Бандура може звучати сучасно. У Львові фестиваль Lviv Bandur Fest

У Львові з 4 до 10 листопада відбувається фестиваль сучасної бандури Lviv Bandur Fest – це безкоштовні концерти, майстер-класи, презентовано мобільний додаток Bandura app, що дозволяє почути чернігівську, львівську бандуру харківського типу, старосвітську, кобзу, торбан. Користувачі можуть зіграти мелодію без навичок гри на бандурі. На фестиваль Lviv Bandur Fest приїхав відомий бандурист зі США Юліан Китастий, майстер-клас якого зібрав аншлаг. Радіо Свобода поспілкувалось із музикантом, композитором, співаком.

«Сидить сивий дядько з бандурою і тужить за батьківщиною, тужить ненькою Україною» – такий стереотип ностальгії, кажуть фахівці, був і є щодо бандури, яка в усьому світі є звуковим талісманом українців, які живуть поза межами України. Цей інструмент, говорить Юліан Китастий, допомагає зберегти відчуття поєднання з українською культурою, тобто бандура показує українську ідентичність.

Юліан Китастий понад 40 років займається бандурою і нею намагається привабити слухачів у США, Канаді, Європі, експериментуючи у грі і популяризуючи українську пісню зокрема.

«Дуже цікаві 20-ті роки минулого століття, коли такі бандуристи, як Василь Ємець, Михайло Теліга вперше винесли бандуру в Європу, пізніше в Америку. Бандуру ностальгії найкраще схопив у 1946 році Григорій Китастий (дядько тата Юліана Китастого – ред.) у таборі переселенців у Німеччині. Тисячі українців у повоєнній Німеччині не знали, що з ними буде, куди вони потраплять, але було зрозуміло одне, що повороту в Україну не світить. Григорій Китастий написав першу емігрантську пісню на текст молодої поетеси Ніни Калюжної. Це був початок бандури в еміграції», – розповідає Юліан Китастий.

Юліан Китастий спершу вчився грі на бандурі у свого батька, потім був у молодіжному колективі. Близько 20 років виступав із капелою бандуристів імені Шевченка у місті Детройт, а ще вчителював у Канаді.

«У мене вибору особливо не було. Я родився в родині бандуристів. Дід і батько були бандуристами. Але, звичайно, остаточний вибір був мій. Думаю, що батько і сьогодні трішки шокований, я бандурою займаюсь постійно. Не думаю, що він про це думав, коли почав мене вчити. У мене виняткове щастя, що мені вдалося бандуру зробити своїм життям», – каже Юліан Китастий.

Його батько Петро Китастий та інші бандуристи старшого покоління вчили музиканта добувати звук бандури, відчувати його завмирання. А це вимагає певної майстерності. Тому Юліан Китастий не користується під час гри накладними нігтями, що не так часто зустрічається серед бандуристів.

«Я граю своїми нігтями. Звісно, пробував використовувати накладні, але не міг ними грати, вони мені заважали, змінювали мою техніку, тобто надто сильно вироблена була певна техніка добування звуку до струни, щоб легко міг перейти. У мене підставова техніка виробилась під впливом старших бандуристів, вони грала на струнах, для них цей штрих був основним. Мені важливий момент контакту зі струною, ваги на струні, можливість напруги і звільнення», – говорить музикант.

У Львів Юліан Китастий привіз дві свої бандури, з якими виступає на концертах, і дав майстер-клас для юних музикантів і викладачів. Це бандура харківського типу, зроблена у Львові. Цей інструмент походить від Гната Хоткевича, початку 20-30-х років ХХ століття, який створив так звану школу гри на бандурі. На цій бандурі зручно грати обома руками. І вона дає можливість для створення імпровізаційної музики. Юліан Китастий захоплюється творчістю українського бандуриста середини ХХ століття Зіновія Штокалка, який, власне, імпровізував на бандурі.

Другий інструмент Юліана Китастого – 1950-х років, виготовлений у київській майстерні, бандура схожа на ті, на яких грали музиканти, капели бандуристів, які емігрували в 1940-х роках із України.

Юліан Китастий працює у Нью-Йорку в експериментальному театрі, мистецькій групі Вірляни Ткач «Яра» («Yara Arts Group»). Це чудова нагода для бандуриста виявляти різні можливості інструменту, експериментувати зі звуком, також він пише музичні композиції. Гру музиканта можна почути у фільмі «Поводир» (2013 рік).

«Ці бандури, на яких я граю, особливо ця харківська є трішки відмінна від стандартного інструменту. Коли я використовую бандуру у театральних виставах, це вже зразок трішки іншої музичної мови. Саме через ту спадщину вона може щось сказати і заговорити. Є можливість музичного діалогу, інструмент набагато краще це висловлює», – каже бандурист.

Якщо для Юліана Китастого бандура – це життя і розмова, пошук нових ідей і експериментування у грі, то його батька цей інструмент врятував у житті. У роки Другої Світової війни тоді 14-річного Петра Китастого мали вивезти на примусові роботи в Німеччину. Його дядько – бандурист Григорій Китастий – взяв хлопця в Українську капелу бандуристів, він був наймолодшим серед 17 її учасників, яких німецькі нацисти вивезли на примусові роботи у табори. Однак потім дозволили бандуристам виступати перед земляками-остарбайтерами. Петро Китастий пережив американську зону окупації, у 1949 році емігрував у США, де здобув вищу освіту за фахом інженер, але водночас популяризував бандурне мистецтво у США. Петро Китастий – один із героїв документального фільму «Хоробра сімнадцятка», який присвячений Українській капелі бандуристів імені Тараса Шевченка з Північної Америки. Її учасником був Петро Китастий, а потім і його син Юліан.

Двічі на рік бандурист українського походження Юліан Китастий приїжджає в Україну з різними культурними проєктами. Відстежує тут культурні події і каже, що за український культурний простір ще доведеться позмагатись. Важливо, щоб мистецьке життя, культурні події не обмежувалися великими містами, додає він, але й доходили до жителів маленьких міст.

На запитання про його гарну українську мову без акценту Юліан Китастий сказав: «А чому я б мав мати акцент? Спочатку я виростав в україномовній родині, з бабусями і дідусями, які англійською практично не розмовляли, і мені пощастило».

Lviv Bandur Fest – втретє відбувається у Львові, цей фестиваль покликаний популяризувати бандуру, але сучасним її звучанням, наголошують організатори.