У перервах між службою дбає про лемківську культуру. Парамедик Михайло Адамчак записує казки

ЛЬВІВ ‒ Парамедик медичного добровольчого батальйону «Госпітальєри», музикант гурту «Кораллі» Михайло Адамчак (позивний Лемко) зібрав близько 500 лемківських казок. 18 з них уже увійшли у проєкт «Оповім ти дашто» (тобто, «Розповім тобі дещо»). Видано диск, на якому ці казки читають українці з лемківським корінням, котрі зберегли у своїй пам’яті ці оповідки від батьків, дідусів і бабусь.

Цей проєкт має на меті популяризувати автентичну лемківську говірку, познайомити з багатством народного костюма цієї етногрупи, з лемківською культурою загалом.

Чому такі культурні проєкти, які підтримав Український культурний фонд, важливі у час війни?

«Ой верше, мій верше», «Под облачком», «Кедь ми прийшла карта», «Ай доле, моя доле». Ці лемківські пісні є в репертуарах українських і польських виконавців та гуртів. Вони популярні і улюблені по обидва боки кордону.

А «Народився бог на санях
в лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий» ‒ ці поетичні рядки українського поета з Лемківщини Богдана-Ігоря Антонича, покладені на музику композитором і музикантом львівського театру- студії «Не журись» Василем Жданкіним, є різдвяною колядкою.

Лемківська пісня «Плине кача» стала реквіємом за загиблими на Майдані і у російсько-українській війні.

Збереглось багато лемківських народних пісень. Зокрема, завдяки українському етнографу, композитору ХІХ-ХХ століть Філарету Колессі і оперному співакові світового рівня Модесту Менцинському. Під час етноекспедиції лемківськими селами (територія Польщі) вони записали сотні пісень. «Народні пісні з галицької Лемківщини. Тексти і мелодії» побачили світ у 1929 році.

Музикант, парамедик-доброволець Михайло Адамчак зауважив Радіо Свобода, що лемківські пісні сучасники люблять, але на цьому їхні знання про лемківську культуру і говір обмежуються.

«Просто багато людей співають різні лемківські пісні, тому що вони дуже мелодійні. Але я з сумом побачив, що багато хто їх співає, навіть українською, не дотримуючись правильних акцентів, наголосів, правильної вимови, як це б мало бути лемківською», ‒ каже Михайло Адамчак.

Парамедик медичного добровольчого батальйону «Госпітальєри», музикант Михайло Адамчак

Рідні Михайла Адамчака були примусово виселені у 1945 році з села Тилява ( Польща, ґміна Дукля Підкарпатського воєводства-ред.) у радянську Україну. Лемківська родина опинилась в Івано-Франківську і все тут починала від початку.

Лемківську говірку Михайло чув від бабусі змалку. І зрозумів, що потрібно не лише пам’ятати історію своєї сім’ї, але й берегти родинну культуру лемків.

Тому у нього й виникла ідея саме записати лемківські казки і щоби їх прочитали ті, хто має лемківське коріння і зберіг лемківський говір. А казка, як наголошують автори проєкту, формує національну ідентичність дитини, її сприйняття світу, бо у ній закладено культурницьку місію.

Парамедик медичного добровольчого батальйону «Госпітальєри», музикант Михайло Адамчак

«Для мене було важливо зберегти інформацію про моє коріння, мої традиції і, загалом, мою ідентичність. Тому що на ¾ я маю лемківське коріння: мої обидві бабусі і один з дідусів були переселені з лемківського села Тилява. Зі мною бабуся по маминій лінії говорила лемківською говіркою. Я чув різні слова з твердим лемківським «и». Вона часто говорила «гнеска», це означає «сьогодні», та інші фрази. Змалку мене брали на лемківські ватри і фестивалі. Це було для мене природним і рідним. Я розумію говірку. Але не так досконало володію говором, щоб розмовляти. Але мені буде цікаво, щоб це зберегти», ‒ каже Михайло Адамчак.

Записали 18 казок

У рамках проєкту «Оповім ти дашто» на диску записані 18 казок. Одну з них читає Михайло Адамчак, а також інші українці, які мають лемківське коріння. А це і дисидент Микола Горбаль, музикант Іван Леньо, військовослужбовці Степан Барна і комбат одного з батальйонів «Азову», який повернувся з російського полону і продовжив захищати країну Арсен Дмитрик, політик Софія Федина, акторка Галина Баранкевич. Також вони розповідають про свої родини, традиції, примусову депортацію рідних, починаючи з осені 1944 року.

Казки читають українці, які мають лемківське коріння

Кожен читає байку лемківською говіркою. А щоби слухачі розуміли лемківську казку, то до кожної додається маленький словник. Музичний супровід окремих казок на сопілці належить Михайлові Адамчаку.

«Кожна казка є з різного регіону Лемківщини. Відповідно, враховані особливості говірки, наголосів. Ми ретельно пропрацювали з анімацією та ілюстраціями до казок. Враховані народні строї кожного села або відповідного регіону, а також особливості архітектури, хат. Ми комплексно підійшли до проєкту. Видали диск, подали інформацію на сайті українською мовою і лемківським говором. Є інформація про кожного оповідача, відеоінтерв'ю з ним», ‒ говорить Михайло Адамчак.

Послухати казку, почути говірку, побачити багатство народних строїв, дізнатись про побут лемків, де вони жили ‒ це все в одному проєкті подано дуже цікаво і легко водночас. Кожне село на Лемківщині чи регіон відрізнявся своїм народним вбранням. Тому ретельно працювали над ілюстраціями, щоб показати різноманіття вишиванок і народних костюмів. Лемківський давній стрій вирізнявся чугами (чуганя). Це довгий верхній одяг з вовняної коричневої тканини, з довгим коміром, що має звисати аж по пояс. Чугу прикрашали довгими китицями. Дуже велике різноманіття лемківських чуг було по селах. У проєкті «Оповім ти дашто» є шість ілюстрацій цього яскравого лемківського вбрання.

До кожної байки додано маленький словник

Лемки, які проживають в Україні і за кордоном, надіслали Михайлові Адамчаку близько 500 лемківських казок, які зберігались у їхній родині від покоління до покоління.

«Є обмаль вже правдивих лемків, які ще можуть щось розповісти, які ще пам'ятають говір. Адже лемківська фольклорна спадщина відходить разом з носіями її діалекту та культури. Якщо зараз це не зробити, то втратимо тих людей і вже ніколи не зробимо. Вже працюємо над наступною, над підготовкою і хочемо, щоб це збереглося. Коли мені прийшла така ідея записати лемківські казки, то почав їх шукати, але не знайшов жодної. Тоді попросив людей ними поділитися, як і своїми родинними історіями. Ми маємо достатньо казок, але пошуки не припиняємо», ‒ зауважує Михайло Адамчак.

Михайло Адамчак

Історія лемків ‒ трагічна

Етнографічна група українців – лемки – має свій унікальний говір, традиції, які формувалися століттями. Вони стараються передавати цю культуру з покоління в покоління. Проживали лемки в регіоні Карпат, що охоплює території сучасних Польщі та Словаччини.

9 вересня 1944 року в Любліні (Польща) була підписана міждержавна угода між УРСР і Польським комітетом національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян із території УРСР.

Примусова депортація українців із Лемківщини, Холмщини, Надсяння, де компактно з давніх-давен проживали українці, тривала з вересня 1944-го до червня 1946 року. Понад 482 тисячі українців примусово переселили у різні регіони УРСР. Найбільше у Львівську, Тернопільську, Івано-Франківську, а також у Донецьку, Луганську, Харківську області.

Лемківські родини були розкидані по Україні і Польщі

Згідно зі свідченнями очевидців і з даними з архівних документів, українські села оточували по 20-50 солдатів о 4-й ранку. Людям давали обмаль часу на збори.

Майдан. Любачівський повіт, примусове виселення українців

16 квітня 1947 року у Польщі офіційно затвердили «Проєкт організації спеціальної акції «Схід»», метою якого було «розв’язати остаточно українське питання у Польщі». Створили воєнну операційну групу у складі близько 20 тисяч солдатів.

28 квітня 1947 року шість дивізій Війська Польського почали примусове виселення українського населення. Ця операція під назвою «Вісла» тривала до жовтня. Близько 150 тисяч українців примусово покинули рідні домівки і були переселені у північно-західні регіони Польщі, які до війни заселяло німецьке населення.

Лемківські родини були розкидані по Україні і Польщі. Лемки старались оселятися на новому місці групами, щоб одне одному допомагати, підтримувати одне одного і свою культуру. Їм вдалося зберегти свої традиції, говірку і передати наступним поколінням. А тепер цю місію намагається виконати музикант і парамедик Михайло Адамчак, щоб не лише зберегти лемківський говір, культуру, але збагатити ним українську культуру.

Михайло Адамчак зробив перерву як парамедик-доброволець у службі, щоб завершити першу частину проєкту. Цими днями повертається рятувати поранених бійців і цивільне населення, що робить з 2014 року. Традиційно, у бронежилет покладе свою сопілку, щоб піднімати настрій захисникам і підтримати їх.

Але вже думає над тим, що продовжить проєкт «Оповім ти дашто» і ще записуватиме лемківські казки. У планах ‒ видати книжку.