Київ – Про першу жінку в Україні у званні генерал-майора медичної служби з відкритих джерел відомо дуже мало – посада, трохи про підтримку Майдану та орден княгині Ольги «за особистий внесок у зміцнення обороноздатності». Людмила Шугалей очолює Військово-медичне управління СБУ і називає себе непублічною людиною. Тим не менш, вона погодилась розповісти Радіо Свобода, як прийшла на службу та із чим довелося зіткнутися за ці роки.
– Я народилася у Чернігові, хоча ЗМІ чомусь пишуть, що в Києві. Я закінчила середню школу №6, фізико-математичний клас, до речі, тож спочатку була думка вступати до технічного вишу на економічний факультет.
За три місяці до закінчення школи я вирішила, що буду лікарем і хочу вступати до медичного вишуЛюдмила Шугалей
Але обставини склалися інакше. Тоді були такі курси сандружинниць у десятому класі, і я таким чином потрапила до операційної, в лікарню. І за три місяці до закінчення школи я вирішила, що буду лікарем і хочу вступати до медичного вишу.
Звичайно, належної підготовки одразу у мене не було, і я вступила до Київського медичного інституту з третьої спроби – два роки я працювала молодшою медичною сестрою. Тоді було дуже складно вступити на лікувальний факультет, пропонувався педіатричний факультет, санітарно-гігієнічний. А на лікувальний приймали, переважно, хлопців або за направленнями. Але цей досвід дав мені дуже багато для подальшої роботи. Окрім того, під час навчання я чотири роки працювала медичною сестрою у військовому шпиталі, а після закінчення почала роботу як дільничний терапевт.
Your browser doesn’t support HTML5
Спочатку я працювала цивільним лікарем, а потім мені запропонували роботу лікарем у Службі безпеки. 1995-го я прийшла сюди на роботу як терапевт. А потім мені довелося пройти всі сходинки, які тут є, у військово-медичному управлінні: спочатку була просто лікарем, потім працювала завідувачем медичним пунктом, після цього я чотири з половиною роки працювала на посаді начальника філії центральної поліклініки, потім мені запропонували підвищення – я стала заступником начальника поліклініки з лікувальної роботи, потім чотири з половиною роки я була начальником шпиталю, більше двох років – заступником начальника управління. А в лютому 2014-го після Революції гідності мене призначили на посаду начальника управління, яку я й зараз займаю.
– У статті у «Вікіпедії» про вас написано, що ви активно брали участь у подіях Майдану, допомагали пораненим. Можете про це трохи розповісти? Чи знало про це керівництво, адже силовики тоді, в основному, інакше поводились?
– Під час революції тут, в урядовому кварталі, була дуже складна ситуація: події всі практично довкола нас відбувалися. Що стосується особисто мене, то ми з чоловіком практично щонеділі ходили на віче, допомагали і грошима, і речами, чим могли.
А одразу після призначення мого (керівником управління – ред.) я відвідувала разом із волонтерами готель «Україна», де був розгорнутий шпиталь. І вже на початку березня 2014-го в одному із лікувальних закладів наших ми лікували і обстежували 46 постраждалих на Майдані. Ми їх і годували. Жінки приносили і сало, і печиво, намагались чим-небудь їм допомогти.
– Тобто це все офіційно відбувалося?
– Офіційно, так. Тоді вже був призначений новий голова, і це було з дозволу керівництва служби, однозначно.
– Чим, в основному, займається зараз Військово-медичне управління СБУ, яке ви очолюєте?
– Звичайно, головний напрямок – це лікування і діагностика військових, пенсіонерів, ветеранів військової служби, членів їхніх родин, учасників бойових дій. Це і вирішення експертних питань: прийом на військову службу, звільнення з військової служби. Це – участь в АТО, в тому числі – зараз в Операції об’єднаних сил. Я зі своїми підлеглими об’їздила практично всю Луганську і Донецьку області, мої співробітники там перебувають на ротаційній основі, ми їх забезпечуємо і обладнанням, і медикаментами, і перев’язувальними матеріалами.
Найскладнішими були 2014-й та 2015-й, коли ми забирали поранених і своїми автомобілями, і літакомЛюдмила Шугалей
Ми займаємось і евакуацією (поранених – ред.). Зараз, на щастя, трохи спокійніша ситуація. А найскладнішими були 2014-й та 2015-й, коли ми забирали наших хлопців поранених і своїми автомобілями, і літаком – із допомогою Міністерства оборони. Наші хлопці і зараз там перебувають, і ви чуєте статистику – що й зараз є поранені. Це така постійна робота, яка триває уже п’ятий рік. Окрім того, ми займаємось профілактичною роботою, вакцинацією.
Your browser doesn’t support HTML5
Новим для нашого відомства було запровадження медико-тактичної підготовки. З початку бойових дій на Сході Україні ми розпочали роботу. Спочатку це відбувалося за допомогою громадської організації «Захист патріотів», вони розказали і показали, як це має бути, що таке тактична медицина. Потім наші фахівці розробили свою навчальну програму: звичайні військові готуються за програмою «Боєць-рятувальник», також ми готуємо санінструкторів. Можу сказати, що за весь цей період ми провели більше ніж 8 тисяч сесій підготовки з групами військовослужбовців і підготували більше ніж 800 санітарних інструкторів. Також цей напрямок ми запровадили в Академії СБУ.
– Приблизно рік тому МОЗ скасував список «заборонених професій» для жінок. Окрім того, восени цього року Верховна Рада ухвалила законопроект №6109 щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків у війську. Якою є ваша особиста позиція щодо цих ініціатив? Чи зазнавали ви коли-небудь дискримінації у своїй роботі через стать?
Двічі була така ситуація, що мене брали на посаду, знімаючи з цієї посади чоловіківЛюдмила Шугалей
– В особистій своїй кар’єрі я розказала, якими сходами я підіймалася. З боку керівництва служби я дискримінації не відчувала, і здається, двічі була така ситуація, що мене брали на посаду, знімаючи з цієї посади чоловіків.
Взагалі, серед військових Військово-медичного управління майже половина – це жінки. Дехто з них займає керівні посади, мають звання полковників. У нас жінки працюють і в технічних підрозділах, і також займають там достатньо високі посади.
Your browser doesn’t support HTML5
Закони, про які ви кажете, звичайно, допомагають, але суспільство змінюється, незалежно від ухвалення цих законів. Наприклад, кілька років тому це було чимось надзвичайним – щоб жінка водила машину. А тепер це цілком звичне явище. Або якщо взяти, наприклад, політичну сферу, нашу Верховну Раду, то там 12%, здається, жінок-депутатів, а у скандинавських країнах – там, взагалі, «жіночі» парламенти і уряди, і це негативно не впливає на якість життя у цих країнах. Я вважаю, що це нормально. Наше суспільство буде змінюватися, воно вже змінюється.