Люксембург – Імміграція з північноафриканських країн – нове яблуко розбрату європейської співдружності. У понеділок у Люксембурзі міністри внутрішніх справ країн ЄС намагалися домовитися, як протидіяти масовій навалі шукачів притулку та європейського добробуту з Тунісу та Лівії. Італія через географічне сусідство із цим регіоном страждає найбільше і просить партнерів по Євросоюзу взяти до себе частину африканських біженців. Але наштовхується на відмови.
Від початку цього року Італія та ще декілька південних держав ЄС не припиняють повторювати, що вони не спроможні самотужки боротися з великим напливом африканських мігрантів. Тим часом втікачі чи не щодня прибувають і прибувають, маючи на меті одне – «загубитися» десь у Франції, Бельгії, Німеччині чи Великій Британії.
Згідно з правилами «шенгену», перша європейська країна, де опинився іммігрант, повинна зайнятися його облаштуванням та з’ясувати, чи гідний він статусу біженця. Але навіть Європейська комісія нині визнає, що й у цього закону повинні бути винятки.
Провокативні дії Італії
З огляду на байдуже споглядання партнерів по Шенгенській зоні на те, як десятки тисяч втікачів заполонили італійські та мальтійські табори для нелегалів, офіційний Рим вдався до провокативних заяв та дій. Наприклад, пообіцяв надати прибульцям право на проживання, з яким вони можуть подорожувати всією Європою протягом трьох місяців. Таким чином, проблема міграції може лягти й на плечі інших країн співдружності.
Франція, де, найімовірніше, опиниться найбільша частина франкомовних втікачів із Тунісу, одразу відреагувала закриттям кордону з Італією. Відновити колишній контроль на кордонах погрожують Німеччина та Австрія. Щоб виявити хоч якусь солідарність, Берлін нещодавно пообіцяв прийняти сотню біженців із Мальти – іншого перевалкового пункту Середземномор’я, де висаджуються африканці.
Міністр внутрішніх справ Німеччини Ганс-Петер Фрідріх тим часом заявив, що Італія все ж здатна сама впоратися із проблемою біженців.
«Ми не можемо погодитися з тим, що економічні мігранти прибудуть через Італію до Північної Європи, – заявив німецький міністр. – Ми просимо Рим домовитися із владою Тунісу».
Тим часом Швейцарія, яка є сусідкою Італії і також входить до Шенгенської зони, каже, що слід спільно вирішувати проблеми північноафриканських біженців. Голова швейцарського департаменту поліції та юстиції Сsмонетта Соммаруґа закликала партнерів разом надавати захист біженцям із Лівії.
Проте нинішня міграційна ситуація, яку італійська влада називає «людським цунамі», – це ще й тест на солідарність, який Європа проходить зі значними труднощами.
Тисячі тунісців примусово повернуть додому
Єврокомісар із внутрішніх питань Сесілія Малмстрем у понеділок назвала Бельгію, Швецію, Норвегію та Іспанію – країни, які готові прийняти частину біженців, що прибули до Італії. Але мова не йде про близько 22 тисячі втікачів із Тунісу, які лише намагаються проникнути до ЄС у надії досягти економічних вигод та добробуту.
Все частіше лунають заклики задіяти особливий механізм захисту кордонів, включно із контролем всередині Шенгенської зони. Проте єврокомісар Сесілія Малмстрем каже, що для цього ще не настав час, бо подібні надзвичайні заходи використовувалися у 2001 році, коли косовські біженці втікали до ЄС і повернути їх додому не було можливості.
«Ми визнаємо, що Італія переживає великий тиск, так само, як і Мальта, – зауважила комісар ЄС із внутрішніх справ. – Але ми ще не маємо масового потоку (людей, котрі, як колись, втікали із Косова й не могли повернутися додому). Тож залучати цей механізм ще надто рано».
Тим часом, коли європейські міністри не можуть дійти згоди щодо північноафриканських втікачів, на італійський острів Лампедуза минулої ночі знову висадились понад 200 нелегалів із Тунісу.
Згідно з правилами «шенгену», перша європейська країна, де опинився іммігрант, повинна зайнятися його облаштуванням та з’ясувати, чи гідний він статусу біженця. Але навіть Європейська комісія нині визнає, що й у цього закону повинні бути винятки.
Провокативні дії Італії
З огляду на байдуже споглядання партнерів по Шенгенській зоні на те, як десятки тисяч втікачів заполонили італійські та мальтійські табори для нелегалів, офіційний Рим вдався до провокативних заяв та дій. Наприклад, пообіцяв надати прибульцям право на проживання, з яким вони можуть подорожувати всією Європою протягом трьох місяців. Таким чином, проблема міграції може лягти й на плечі інших країн співдружності.
Франція, де, найімовірніше, опиниться найбільша частина франкомовних втікачів із Тунісу, одразу відреагувала закриттям кордону з Італією. Відновити колишній контроль на кордонах погрожують Німеччина та Австрія. Щоб виявити хоч якусь солідарність, Берлін нещодавно пообіцяв прийняти сотню біженців із Мальти – іншого перевалкового пункту Середземномор’я, де висаджуються африканці.
Міністр внутрішніх справ Німеччини Ганс-Петер Фрідріх тим часом заявив, що Італія все ж здатна сама впоратися із проблемою біженців.
«Ми не можемо погодитися з тим, що економічні мігранти прибудуть через Італію до Північної Європи, – заявив німецький міністр. – Ми просимо Рим домовитися із владою Тунісу».
Тим часом Швейцарія, яка є сусідкою Італії і також входить до Шенгенської зони, каже, що слід спільно вирішувати проблеми північноафриканських біженців. Голова швейцарського департаменту поліції та юстиції Сsмонетта Соммаруґа закликала партнерів разом надавати захист біженцям із Лівії.
Проте нинішня міграційна ситуація, яку італійська влада називає «людським цунамі», – це ще й тест на солідарність, який Європа проходить зі значними труднощами.
Тисячі тунісців примусово повернуть додому
Єврокомісар із внутрішніх питань Сесілія Малмстрем у понеділок назвала Бельгію, Швецію, Норвегію та Іспанію – країни, які готові прийняти частину біженців, що прибули до Італії. Але мова не йде про близько 22 тисячі втікачів із Тунісу, які лише намагаються проникнути до ЄС у надії досягти економічних вигод та добробуту.
Все частіше лунають заклики задіяти особливий механізм захисту кордонів, включно із контролем всередині Шенгенської зони. Проте єврокомісар Сесілія Малмстрем каже, що для цього ще не настав час, бо подібні надзвичайні заходи використовувалися у 2001 році, коли косовські біженці втікали до ЄС і повернути їх додому не було можливості.
«Ми визнаємо, що Італія переживає великий тиск, так само, як і Мальта, – зауважила комісар ЄС із внутрішніх справ. – Але ми ще не маємо масового потоку (людей, котрі, як колись, втікали із Косова й не могли повернутися додому). Тож залучати цей механізм ще надто рано».
Тим часом, коли європейські міністри не можуть дійти згоди щодо північноафриканських втікачів, на італійський острів Лампедуза минулої ночі знову висадились понад 200 нелегалів із Тунісу.