«Ви своє відспівали, передаємо вас чеченцям». Як українські полонені опиняються в Грозному?

Лідія Михальченко, «Кавказ.Реалії»

Українська правозахисна група «Січ» займається допомогою незаконно затриманим цивільним та військовим, які перебувають на територіях підконтрольних російській владі. Сайт Кавказ.Реалії (проєкт Радіо Свобода) розмовляв з юристкою організації Юлією Полєхіною про те, як «Січ» допомагає звільняти українських полонених, які опинилися в Чечні.

Група «Січ» базується у Дніпрі, але працює зі зверненнями з усієї України. На її базі працює приймальна Гельсінської групи з людських прав. Юлія Полєхіна з 2015 року координує різні проєкти цієї організації. Вона також займається документуванням тортур та підготовкою звернень до ЄСПУ.

Юлія Полєхіна

– Яка кількість полонених перебуває наразі в Чечні?

– Ми не маємо офіційно підтвердженого точного числа. Рідні полонених моніторять різні російські публічні видання. Дехто побачив своїх рідних на каналах «Ахмат» та пов’язаних із ним. Ми припускаємо, що наразі в Чечні перебуває більше ніж 30 українських військовополонених.

– Рамзан Кадиров регулярно показує нових полонених, вам вдається їх ідентифікувати?

– Ми намагаємось. Зі мною на зв’язку ініціативна група рідних тих, хто розшукує своїх близьких у полоні.

Як взаємодіяти з російськими військовими, щодо полонених, вже більш-менш ясно, а тут (у разі з «кадировцями») – поки не зовсім. Ми знаходимо креативні правозахисні рішення, та дуже обережно поводимось з інформацією.

– Розкажіть про полонених, яких вам вдалось визволити із Чечні в минулому році. Як це все відбувалося?

– Навесні минулого року до мене звернулась дівчина. Вона розшукувала свого нареченого – 35 річного Романа, добровольця зі Львова. Вона розповіла, що знайшла його на відео (в телеграм-каналі Кадирова), де він перебував з іншими полоненими в Чечні. На їхньому тлі командир спеціального призначення «Ахмат» Апті Алаудінов доповідав про військові успіхи. Рідні інших полонених із цього ролика також їх ідентифікували. Ми розпочали свої дії.

Спочатку ми звернулися в усі українські установи, в тому числі слідчі органи. Ми повідомили, що знаємо, де ці люди перебувають. Це спричинило необхідність актуалізації даних, щоб про них не забули. Органи подякували за інформацію і приєднали її до вже існуючих розслідувань. Та головне завдання було – витягнути полонених із Чечні.

– Як ви отримували в подальшому інформацію про цих людей?

– Ми знайшли хлопця, який до цього перебував у полоні в Грозному. Він розповів, що «кадировці» не захопили його на полі бою, а «купили» у військових групи «Вагнер». Ймовірно, подібні продажі відбуваються постійно. Цей хлопець був у полоні довший час, ніж Роман.

– Якими були ваші подальші дії?

– Спочатку я хотіла за стандартними схемами вийти на міністерство оборони Росії, але цей звільнений військовий сказав, що Москва, ймовірно, зовсім нічого не знає про українських полонених у Грозному, і що ми нічого не доб’ємось, якщо не зробимо ще гірше. Хоча, зрозуміло, що в Чечню їх вивезли через Росію, машину на пропусках не зупиняли.

Дізнавшись про «чорний ринок» у Чечні та зваживши обставини, я вирішила написати депутату Держдуми Росії чеченцю Шамсаїлу Саралієву. Відіслала лист на електронну адресу. Відповідь не прийшла. Невдовзі після цього дівчина Романа в інстаграмі знайшла особисту сторінку Саралієва, запитала мене, чи можна спробувати продублювати йому повідомлення?

Я погодилась з цим планом. Вона написала йому в особисті повідомлення і відповідь прийшла досить швидко. Написав, що з Романом все в порядку. Спочатку дівчина Романа вирішила, що це формальна відповідь. Згодом, за пару днів, він скинув їй фото, на якому стоїть поряд з Романом. Сам Роман пізніше розповів, що цей депутат прийшов до них у підвал та сказав, що розшукує ось такого полоненого. Роман відповів, Саралієв сказав, що його розшукують рідні і що все буде добре.

– Як проходив обмін?

– До наших хлопців о третій годині ночі прийшли охоронці і сказали збиратися. Видали їм чеченську форму, футболки, кеди. Куди везуть – не сказали. Потім посадили у літак до Ростова на Дону.

Після перельоту пересадили їх в автобус і наказали опустити голови. Так вони провели декілька годин. Потім їм повідомили, що везуть на обмін і що вони вже у Бєлгороді. В Україну повернулося 10 людей. Один із полонених відмовився їхати, оскільки невдовзі перед обміном йому провели ампутацію. Доля його нам невідома.

– На кого тоді обміняли українських полонених?

– Поіменних списків у нас немає. Ми звернулись до російської сторони у той час, коли в нас у полоні перебували також «кадировці». Можливо, це сприяло обміну. Як мені передавали, депутат Саралієв повідомив, що українців обміняли на тих хлопців, яких хотіли отримати у Грозному. Але це інформація із других рук.

– Як розвивалась історія полонених з відео?

– Після звільнення Роман розповів, що його відшукали 4 березня 2023 року під Білогорівкою в Луганській області. Спочатку його відвезли у Лисичанськ.

Поводились страшно, били, не давали їсти, допитували. В туалет полонені ходили там, де їх тримали. Не вели ніяких «кримінальних справ», кабінетів, слідчої процедури. «Вагнерівці» ганяли по підвалах, били палками, ногами, імітували розстріли. А потім сказали: «Ви своє вже відспівали, ми передаємо вас чеченцям»».

Зав’язали їм очі та руки, штовхали їх як мішки з картоплею. За свідченням Романа, вони не бачили, куди їх везуть. Після чергової зупинки він почув чеченську мову. Потім їх довго етапували до Грозного. Ще перед етапом їх перевдягли в чистий одяг і дали поїсти. У Грозному їм розв’язали очі та руки. Це знову був підвал, але там годували.

Давали в основному розчинне пюре, макарони швидкого приготування, хліб і воду. Охоронці попереджали, що воду треба кип’ятити, бо вона технічна. Від поганої води у полонених ставалася дизентерія. В разі потреби, надавали медичну допомогу.

Очі зав’язували у разі, якщо полонених кудись перевозили. Декілька разів, у стані із зав’язаними очима, наші полонені чули, що «кадировці» з ними фотографувались, без їхньої згоди.

Допитів у Грозному не було. Одного разу наших військових побили, начебто хтось із їхньої групи дав недостовірну інформацію.

– Як ви поясните, що «кадировці», дивлячись на вашу розповідь, поводились до полонених краще, ніж «вагнерівці»?

– Можливо, це обумовлюється зацікавленістю обміняти їх на своїх. Для цього люди повинні бути в нормальному стані. Але «кадировці» сильно психологічно тиснули на них та ображали.

– У чому полягає основна перешкода для нових обмінів?

– Ми вже звикли до певного порядку дій, коли наші полонені перебувають в інших регіонах Росії, не в Чечні. Існує закономірність: чим більше інформації ми розповсюджуємо, тим краще з обміном. Ті, хто сидить на території РФ, повернувшись, розповідають, що в якийсь момент умови утримування стали кращими. Вони не знали причини, але їм раптом почали давати їсти та перестали бити. Але за часом це співпадало з нашою активністю у ЗМІ та соцмережах.

Але як нам діяти, коли наші полонені в Чечні, я досі не знаю. Там інший менталітет і кожного разу ми гадаємо, як бути. Друга складність – з нами не завжди хочуть спілкуватись, як з представниками української сторони, навіть російські адвокати. Важко знайти контактні особу.

Зараз є інформація, що в Курській області до наших військових потрапили в полон нові «кадировці». Ми побачили надію на обмін.

– Українці, що опинились у Чечні, занесені в офіційні списки полонених?

– Буває по-різному. Якщо вони потрапили в полон, то можуть пройти по офіційних базах даних (міністерство оборони Росії) а потім, якщо «кадировці» їх купили, вони опиняться у Грозному. Червоний Хрест може про це знати. Буває, що військовополоненого ми розшукуємо, але його місце перебування ніхто не підтверджує. Та в якийсь момент приходить підтвердження від Червоного Хреста. Це може статись навіть після пів року полону.

– Ви координуєте свої дії з українською державою?

– Як суспільна організація ми можемо звертатися тільки до чиновників, військових, надсилати листи. Хотілося б, щоб механізми вирішення таких питань були на державному рівні, щоб люди знали до кого звертатись, і щоб був якийсь результат. Але в нас немає таких повноважень. Ми пишемо до відомств, але зазвичай приходить відповідь типу: «Дякуємо за ваше повідомлення, ми врахуємо вашу інформацію».

Я можу писати в координаційний штаб, що згідно відкритих джерел, в Росії є українські військовополонені, а на нашому боці – ті, хто може бути цікавим для обміну. Однак у нас немає офіційного впливу, щоб обміняти конкретно тих «кадировців», яких вимагають.

– Де проходить передача полонених українців «кадировцям»?

– Можливо, що на окупованих територіях. Тих, кого не везуть у Росію, частіше за все, взагалі неможливо знайти. Наприклад, когось тримають в Енергодарі, Дніпрорудному, Мелітополі. Те саме стосується і захоплених цивільних громадян в окупації: вони зникли без сліду. Тільки двоє цивільних були підтверджені через Червоний Хрест після дев’яти місяців вд дня затримання, та тільки тому, що були вивезені до РФ.

– Така ситуація була на окупованих територіях ще до повномасштабної війни?

– Так. Я наполегливо займаюсь темою обмінів з 2015 року.

Ми знаємо, що на окупованих територіях полонених можуть декілька разів передавати між підрозділами. Сліди людей втрачаються. Одного Донецького підприємця, цивільну особу, перепродавали декілька разів та врешті-решт розстріляли.

У цих місцях орудують багато шахраїв.

Люди в Україні навіть згідні платити викуп за своїх рідних. Але і це не завжди допомагає. Багато хто з українців, які розшукують рідних, вже зневірені, що знайдуть їх чи зуміють звільнити.

• Під час прориву українських військ у Курській області були взяті в полон уродженці Чечні, які служили в російській армії. Після початку боїв командир спецпідрозділу «Ахмат» Апті Алаудинов та очільник Чечні Рамзан Кадиров заявили, що військові з республіки приймають участь в обороні регіону. Російські «військкори» запевняють, що «кадировці» ховалися за спинами строковиків та знімали постановочні відео.
• Одночасно зі спробою витіснити ЗСУ із Курської області, російська армія намагається наступати в Харківській області. Тут їй протистоїть, зокрема, Окремий батальйон особливого призначення збройних сил Чеченської Республіки Ічкерія (ОБОП ЗС ЧРІ). Про особливості своєї роботи, про минуле і майбутнє Ічкерії, а також про звинувачення на адресу чеченців з боку західних країн в інтерв’ю сайту «Кавказ.Реалії» розповів прессекретар підрозділу Мікаель Андерсон.