У Києві презентували дослідження про роль інтернет-технологій під час протестів в Україні та Білорусі. Автори – громадська організація «Інтерньюз-Україна» за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні – детально вивчили і порівняли протести в Україні 2013–2014 років та в Білорусі, 2020 року, які тривають із літа 2020 року.
- Якими були ключові риси використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) під час протестів у кожній із країн?
- Які обмеження мало застосування інтернет-технологій під час протестів?
- Якою була реакція урядів на технології протестувальників?
- Як уряди використовували технології, щоб послабити протестну активність?
- Які перспективи для подальшої демократизації забезпечує використання інструментів ІКТ на етапі мобілізації суспільства та формування протестного руху?
- Чи дозволяють ІКТ формувати вимоги протестувальників і чи включають вони далекосяжні цілі суспільних змін?
Такі запитання ставлять автори дослідження. Радіо Свобода зібрало основні тези цієї праці.
Протести у Білорусі, які тривають уже шість місяців поспіль, вирізняються типовими ознаками протестних рухів, формованих із допомогою інформаційно-комунікаційних технологій (далі у тексті – ІКТ).
Лише самий аналіз висвітлення білоруських протестів у медіа вже дає підстави вважати, що технології могли відігравати значну роль у діяльності протестувальників, забезпечуючи:
мобілізацію;
внутрішню комунікацію;
інформування про протестну діяльність;
координацію протестної діяльності;
забезпечення допомоги протестувальникам, як-от збір коштів;
консолідацію поглядів щодо оключових вимог протесту.
Схожий досвід використання інтернет-технологій мала Україна під час Революції гідності у 2013–2014 роках, хоча тоді розвиток та доступність ІКТ були іншими.
Кореспондент Радіо Свобода Андрій Дубчак під час прямої трансляції з пікетування Генеральної прокуратури України (фото: Ivan Marunych), грудень 2013 рік
Автори дослідження зауважують, що головним рушієм протестів є насамперед колективна потуга протестувальників, а інструменти інтернету здатні підсилити її або ж, навпаки, послабити.
Перш за все, протести відбувалися в різний період часу – між ними розрив у майже 7 років. Технології за цей час здійснили величезний стрибок – проникнення інтернету значно збільшилось як в Україні, так і в Білорусі, цифрові навички людей поліпшилися. Триває поступова дигіталізація суспільного життя, в онлайн-просторі з'явилися свої лідери думок, впливовість яких завдячує ефективному використанню таких платформ як «Ютуб». А частина інструментів, як-от месенджери, сім років тому лише починали розвиватись і не були такими популярними, як сьогодні.
По-друге, хоч Україна й Білорусь – сусідні східноєвропейські країни, що стали незалежними майже 30 років тому, кожна з них пройшла свій шлях розвитку. Білорусь залишається державою з авторитарним політичним режимом, з репресивним державним апаратом, слабким громадянським суспільством й нерозвиненою партійною системою. Україна ж на час протестів 2013–2014 років була напіввільною країною з демократичним політичним режимом, що набув авторитарних тенденцій за президентства Віктора Януковича.
За останні 30 років в Україні змінилися шість президентів, тоді як білоруський президент Олександр Лукашенко перебував при владі 25 років за майже повної відсутності опозиції в парламенті.
Революція гідності, 20 лютого 2014 року
Соціальні мережі, такі як «Фейсбук» і «Твітер», відіграли важливу роль в організації протестів в Україні. За результатами дослідження, проведеного ще за часів протестів на Євромайдані, 5% респондентів дізналися про рух в одній із груп фейсбуку, а 40% вказали, що їх заохочували взяти участь друзі чи члени родини, і саме через фейсбук (Onuсh, 2014).
Дослідники вказують, що мережі «Твітер» і «Фейсбук» слугували важливими інструментами для обміну інформацією та координації колективних дій у протестах в Україні.
Медійний ринок
На відміну від Білорусі, український медійний ринок був доволі різноманітним щодо контенту й форм власності, більшість медіа належала приватному бізнесу.
У телебачення інвестували найбільше порівняно з іншими медіа, хоча українські телеканали ніколи не були прибутковими. Кінцевими бенефіціарами найбільших телеканалів («1+1», «Інтер», «Україна», ICTV, СТБ, «Новий канал») виступили і виступають українські олігархи, для яких контроль за телеканалами був інструментом впливу на політичний процес, а їхні інвестиції в політичні партії мали прагматичну мету – захищати власні бізнес-інтереси і збільшувати доходи від преференцій та лобізму.
Зосередженість найбільш потужних телеканалів у руках олігархів та відносно ліберальні умови для розвитку інтернету сприяли становленню громадських та незалежних ініціатив у цифровому просторі.
Запуск нових проєктів, для яких головною аудиторією стали саме користувачі інтернету, був маркером – з одного боку, це вказувало на швидкий розвиток інтернет-технологій в Україні, з іншого – на суспільний попит на інформацію, що не відображала інтереси олігархічних груп й уряду.
Інтернет в Україні часів президентства Януковича залишався простором свободи. Усвідомлення потенційного впливу ІКТ на суспільне життя в уряді обмежувалося поглядом на інтернет як на новий майданчик для комунікації.
Уряд використовував соціальні мережі для інформування про свою діяльність, однак не більше.
Різноманіття ініціатив в Україні станом на 2013 рік, які можна було описати категорією «онлайн-активізм», свідчило про поступову «цифризацію» громадянського суспільства, однак щодо впливовості цього руху були сумніви, що доводили публікації українських журналістів.
Режим пручається
Два роки поспіль, у 2012-му та 2013-му, міжнародна організація Freedom House у своєму звіті Freedom on the Net (Свобода в інтернеті) внесла Україну до країн із вільним інтернетом. У звіті за 2012 рік, серед іншого, було зазначено, що інтернет в Україні часто залишається останньою опцією для публікації контенту, який не потрапляє до традиційних медіа, зокрема йшлося про гумор та іронію щодо уряду, як це було з мемом «вінок та Янукович».
Тодішній президент України Віктор Янукович під час покладання вінків до пам'ятнику невідомому солдату Другої світової війни. Через сильний вітер і дощ вінок упав на президента. Київ, 17 травня 2010 року
Тим часом авторитарні тенденції часів Януковича посилювалися.
Влітку 2013 року розгорнулися атаки на редакцію «Української правди» (УП), як найбільш впливове незалежне онлайн-видання в Україні, що спеціалізувалося на журналістських розслідуваннях, наприклад, щодо «вишок Бойка». Аби підважити вплив УП, влітку 2013-го невідомі запустили два фальшиві сайти, що візуально нагадували УП і вводили в оману читачів. Сайт «Українська кривда», зареєстрований у Росії, скопіював дизайн УП, публікуючи статті проти опозиції та незалежних медіа. Другий сайт-підробка викрав бренд «Українська правда» та зареєстрував доменне ім'я ukrpravda.ua. Тільки в березні 2014 року обидва фальшиві сайти деактивували.
У 2013 році ситуація зі свободою інтернету кардинально не змінилася, попри точкові маніпуляції політиків у цифровому просторі та DDoS-атаки проти громадських активістів. Дослідники підсумували, що громадяни України насолоджуються безперешкодним доступом до інтернету.
Кожен другий мешканець України користувався інтернетом станом на вересень 2013 року – дані дослідження опублікував Київський міжнародний інститут соціології (КМІС). Відповідно до дослідження КМІС, восени 2012 року аудиторія інтернету становила 43%, а за рік зросла до 49,8. Вибірка дослідження – 2044 респонденти, що мешкали в усіх областях України і з якими було проведене інтерв'ю.
Разом із тим сусідня Білорусь за президентства Лукашенка в ті роки належала до країн із невільним інтернетом.
Соцмережі
Оскільки напередодні протестів у 2013–2014 роках половина дорослого населення України вже користувалася інтернетом, популярність соцмереж теж була на доволі високому рівні. На той час в Україні домінували «ВКонтакте» та «Одноклассники». У лютому 2013 року кількість українських користувачів «ВКонтакте» становила 9,3 мільйона, які переважно належали до вікової групи 18–25 років. Водночас аудиторія фейсбуку того ж року нараховувала 2,3 мільйона – американська соцмережа лише завойовувала популярність.
IT-компанії
Станом на 2013 рік в Україні працювали десятки великих IT-компаній із офісами у великих та середніх містах. Частина IT-компаній мала західні інвестиції й покладалася на кваліфіковані місцеві кадри. Умови роботи для IT-сектору були доволі сприятливими – у 2012 році парламент ухвалив закон про податкові пільги для індустрії інформаційних технологій. Закон забезпечував ставку оподаткування для компаній та осіб, що працюють у сфері інформаційних технологій на рівні 5% впродовж наступних 10 років.
21 листопада 2013 року уряд Януковича оголосив про припинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію з Європейським союзом, що означало неминуче зближення з Росією. Це стало тим самим тригером, що спонукав перших протестувальників висловити незгоду. «Фейсбук», як і «Твітер», відіграли свою роль, адже саме дописи в цих соцмережах журналіста Мустафи Найєма вивели в ніч на 21 листопада 2013-го приблизно 1000 людей на стихійний протест на майдані Незалежності в Києві, який переріс у загальнонаціональний протестний рух, відомий як Євромайдан, і зумовив події, які українці називають Революцією гідності.
Протести, інформування про які здійснювалося в соцмережах від їхніх безпосередніх учасників, сприяли зростанню популярності цих інтернет-платформ серед українських громадян. Євромайдан привів у соцмережі багатьох нових користувачів.
Соціальні медіа та інструменти інтернету стали майданчиками для сотень низових ініціатив, які мобілізували сотні тисяч активних громадян по всій Україні та в усьому світі, зацікавлених в українських подіях. Зрештою, масштаби такої медіаактивності не могли ігнорувати професійні медіа, й вони почали сприймати соціальні мережі як джерело збору інформації для новин.
Протести також показали інтерес пересічних громадян до інструментів соціальних мереж. З початку протестів у листопаді 2013 року тисячі нових користувачів зареєстрували свої акаунти в соціальних мережах, щоб стежити за подіями в інтернеті.
Дослідники з Нью-Йоркського університету / Social Media and Political Participation (SMaPP) помітили зростання реєстрації облікових записів у твітері в Україні: з 20-40 реєстрацій за день до 150-200 за день протягом наступних тижнів після початку протестів.
Ці ж дослідники зібрали базу твітів, які стосуються Євромайдану, на основі пошукових термінів та відповідних хештегів трьома мовами, починаючи з 25 листопада 2013 року.
Станом на кінець лютого 2014 року в базі було майже 11 мільйонів твітів.
БІЛЬШ ДЕТАЛЬНО ДО ТЕМИ: Стрімери Майдану: ми зняли те, що облетіло весь світ«Айтішники» протестують
Професія IT-спеціаліста в Білорусі є престижною, адже гарантує стабільний дохід та кар'єрний ріст на тлі інших професій для молодих фахівців, як-то лікарі та вчителі. Водночас білоруський ринок IT є привабливим для зовнішніх інвесторів з огляду на співвідношення ціни та якості послуг. Загалом, за різними оцінками, в IT-секторі працює до 115 тисяч людей.
Можливість успішно працювати навіть в умовах авторитарного режиму не стала перешкодою для IT-бізнесу аби протестувати: значна частина IT-компаній зайняла громадянську позицію й долучилася до масових протестів у серпні 2020 року, на що уряд відповів репресіями.
На початку вересня 2020 року чотирьох співробітників компанії PandaDoc заарештували після того, як її засновник Мікіта Мікадо підтримав протести в Білорусі з території США, де він проживає. Мікадо заявив про підтримку тих правоохоронців, які звільняються зі служби, аби не брати участі в акціях проти протестувальників. Невдовзі компанія PandaDoc оголосила про релокацію свого офісу.
Репресії торкнулися й інших IT-компаній. Як наслідок, частина їхніх співробітників переїхала до Литви, Польщі й України, що створили спеціальні умови для білоруського IT-бізнесу на території своїх країн. Український уряд заявив, що за три місяці з часу початку протестів в Україну перебазувалося близько 40 IT-компаній, не враховуючи фрілансерів.
Громадянське суспільство і виклики
Українські протести дали поштовх для переоцінки ролі громадянського суспільства – з'явились нові інституції, що заручилися підтримкою громадськості, а звичайні громадяни змінили уявлення про благодійність і волонтерство. Разом із тим протестний рух був занадто строкатим, аби перетворитись на консолідований політичний рух після закінчення Майдану.
Перед суспільством постали нові виклики – окупація Росією Криму та початок агресії на Донбасі. У відповідь значна кількість ініціатив Революції гідності переорієнтувалася на підтримку української армії та людей, що постраждали внаслідок конфлікту, чи для боротьби з російською дезінформацією та пропагандою.
Роль візуальних комунікацій
У цифрову епоху кожен протестувальник з доступом до інтернету, кожна громадська ініціатива зі створеною фейсбучною сторінкою самостійно ставали медіа й напряму доносили ідеї та символи протесту до громадськості як усередині країни, так і на міжнародному рівні.
Децентралізована структура інтернету, принцип взаємодії у web 2.0 «всі до всіх» дають простір для креативності протесту, багатоманіття форм візуальної комунікації, реалізації ініціатив за принципом гуртування однодумців чи професіоналів. Відповідно, десятки чи сотні ініціатив, за якими можна було стежити як в офлайні, так і за допомогою інтернету (медики Майдану, освітні ініціативи Майдану, жіноча сотня Майдану, студенти вишів, сотні самооборони, автомобілісти), створювали спільний символічний простір репрезентації протесту з його різноманітністю груп, об'єднаних спільними рисами.
За рівнем складності візуальних образів протесту дослідники виділяють візуалізації протесту, які створені аматорами (плакати, карикатури, колажі, постери), професіоналами дизайнерами («Страйк Плакат»), та професійні проєкти для формування громадянської позиції (виставки художників переважно після завершення протесту).
Виставка митців Майдану «Я – крапля в океані. Мистецтво робить революцію» (I am a drop in the ocean. Art of the Ukrainian Revolution). Відень, Künstlerhaus, квітень 2014 року
Як працювали боти?
Автоматично створені акаунти у своїх масових повідомленнях використовували популярні протестні хештеги, як-то #євромайдан. Тим самим боти намагалися вклинитися в інформування щодо Євромайдану, адже багато користувачів мережі «Твітер» переглядали стрічку твітів саме за хештегами. Боти ж поширювали наративи, які ставили під сумнів мирний протест, дискредитували опозицію і протестувальників.
Оскільки на той час російські технології ботоферм були доволі «сирими» з огляду на їхню новизну, методи роботи були грубими: нерідко один бот-акаунт надсилав одразу десятки однакових повідомлень, російськомовні твіти використовували українськомовні хештеги, а на профілі бота не було навіть аватара. Активність ботів під час українських протестів 2013–2014 років також зафіксували дослідники редакції Texty.org.ua, проаналізувавши масив твітів на тему Євромайдану впродовж трьох місяців протестів.
7 грудня 2013 року DDoS-атак зазнали сайти низки редакцій, які висвітлювати протести, – серед них і Радіо Свобода.
Активність ботів у соцмережах під час українських протестів 2013–2014 років стала прообразом майбутнього застосування інструментів ІКТ з метою дезінформації й для послаблення демократій – уроків, що були засвоєні передусім на прикладах Brexit у Великій Британії влітку 2016 року та президентських виборів у Сполучених Штатах восени 2016 року.
Подібне відбулося й у Білорусі через 7 років.
Білорусь
Попри свою відносну закритість від зовнішнього світу, Білорусь не може бути ізольована від глобальних трендів у медіаспоживанні. Поодинокі дослідження, проведені на території Білорусі, вказують на зростання ролі інтернету в інформуванні жителів країни, особливо серед молодого покоління білорусів, для яких цифровий простір є визначальним для комунікації та споживання інформації.
У вересні 2020 року редакція Global Voices опублікувала дослідження громадської думки білорусів, проведене ще в січні 2020 року. В одному з блоків запитань респондентів попросили ідентифікувати ключові для них джерела інформації. Телебачення як основне джерело інформації домінувало у відповідях для вікових груп 46–60 років та більш як 60 років (понад 65% відповідей), тоді як представники вікових груп 18–30 та 31–45 років віддавали перевагу інтернету (понад 50% відповідей) та соціальним мережам.
Важливим висновком із цього дослідження є те, що білоруський уряд із його монопольним контролем за телебаченням практично не має впливу на формування картини світу для аудиторії 18–45 років. Цифровий простір для цих білорусів є визначальним.
У 2020 році медіаландшафт у Білорусі не міг не змінитися. Розвиток пандемії #covid19 та протестна активність здатні були збільшити споживання новин на новинних сайтах, зокрема на Tut.by, Onliner.by, NN.by. Починаючи з серпня зросли пошукові запити білорусів за термінами «страйк», «протест», у 16 разів частіше користувачі шукали інформацію про VPN.
«Марш проти терору» в Білорусі: понад 310 затриманих і стрілянина в повітря (фото)
Водночас варто зазначити, що проведення виборів і подальші протести в Білорусі не були єдиними факторами зростання попиту на інформацію в інтернеті. Білоруський YouTube на суспільно-політичну тематику значно зріс ще кілька років тому з часу появи феномену політичних блогерів у ютубі – Степан Путіло з його каналом NEXTA (118 мільйонів переглядів станом на 01.12.2020), Сергій Тихановський із його каналом «Страна для Жизни» (54 мільйони переглядів станом на 01.12 2020).
Динаміку використання медіа в Білорусі показує також дослідження британської компанії Sociolytics, проведене у вересні 2020 року. За їхніми даними, 54,3% білорусів віддають перевагу незалежним медіа, тоді як 29,4% – державним. Ще 16,3% використовують обидва джерела, щоб дізнаватися новини.
У дослідженні також вказують, що найбільшу аудиторію в Білорусі зібрали соціальні мережі. При цьому найпопулярнішими, як і в Україні напередодні протестів 2013 року, є російські соцмережі – «ВКонтакте» (74,5%) й «Однокласники» (54,4%). Далі йдуть YouTube (72,5%), Instagram (65,7%) і Facebook (44,8%). Серед найбільш використовуваних месенджерів – WhatsApp (73,7%) і Telegram (60,3%). Далі за соцмережами і месенджерами йдуть незалежні інтернет-ЗМІ – Tut.by і Onliner.by.
Символи
Як і у випадку протестів в Україні 2013–2014 років, білоруські протести об'єднані в спільне символічне поле за допомогою локацій (стела, назви районів, як-то Уруччя, Маліновка), дат (кожна неділя тижня), гасел («Лукашенка – у відставку»), виявів протесту (марші солідарності, використання спільної символіки) тощо. Динаміка протестної діяльності підсилюється й через флешмоби, що є виявом децентралізованої протестної мобілізації – кожен може в будь-який момент приєднатися до флешмобу і надихнути інших на його продовження.
Так сталося з акцією на підтримку білоруських медиків під назвою «0 проміле». Флешмоб «0 проміле» став реакцією на загибель активіста Романа Бондаренка в Мінську внаслідок його насильницького затримання на «Площі змін». Білоруська влада заявила, що активіст був п'яним і помер під час побутової бійки. Водночас у медичному свідоцтві лікарі вказали, що алкоголю в крові Бондаренка не було виявлено. Щойно цю інформацію опублікували протестні Telegram-канали й онлайн-медіа, влада репресувала лікарів, що зробили медичний висновок. На знак незгоди з репресіями білоруські медики вишикувалися вздовж коридорів медзакладів обличчям до стін з піднятими руками. Це стало початком флешмобу, який підтримали журналісти, студенти, співробітники наукових установ, працівники заводів та інші.
Флешмоб лікарів швидкої допомоги та журналістів Tut.by на знак солідарності із затриманими лікарем Артемом Сорокіним та журналісткою Кацяриною Барисевич, яких звинувачують у розголошенні лікарської таємниці
Влітку 2020 року під час передвиборчої кампанії, коли тривали арешти опозиційних кандидатів та активістів, у Білорусі відбувся флешмоб представників силових відомств, які хотіли відмежуватися від проявів насильства та висловлювали незгоду із силовими методами.
У соцмережах та месенджерах почали публікувати відео та фото людей у формі, що тримають листки з написами «Я – 97%, я с народом», «Саша 3% – не мой выбор», «Я давал присягу народу». На деяких відео білоруси пішли далі: показували, як знищують свої військові квитки чи посвідчення МВС і МНС, публічно викидали форму в смітник, демонструючи символічний розрив із дискредитованими силовими структурами. У соцмережах також продовжували іронізувати щодо низького рейтингу Лукашенка, й вираз «Саша 3%» став мемом.
«Свободу нашим онукам»: фоторепортаж із «Маршу пенсіонерів» у Мінську
Такий символічний протест міг відбутися саме завдяки інструментам ІКТ, що дозволяли учасникам не виказувати свою ідентичність – на фотографіях переважно не було видно облич. З іншого боку, анонімність символічної дії дає простір для можливих зловживань – перевірити, чи справді це відбулося за межами інтернету, доволі складно.
Facebook-Messenger-WhatsApp
Під час Революції гідності у 2013–2014 роках в Україні протестувальники широко використовували можливості мережі Facebook для комунікації та мобілізації. За два роки до українських протестів Facebook запустив Messenger, що давав можливість користувачам комунікувати в чаті. І хоча перший месенджер WhatsApp був створений ще 2009 року, стрімкий розвиток месенджерів як наступної технології в еволюції платформ спільного доступу припав на 2011–2014 роки.
Telegram та Twitter
БІЛЬШ ДЕТАЛЬНО ДО ТЕМИ: Свобода слова в Telegram: поширення демократії, але й екстремізму такожУсе частіше події в Білорусі називають Telegram-революцією. Для месенджера Telegram, на відміну від WhatsApp, протести 2020 року стали золотим часом, адже користувачі інтернету в Білорусі послуговувалися переважно цією платформою для мобілізації, координації дій та інформування.
За чотири місяці до початку Революції гідності, російський підприємець Павло Дуров запустив Telegram, однак на той час про цю платформу в Україні ще нічого не знали і, відповідно, не використовували.
Через сім років, у серпні 2020 року, Telegram був достатньо відомим і зрозумілим для користувачів, аби зіграти роль чи не найбільш витребуваної платформи для протестного руху в Білорусі.
Чому Telegram довів свою ефективність для білоруських протестів?
Цей месенджер створив Павло Дуров після свого переїзду до Сполучених Штатів у 2013 році з Росії, де він втратив контроль за найбільш популярною серед російських користувачів соцмережею «ВКонтакте».
Запуск Telegram зустріли неоднозначно: для мільйонів користувачів він став новою зручною платформою для спілкування, ведення каналів та створення ботів. Водночас у публічному дискурсі також постало питання щодо безпечності використання платформи, її захищеності та ймовірних впливів російського уряду на неї.
Telegram довів, що є резистентним до спроб блокування ще у 2017–2018 роках. На основі схвалених у 2016 році репресивних законів «пакету Ярової» державний регулятор «Роскомнагляд» почав вимагати від Telegram у 2017 році надати так звані ключі для декодування повідомлень, аби російські правоохоронці могли отримати доступ до повідомлень користувачів.
На основі рішення «Роскомнагляду» російські провайдери та оператори спробували блокувати доступ до Telegram, однак переважно безуспішно. На відміну від вебсайтів, які доволі легко блокуються за IP-адресою чи DNS, месенджери мають іншу архітектуру, що ускладнює обмеження.
Telegram не тільки має технологію вбудованого VPN та проксісерверів, але й використовував динамічні IP-адреси на основі хмарних сховищ Amazon Web Services і Google Cloud. Російські чиновники не встигали заблокувати IP-адреси Telegram, як сервіс переходив на нові IP-адреси.
Загалом до російського Єдиного реєстру заборонених сайтів було внесено понад 16 мільйонів IP-адрес, що спричинило також значні перебої в роботі рунету, оскільки на одній IP-адресі могли розташовуватися кілька різних сайтів.
Telegram стрімко розвивається в деяких країнах світу, включно з Білоруссю та Україною.
Станом на квітень 2020 року аудиторія Telegram нараховувала 400 мільйонів користувачів.
Телеграм-канал NEXTA на смартфоні в день протесту у Мінську
У Telegram працюють найбільші протестні канали, частина з яких анонімні (НЕХТА), частина – авторські («МотолькоПомоги») і частина – це канали білоруських незалежних медіа («Наша Ніва», Tut.by). Також у Telegram працюють провладні анонімні канали, націлені на дискредитацію протестного руху та гарасмент учасників протесту.
Станом на листопад 2020 року Telegram вже охоплював 49% населення Білорусі – дані останнього дослідження наводить аналітик Михайло Дорошевич.
Серед соцмереж помітну роль в інформуванні про протест відіграють Instagram, Facebook, Twitter, який традиційно відіграє важливу роль в інформуванні західних аудиторій. Також Twitter активно використовують великі білоруські медіа, як-то Tut.by, Belsat, і, зрештою, опозиційні політики, як-то Світлана Тихановська @Tsihanouskaya, що позиціонує себе як «Leader of democratic Belarus». Вона, щоправда, приєдналася до цієї платформи тільки в жовтні 2020 року, й станом на початок грудня 2020 року її аудиторія зросла до майже 25 тисяч.
А король... голий!
Історія не має умовного способу, тому автори дослідження не можуть відповісти на запитання, чи відбулися б протести в Україні 2013–2014 років та в Білорусі 2020 року за відсутності ІКТ.
Імовірно, протести набули б іншого вигляду і мали б інший результат, однак роль ІКТ в протестах XXI століття беззаперечна. І поки авторитарні режими не засвоять уроків ефективного застосування ІКТ проти непокірних, вміле використання інтернету протестувальниками виконує роль правдивого хлопчика з казки «Нове вбрання короля» Ганса Крістіана Андерсена, який вигукнув: «А король голий!».
ВАС МОЖЕ ЗАЦІКАВИТИ: Заборона національної символіки перетворює протести у Білорусі на національно-визвольний рух