14 жовтня в Україні вчергове відзначили День захисника. Цьому святу лише три роки, тож для багатьох воно досі є незвичним.
Головна проблема, яка поки супроводжує його, – ототожнення з колишнім 23 лютого (Днем захисника батьківщини, який ще раніше був Днем радянської армії).
Чимало маркетологів спробували провести подібну паралель і цього року, але зустріли обурення та несприйняття з боку своїх клієнтів. Гаряче було і в деяких садочках та школах, де окремі батьківські колективи запропонували відзначити 14 жовтня як «чоловічий день», спровокувавши таким чином активну дискусію на тему того, кого ж саме слід вітати цього дня.
Радіо Свобода зібрало три історії про те, чому 14 жовтня не може бути новим 23 лютого.
Надія Потоцька
Вихователі садочка у батьківському чаті запросили нас на Свято осені і Свято татусів. Я запитала: «До чого тут татусі? Їхнє свято – іншого дня». Відповіли, що «захисник перейшов у тата, бо ж дітям важко пояснити, хто такий захисник, а от хто тато – вони розуміють. Хоча, взагалі це – свято осені, про захисника-тата – не основне».
Якщо чесно, логіки я не зрозуміла, тому, нагадала їм про жінок, які нас захищають, і що тато та захисник – різні речі. Власниця садочка написала, що розуміє мої аргументи і що ніхто не буде розповідати лише про захисників-чоловіків.
Інші батьки у чаті змовчали. Для мене було дивно, що у цій ситуації усіх усе влаштовує. Нам з чоловіком важливо, щоб син розумів наші цінності та позиції і чув адекватну інформацію не тільки від нас, але і у садочку чи на гуртках. Якщо і далі будуть подібні ситуації, будемо змушені змінити садочок.
Для мене День захисника України – не день батька, чоловіка, брата чи ще когось. Це – день людей, які зробили вибір, людей, які свідомо вирішили захищати країну. І я не розумію, до чого тут стать. Захисники України – це чоловіки та жінки. 14 жовтня ми маємо вітати усіх, хто дійсно має стосунок до свята: воїнів, медиків, волонтерів, – та згадувати про війну, яка триває і тих, хто ризикує заради нас.
Мусимо нарешті припинити робити зі свята захисника «день чоловіка».
Денис Степанов
Щодо святкування 14 жовтня ми з іншими батьками класу київської середньої загальної школи №72, де навчається мій син, почали дискутувати ще у вересні.
Коли почалась дискусія «Як будемо вітати хлопців?», ми зі ще одним татом, Андрієм Шевченком, який, як виявилось є сам військовослужбовцем ЗСУ, виступили єдиним фронтом з питаннями: «А з чим вітати? Чому лише хлопців?». І це при тому, що у нас обох сини.
Хоча навіть після цього деякі матусі все одно запитували: «То у хлопців що, буде два свята: 6 грудня і 14 жовтня?». Цю дискусію ми вирішили відкласти до грудня, але й там спробуємо щось змінити.
Напередодні 14 жовтня ми з Андрієм організували для дітей тематичний урок, досить чітко розподіливши обов'язки між собою та прописавши сценарій.
Розпочали ми з тематичної гри (вона мала розслабити дітей), а потім продемонстрували відео, яке розкривало суть свята. Далі усі мали змогу поспілкуватись з татом-захисником. Зокрема, він розповів як потрапив до армії, про ООС, про медалі які має. Зробив акцент на тому, що захисники, це не тільки військові і силовики, але й пожежники, волонтери і всі люди, які роблять щось корисне.
Під час розмови діти були дуже активними, ділились власним досвідом. Усе це було трохи наївно і від того дуже щиро. Потім ми роздали їм розмальовки з воїнами-захисниками різних епох, країн і різних статей.
Взагалі ми з Андрієм намагалися розбити стереотип про те, що це чоловіче свято. Він згадував жінок у своїй розповіді, я дав розмальовки з дівчатами-силовиками, і розповідав легенду про місто Сміла Черкаської області.
Наприкінець ми пригостили усіх узваром та печивом і провели ще одну гру. Враховуючи, що на урок прийшла директор, то підозрюю, що щось подібне в школі не часто зустрінеш. А вчителька взагалі сказала, що, мабуть, ми єдиний клас, який зробив подібне свято.
Юлія Волкова
Мене поки що минула участь «привітання» колег із 14 жовтня, бо я ще у декреті, але вважаю, це свято не можна ніяк ототожнювати із «чоловічим днем», адже воно про тих, хто стоїть на захисті нашого мирного життя. Прирівнювати усіх чоловіків до захисників я не маю морального права: це як привласнити чужі заслуги.
У мого племінника у школі №46 у Дніпрі напередодні 14 жовтня були святкові заходи, але вітали не школярів, а навпаки дітям розповіли про реалії війни відповідно до їхнього віку. Окрім того діти приготували листівки та смаколики для поранених військовослужбовців та їздили до шпиталю, щоб привітати їх.
Хоча для самих дітей свято у школі теж було: проводили конкурси на козацьку тематику, а хлопчикам дарували подарунки.
Із однієї сторони, виховання хлопчиків як нащадків свободолюбивих і мужніх козаків не має під собою нічого поганого, але з іншого, не хочеться щоб День захисників України зробили «попсовим» та вітали лише за гендерною ознакою. Для привітання чоловіків і хлопчиків є Міжнародний чоловічий день, нехай його популяризують і перетворять у «день шкарпеток».
