ситуації, коли недоброчесні військовослужбовці багаторазово покидатимуть свої військові частини, користуючись правом на уникнення відповідальності за злочин вчинений «вперше», як правовою лазівкою.

Разом з тим, важливо, аби законотворці звернули увагу на декілька моментів, які досі не враховані.

• Необізнаність військовослужбовця про те, хто саме розслідує кримінальне провадження по ньому, і хто є прокурором у цьому провадженні.
• Позиція військовослужбовця щодо подальшого проходження військової служби саме у тій військовій частині, тим командиром, через якого він пішов у СЗЧ, дезертирував – навіть, якщо такий військовослужбовець виявився винним, а протиправних дій з боку командира виявлено не було.
• Виключне право командира розпоряджатися долею військовослужбовця (як пропонує поточна редакція вказаного законопроєкту), що однозначно породить обґрунтовану недовіру з боку військовослужбовців, корупційні ризики та у деяких випадках неможливість отримати звільнення від покарання через те, що так просто вирішив командир.

Вдосконалити до другого читання

До другого читання нардепи повинні ліквідувати ці недоліки та прояснити усі нюанси, чітко виписавши норми майбутнього закону, аби вони були зрозумілими військовослужбовцям та не мали подвійного трактування.

Всеукраїнська профспілка військових, працівників правоохоронних органів та учасників бойових дій (Військово-безпекова профспілка України) направила лист до Верховної Ради України з відповідними зауваженнями, зазначивши, що українські військовослужбовці хотіли би бачити закон про звільнення від відповідальності за СЗЧ або дезертирство збалансованішим та виваженішим.

Дисципліна у війську – це не про страх, а про взаємоповагу. Негативним явищам, які є в армії, є пояснення – і вони криються не лише у поведінці рядового складу, а й часто у діях командирів та військового керівництва.

Люди – це найцінніший ресурс країни та війська зокрема.

Ті військовослужбовці, які залишили військові частини через конфлікти і несправедливість з боку командирів, хочуть повернутися до служби, але не до тих командирів, через яких вони були вимушені покинути виконання своїх обов'язків.

Вихід із цієї ситуації й превенція подібних випадків полягають у можливості переведення на службу таких військовослужбовців до інших військових підрозділів, під керівництво інших командирів.

З іншого боку щодо недоброчесних та недбалих командирів повинно проводитися справедливе розслідування.

Вирішення цієї проблеми є надважливим завданням для законотворців, як у межах поточного законопроєкту або альтернативних йому, так і в межах роботи над іншими законодавчими актами.

Гала Кавун – заступниця голови Військово-безпекової профспілки України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.