«Паніка, відчай, бажання померти». Історія виживання в блокадному Маріуполі

Жителька Маріуполя розповіла проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов’я» про те, як два тижні жила в облозі. Вона перебувала з дитиною під ударами російської авіації, без чистої питної води, мобільного зв’язку та інформації про те, що відбувається в Україні. Оскільки наша співрозмовниця досі перебуває на непідконтрольних Києву територіях, задля безпеки ми не називаємо її ім’я. Розповідь жительки Маріуполя публікуємо прямою мовою.

«Моєї мами, швидше за все, вже немає серед живих»

– Ми припинили боятися просто, бо перебували у відчаї. Я в останній день (перед евакуацією – ред.) просто сиділа посеред двору і чекала, що до нас зараз щось прилетить чи це все закінчиться. Просто, на жаль, охопила паніка, відчай і реально просто хотілося померти. Ось так.
Я, власне, навіть відмовилася готувати їжу, бо я навіть не бачила в цьому вже сенсу. Це дуже тисне, особливо тисне інформаційний вакуум, бо ми не знали, що відбувається навколо. Я досі не знаю, де моя мама, що з нею, бо вона лишилася на лівому березі (річки Кальміус – ред.) і я не встигла її вивезти, бо не розрахувала. Швидше за все, її немає серед живих, бо я прийшла до поліції, запитала, чи ведеться якась адресна реєстрація зруйнованих будинків або загиблих людей – поліціянти сказали, що ні, цієї інформації вже не ведеться, бо місто майже повністю розбите: або будинків немає, або вони в такому стані, що просто жахливо. Є будинки, де вибиті шибки, і там якимись ковдрами завішано – видно, що люди ще живуть, а ось на 23-му (мікрорайоні Маріуполя – ред.) просто стоять острови будинків – вони чорні, вигорілі: там нема нічого. Повністю. Повністю вигорілі,(немов – ред.) картинки ніби Другої світової (війни – ред.), коли Дрезден бомбили.

Евакуація: «Люди в Маріуполі досі не знають, як виїхати»

– Більшість наших друзів поїхала, в них були автівки. Ми їх розуміємо, що вони нас не взяли, бо виїжджали люди, забиті речами, людьми. Ми – не водії, автівок у нас немає: ні в мене, ні в друга. У мене була така ідея – піти пішки, бо це було вже вкрай (важко – ред.). І від відсутності інформації, від того, що ми не знали, де взяти авто або де зупиняються автобуси. Автобусами я боялася їхати (через можливі перевірки російських окупаційних військ – ред.).
Коли я ходила по воду або на квартиру забирати речі якісь, я зустрічала людей, яких просто зупиняла, питала: «‎Чи не знаєте ви, де знайти евакуаційні автобуси?» – «Ні, ми нічого цього не знаємо». І люди, які там зараз залишилися, вони досі нічого не знають. Вони не знають, куди йти, щоб виїхати.

Блокпост: «На «Росія 1» сказали, що ви працюєте на розвідку»

– На виїзді з міста стоїть блокпост окупантів, мого друга (він працівник однієї з міжнародних гуманітарних місій у Маріуполі) роздягли по пояс, шукали щось, казали, що він працює на розвідку, його могли забрати. Вони шукали татуювання, якихось «жучків» на ньому. Сказали, що його місія – насправді працювати на розвідку, бо вони це бачили на телеканалі «Росія 1». Він просто дивився в очі російській смерті з вузькими та п’яними очима (люди дуже неприємні). Це жахливо. Коли ми під’їжджали, я зрозуміла, що побачила військову техніку з літерою Z, я зрозуміла, що це вони (російські військові – ред.), навіть ледь не втратила свідомість, бо в мене така відраза, що мене нудило.

«Врятувати життя маріупольця можна за гроші»

– (Цим займаються – ред.) містяни. Це люди, в яких є автомобілі, які займалися перевезеннями до цього – таксисти. І знаю, що для того, щоб евакуюватися з міста, беруть і по 500 доларів. Наприклад, тобі треба маму або брата вивезти з «гарячої точки» міста. Ти платиш 500 доларів – і цю людину забирають.

Виживання в Маріуполі під час обстрілів російської авіації

– Ми весь цей час переховувалися в будинку-сталінці, бо там було нормальне бомбосховище. Перші п’ять днів були світло, електрика, газ та вода. Але потім міна потрапила в сусідній будинок, і ми лишилися без будь-яких комунікацій, без зв’язку, без інтернету.

Більшість людей постійно перебували в бомбосховищі. Нам пощастило, бо ми жили на першому поверсі. Ми ховалися у ванній усі троє: я, мій найкращий друг та дитина мала – шестирічний син. Готували їжу на вулиці, всі руки побиті – ми рубали дрова.

По нас увесь цей час гатила авіація. Авіаційні бомби – ми чули, що вони падають десь поряд, в центрі, в інших районах. Приморському (району Маріуполя – ред.) ще щастило.

«Влада не попереджала про облогу, щоб не було паніки»

– Мені тероборона по особистих зв’язках (до початку війни – ред.) казала, що, швидше за все, місто буде в облозі. Але влада спиралася на те, щоб не спровокувати паніку, про це людей не попередили. Але якби вони це зробили, я розумію, що це були б скажені корки (затори – ред.) на дорогах, бо п’ятсот тисяч населення (у Маріуполі – ред.), але більша частина людей поїхала б заздалегідь. А ті, хто не хотів їхати, запаслися б харчами та водою. Дуже шкода, що цього не зробили.
Місто просто розвалене вщент. Можна сказати: його немає. Нам доведеться його відновлювати. Якщо його не окупують, то ми будемо це робити.

• Маріуполь залишається в облозі російської армії, повідомляє українська влада. Там – гуманітарна катастрофа. Бої за місто тривають.
• За даними влади Маріуполя, за час війни Росії проти України в місті загинули понад 2 тисячі людей, але багато хто може перебувати під завалами. У місті бракує води (ще на початку березня люди топили сніг, зараз і його немає), їжі, немає жодних комунікацій і зв’язку.
• Раніше радник голови Офісу президента Олексій Арестович заявив, що військовим шляхом зняти блокаду Маріуполя зараз неможливо, оскільки війська відбивають атаки армії РФ північніше на Донеччині.

Масштабна війна Росії проти України триває із 24 лютого. Росія відмовляється називати своє вторгнення війною і наполягає, що це – «спеціальна військова операція» з метою «демілітаризації та денацифікації». Нині з обласних центрів окупований тільки Херсон, однак російська влада зайшла до кількох менших міст на півдні та сході України. Згодом почали з’являтися повідомлення про переслідування та викрадення проукраїнських активістів, журналістів та представників місцевої влади на територіях, контрольованих російськими військами.