Перша жінка-генерал Людмила Шугалей про службу, Майдан та евакуацію поранених на Донбасі

Київ – Про першу жінку в Україні у званні генерал-майора медичної служби з відкритих джерел відомо дуже мало – посада, трохи про підтримку Майдану та орден княгині Ольги «за особистий внесок у зміцнення обороноздатності». Людмила Шугалей очолює Військово-медичне управління СБУ і називає себе непублічною людиною. Тим не менш, вона погодилась розповісти Радіо Свобода, як прийшла на службу та із чим довелося зіткнутися за ці роки.

– Я народилася у Чернігові, хоча ЗМІ чомусь пишуть, що в Києві. Я закінчила середню школу №6, фізико-математичний клас, до речі, тож спочатку була думка вступати до технічного вишу на економічний факультет.

Але обставини склалися інакше. Тоді були такі курси сандружинниць у десятому класі, і я таким чином потрапила до операційної, в лікарню. І за три місяці до закінчення школи я вирішила, що буду лікарем і хочу вступати до медичного вишу.

Звичайно, належної підготовки одразу у мене не було, і я вступила до Київського медичного інституту з третьої спроби – два роки я працювала молодшою медичною сестрою. Тоді було дуже складно вступити на лікувальний факультет, пропонувався педіатричний факультет, санітарно-гігієнічний. А на лікувальний приймали, переважно, хлопців або за направленнями. Але цей досвід дав мені дуже багато для подальшої роботи. Окрім того, під час навчання я чотири роки працювала медичною сестрою у військовому шпиталі, а після закінчення почала роботу як дільничний терапевт.

Людмила Шугалей про початок кар'єри в СБУ

Спочатку я працювала цивільним лікарем, а потім мені запропонували роботу лікарем у Службі безпеки. 1995-го я прийшла сюди на роботу як терапевт. А потім мені довелося пройти всі сходинки, які тут є, у військово-медичному управлінні: спочатку була просто лікарем, потім працювала завідувачем медичним пунктом, після цього я чотири з половиною роки працювала на посаді начальника філії центральної поліклініки, потім мені запропонували підвищення – я стала заступником начальника поліклініки з лікувальної роботи, потім чотири з половиною роки я була начальником шпиталю, більше двох років – заступником начальника управління. А в лютому 2014-го після Революції гідності мене призначили на посаду начальника управління, яку я й зараз займаю.

– У статті у «Вікіпедії» про вас написано, що ви активно брали участь у подіях Майдану, допомагали пораненим. Можете про це трохи розповісти? Чи знало про це керівництво, адже силовики тоді, в основному, інакше поводились?

– Під час революції тут, в урядовому кварталі, була дуже складна ситуація: події всі практично довкола нас відбувалися. Що стосується особисто мене, то ми з чоловіком практично щонеділі ходили на віче, допомагали і грошима, і речами, чим могли.

А одразу після призначення мого (керівником управління – ред.) я відвідувала разом із волонтерами готель «Україна», де був розгорнутий шпиталь. І вже на початку березня 2014-го в одному із лікувальних закладів наших ми лікували і обстежували 46 постраждалих на Майдані. Ми їх і годували. Жінки приносили і сало, і печиво, намагались чим-небудь їм допомогти.

– Тобто це все офіційно відбувалося?

– Офіційно, так. Тоді вже був призначений новий голова, і це було з дозволу керівництва служби, однозначно.

– Чим, в основному, займається зараз Військово-медичне управління СБУ, яке ви очолюєте?

– Звичайно, головний напрямок – це лікування і діагностика військових, пенсіонерів, ветеранів військової служби, членів їхніх родин, учасників бойових дій. Це і вирішення експертних питань: прийом на військову службу, звільнення з військової служби. Це – участь в АТО, в тому числі – зараз в Операції об’єднаних сил. Я зі своїми підлеглими об’їздила практично всю Луганську і Донецьку області, мої співробітники там перебувають на ротаційній основі, ми їх забезпечуємо і обладнанням, і медикаментами, і перев’язувальними матеріалами.

Ми займаємось і евакуацією (поранених – ред.). Зараз, на щастя, трохи спокійніша ситуація. А найскладнішими були 2014-й та 2015-й, коли ми забирали наших хлопців поранених і своїми автомобілями, і літаком – із допомогою Міністерства оборони. Наші хлопці і зараз там перебувають, і ви чуєте статистику – що й зараз є поранені. Це така постійна робота, яка триває уже п’ятий рік. Окрім того, ми займаємось профілактичною роботою, вакцинацією.

Людмила Шугалей про організацію медико-евакуаційних заходів в АТО

​Новим для нашого відомства було запровадження медико-тактичної підготовки. З початку бойових дій на Сході Україні ми розпочали роботу. Спочатку це відбувалося за допомогою громадської організації «Захист патріотів», вони розказали і показали, як це має бути, що таке тактична медицина. Потім наші фахівці розробили свою навчальну програму: звичайні військові готуються за програмою «Боєць-рятувальник», також ми готуємо санінструкторів. Можу сказати, що за весь цей період ми провели більше ніж 8 тисяч сесій підготовки з групами військовослужбовців і підготували більше ніж 800 санітарних інструкторів. Також цей напрямок ми запровадили в Академії СБУ.

– Приблизно рік тому МОЗ скасував список «заборонених професій» для жінок. Окрім того, восени цього року Верховна Рада ухвалила законопроект №6109 щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків у війську. Якою є ваша особиста позиція щодо цих ініціатив? Чи зазнавали ви коли-небудь дискримінації у своїй роботі через стать?

– В особистій своїй кар’єрі я розказала, якими сходами я підіймалася. З боку керівництва служби я дискримінації не відчувала, і здається, двічі була така ситуація, що мене брали на посаду, знімаючи з цієї посади чоловіків.

Взагалі, серед військових Військово-медичного управління майже половина – це жінки. Дехто з них займає керівні посади, мають звання полковників. У нас жінки працюють і в технічних підрозділах, і також займають там достатньо високі посади.

Людмила Шугалей про роль жінок в суспільстві

Закони, про які ви кажете, звичайно, допомагають, але суспільство змінюється, незалежно від ухвалення цих законів. Наприклад, кілька років тому це було чимось надзвичайним – щоб жінка водила машину. А тепер це цілком звичне явище. Або якщо взяти, наприклад, політичну сферу, нашу Верховну Раду, то там 12%, здається, жінок-депутатів, а у скандинавських країнах – там, взагалі, «жіночі» парламенти і уряди, і це негативно не впливає на якість життя у цих країнах. Я вважаю, що це нормально. Наше суспільство буде змінюватися, воно вже змінюється.