Чому бандура і кобза ‒ не основні українські народні інструменти? Як діти робили скрипки із шматка дерева і мотузок? Чому в деяких регіонах України співали на цвинтарях і перекочувалися через могили? Де можна почути найдавніші українські пісні? Та чому вони не були такими цнотливими, як звикли вважати? Про все це можна дізнатися на новій платформі проєкту «Рись». Це перший освітній сайт про українську народну музику. Тут можна подивитися лекції від провідних дослідників, побачити, як грали на інструментах в давнину, послухати подкасти про експедиції та навчитися грати на бубні.
Століттями українська традиційна музика лунала на вечірках, весіллях, святах, ярмарках. Під неї просто «відривалися».
Початок ХХ століття. Танці у селі Грабівка на Чернігівщині. Фото Петра Маслаковця, надано bubny.in.ua
«Давні українці обожнювали музику. Вони знали тисячі пісень, деякі з них можна було виконувати лише раз на рік, інші ‒ співали для душі, коли заманеться, ‒ розповідає комунікаційниця проєкту Анастасія Сідельник ‒ Були пісні з архаїчним змістом, який пробирає до мурашок, а були з жартами й матюками».
У ХХ столітті комуністична влада спотворила народну українську музику. Її витіснили штучні радянські «народні хори» та шароварні ансамблі, які маскувалися під «народний стиль».
«Зазвичай, коли люди чують словосполучення «традиційна музика», вони уявляють радянський хор на сто голосів у віночках і шароварах, капелу бандуристів чи оркестр народних інструментів, ‒ говорить куратор проєкту Катерина Капра. ‒ У багатьох ця пафосна картинка викликає відразу, стереотип спрацьовує. Але у нього мало спільного зі справжньою традиційною музикою».
Одна із лекторок курсу дослідниця та скрипалька Вікторія Ярмола
Серед іншого, з курсу можна дізнатися, що кобза, бандура чи сопілка ‒ це не головні інструменти, на яких грали українці. Так само, як і штучно поширені гармошки та мандоліни. Насправді найпоширенішою була скрипка. У народних танцювальних гуртах до неї в різних комбінаціях додавалися скрипка-втора, бас, цимбали, бубон.
Раніше діти, які дуже хотіли грати, часто намагалися зробити собі скрипку зі шматка дерева, а замість струн натягували мотузки. В одній з лекцій курсу музикант та дослідниця Вікторія Ярмола розповідає про випадок, коли хлопчик порізав собі руку, щоби кров'ю зафарбувати свою саморобну скрипочку у колір справжньої.
Переважно в Україні вчились грати, спостерігаючи і наслідуючи старших досвідчених музикантів. Починали, як не дивно, із найбільшого інструменту ‒ басу, бо на ньому навчитися грати було найпростіше. А потім вже бралися за скрипку або цимбали.
Насправді ще сто років тому цимбали можна було почути не лише на Західній Україні, а так само і на Східній (сучасні Луганська, Харківська області) та етнічних українських землях сучасної Росії, стверджують автори проєкту.
Команда платформи традиційної музики «Рись»: Катерина Капра, Андрій Левченко, Настя Сідельник та волонтерка Тетяна Осінь
Народну музику звикли вважати нудною і справою виключно дідусів і бабусь. Сучасники часто не можуть відгадати реальний зміст пісень за здавалося б цнотливими словами.
«Українську традиційну музику часто асоціюють із піснями про любов, розлуку. Але також є дуже багато сороміцьких пісень, де йдеться про статевий акт, статеві органи. За метафорами сучасні люди часто не розуміють захованого контексту», ‒ розповідає співавтор проєкту, музикант та дослідник Андрій Левченко.
Співаавтор проєкту, музикант та дослідник Андрій Левченко
Серед авторів відеолекцій багато дослідників та музикантів. Наприклад, етномузиколог Євген Єфремов. У 1970-х роках він заснував «Древо» ‒ фольклорний колектив, який першим почав співати у місті народні пісні без штучних обробок.
Музикант, колекціонер і реконструктор традиційних музичних інструментів Сергій Постольников наочно розповідає, як грали в давнину на басу та цимбалах.
На сайті також можна послухати цикл подкастів під назвою «Ріж вірьовку», яка натякає на відхід від традиції радянських «народних хорів».
Науковці та музиканти, початківці та першопрохідці традиційного музичного руху відверто розповідають про свої перемоги, феєричні провали, унікальні експедиційні знахідки та свою любов до народної музики. Автори говорять, що про це раніше можна було почути хіба що у вузькому колі втаємничених.
Етномузиколог Шура Вовк – герой одного із подкастів проєкту, який розповідає як рятує старі записи української народної музики від знищення
Родзинкою проєкту стане перший в Україні цикл відеоуроків гри на бубні. Завдяки відеокурсу кожен зможе спробувати навчитися грати так, як сільські музики в давнину.
«Навіть, в українських музичних закладах досі не вчать грати в автентичний спосіб на таких традиційних інструментах, як бубон, скрипка, бас та цимбали. А українська техніка гри на бубні ‒ унікальна», ‒ говорить автор уроків Андрій Левченко.
Співатор курсу, музикант та дослідник Андрій Левченко
Українська народна музика, яку ще 50 років тому можна було почути чи не в кожному селі, зараз зникає. Автори платформи «Рись» говорять, що хочуть зробити її доступною та зрозумілою.
«Ми бачимо наш освітній сайт як велику платформу для української традиційної музики, ‒ підсумовує кураторка проєкту Катерина Капра, ‒ З часом хочемо створювати нові цикли матеріалів, бо зараз нам вдалося торкнутися лише найпомітніших тем. Також скоро ми запустимо розділ статей та колонок, де музиканти, молоді та досвідчені дослідники, культурні менеджери зможуть ділитися своїми думками і відкриттями про традиційну музику й свій досвід».
Проєкт створений за підтримки Українського культурного фонду. Всі матеріали на сайті доступні безкоштовно. Вони наповнюються поступово, але більшість матеріалу вже викладено.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Війна пісень. Роль музики у протистоянні України і Росії