100 днів на посаді президента: чим пишатися Зеленському?

Гості програми «Ваша Свобода»: Микита Потураєв, радник президента України, новообраний народний депутат («Слуга народу»); Марія Іонова, новообраний народний депутат («Європейська солідарність»); Володимир Фесенко, політолог

27 серпня минає 100 днів президентства Володимира Зеленського. Він розпустив парламент і отримав монобільшість у новому. Під нього формується владна вертикаль і це йому дає шалені можливості. Йому вдалося налагодити особисті зв’язки з ключовими лідерами світу. Втім, критики кажуть, що за цей час Зеленський так і не зупинив війну на сході, не звільнив полонених і не відправив за ґрати корупціонерів.

Ваша Свобода | 100 днів президента Зеленського

Інна Кузнецова: Пане Потураєв, чим на сьогодні можна хизуватися і що не вдалося зробити?

Микита Потураєв: Хизуватися можна тим, що президент наочно показав, якою може бути результативна політика, навіть якщо вона запроваджується однією людиною, яка не має підтримки в уряді, у Верховній Раді, яка майже не має на кого обпертися в регіонах.

Президент продемонстрував результати і в міжнародній політиці, здійснивши низку результативних візитів. Присутня певна, поки що дуже невелика, але деескалація у війні з Росією. Також президент продемонстрував жорсткість і у розмовах, і у відносинах з українською бюрократією.

Президент Зеленський займає абсолютно жорстку проукраїнську і конструктивну позицію. Саме швидка реакція президента Зеленського і його власні зусилля врешті-решт створили спільну позицію щодо Росії у G7, за виключенням президента Трампа, який теж має право і підстави обстоювати свою точку зору. І ми маємо враховувати ті умови і підстави, в яких він робить такі заяви.

(Повна версія програми)

Президент завжди вирішує кадрові питання дуже прискіпливо – вивчає, зважує, вирішує. Як і в тих випадках, коли президент вже робив кадрові призначення, вибір (кандидатури прем’єр-міністра – ред.) буде якісний і країна побачить людей, які якнайкраще відповідають тим завданням, які є перед країною.

Микита Потураєв, радник президента України, новообраний народний депутат України («Слуга народу»)

Коломойським лякають країну вже з січня цього року. І країна щось не лякається і вплив Коломойського щось не виявляється таким аж великим.

Олігарх Ігор Коломойський (архівне фото)

Влітку відбувалися досить таки дивні речі в супермаркетах із асортиментом імпортних товарів. Після «розборок» стосовно митниці – це був певною мірою шантаж. Люди, які «сиділи» на «чорних» і «сірих» схемах постачання імпорту в Україну, припинили постачання. Це раніше спрацьовувало – так званий «товарний голод». Але на той шантаж ніхто не піддався.

– Пані Іонова, як ви оцінюєте ці 100 днів президента України Володимира Зеленського?

Марія Іонова: Я би обговорювала, що послаблюється країна, коли розвалюється такий міжнародний фронт, який тримався 5 років. Наші міжнародні партнери завжди говорили про Україну з Україною.

Зустріч Макрона і Путіна – на жаль, не відбулося телефонної розмови президента Зеленського з Макроном. Була не дуже добра інформаційна кампанія в європейських медіа.

Далі була заява Трампа – G7. Президент Зеленський відреагував і на заяву Трампа, і на заяву Макрона. Хотілося б, що це було оперативніше, щоб відразу наші міжнародні партнери розуміли, що президент стоїть на таких і таких позиціях, на правильній термінології і не варто нас тестувати. Насправді Україна – це «останній форпост». Тут програє не те, що Україна, тут програє вся Європа і весь цивілізаційний демократичний світ.

Марія Іонова, новобраний народний депутат України («Європейська солідарність»

Маємо звертати увагу і на правильну термінологію наших політиків. Останнім часом я більше чую слово «обмін», а не звільнення. Скоро буде засідання Генасамблеї ООН, то чи ми будемо ініціювати якісь обговорення? Тим більше, що перемир’я не зберігається упродовж цих 3 місяців, у нас гинуть наші військові.

Хотілося б, щоб ми чули від президента і про миротворчу місію. Мене непокоїть, що зараз дуже розділяють питання Криму і питання Донбасу. Теж нас так випробовують. Сподіваюся, що стосується захисту національних інтересів за кордоном, у нас буде спільна позиція і виступатимемо єдиним фронтом. Тут питання не якоїсь окремої політичної сили, а питання захисту держави.

– Пане Фесенко, багато хто чекає на схвалення новим парламентом закону про «особливий статус», менше говорять про те, що Кремль має спочатку виконати безпековий компонент «Мінська». Чи не може бути небезпеки, що Україна погодиться ухвалити закон про «особливий статус», а все інше залишиться, як і було?

Володимир Фесенко: Давайте не гратися у «страшилки» і в «небезпеки», які нібито вже настали. Я про це чув і навесні під час виборчої кампанії. Нічого з цього не підтвердилося.

Другий момент. Під час нещодавньої зустрічі Путіна з Макроном, Путін озвучив ультиматум – зустріч у «нормандському форматі» на вищому рівні буде тільки тоді, коли Україна ухвалить конституційно «особливий статус» для ОРДЛО. Я вже не кажу про те, що це швидко неможливо. Але що бачимо зараз? Після засідання саміту G7 ситуація помінялася – Меркель і Макрон сказали, що саміт «нормандського формату» відбудеться найближчим часом. Йдеться саме про зустріч лідерів. Так що ультиматум ніхто не виконував. Я думаю, що ніхто й не збирається виконувати. Але Путіну доводиться йти на поступки, тому що у нього є своя особлива гра із Заходом – йому теж треба демонструвати конструктивність.

Володимир Фесенко, політолог

У чому перевага Зеленського? Він мало того, що зрушив переговорний процес з «мертвої точки», в якій переговори особливо в «нормандському форматі» знаходилися фактично 2 роки. Ніяких зрушень, повний глухий кут. Зеленський демонструє готовність домовлятися, зокрема по Станиці Луганській.

Президент України Володимир Зеленський (посередині) і голова Євроради Дональд Туск (ліворуч). КПВВ, Станиця Луганська, 7 липня 2019 року

А от з іншого боку бачимо проблеми. Путін, мабуть, зрозумів, що одними ультиматумами справи не зробиш. Треба бути обережними, але одночасно конструктивними і гнучкими. Просто продовжувати політику Порошенка в переговорах в «норманському форматі» – це означає нічого не буде мінятися. Але не можна поступатися в принципових питаннях, зокрема, які стосуються майбутнього статусу Донбасу. Тут «червона лінія» – не можемо погодитися на «особливий статус» для двох сепаратистських «республік»!

На превеликий жаль, у нас країна звикла до ручного керування. Це (поїздки президента Зеленського регіонами – ред.) спосіб показати, хто «господар», хто «хазяїн». Чиновники розуміють таку мову, і пересічні виборці це зрозуміли. На превеликий жаль, це відповідає нашому стану і нашим формам політичної культури.