(Рубрика «Точка зору»)
Нинішнє святкування 80-річчя Карпатської України накладається на завершення президентської виборчої кампанії, яка цього разу була неймовірно брудною. І тоді, і тепер йдеться про доленосний вибір. Поміж тим події вісімдесятирічної давнини багато в чому суголосні сучасним і можуть служити для нас прекрасним історичним дзеркалом.
Мапа Карпатської України (вирізка з газети «Українські вісті»), 21 листопада 1938 року
З осені 1938 року тривала гібридна війна, яку вела Польща та Угорщина проти автономної Карпатської України у складі Чехословаччини. На словах – розмови про мир та дружбу, на ділі – таємні диверсійні підрозділи, які знищували мости, дороги, зв’язок, атакували прикордонників, жандармів, військових.
Гібридна війна тривала не тільки зброєю, але й словом. В Угорщині та Польщі випускалися антиукраїнські листівки і газети для мешканців Карпатської України, день і ніч працювали урядові радіостанції, що розпускали жахливі чутки. Та ж сама «фабрика тролів», тільки з технічними можливостями міжвоєнної Європи. Ті ж самі «фейки», спрямовані на зневіру у власній владі та сіянню хаосу та розгубленості перед можливим наступом ворога.
Головною силою у протистоянні угорцям стали добровольці. Кадрові військові Чехословацької армії боронили лише відступ власної армії. Щойно чеське військо евакуювалося, як захищати Закарпаття стало нікому. Однак були ще слабо озброєні і ненавчені юнаки, студенти, вчителі, селяни, які стали на шляху угорської армади. Як навесні 2014 року «добробати» першими зупиняли путінську орду, так навесні 1939 року «січовики» (напіввійськова організація добровольців) зупиняли гортіївську навалу. Показово, що День добровольця – 14 березня – майже збігається із Днем проголошення Карпатської України – 15 березня.
Командир Організації народної оборони «Карпатська Січ» Дмитро Климпуш (у чорній шапці) разом з іншими військовими організації. Хуст, березень 1939 року
Загрозливі паралелі
Як проти сучасної української влади ведеться цілеспрямована пропагандистська кампанія, так і проти колишньої Карпатської України не стихає робота закордонних центрів. Навіть звинувачення одні і ті ж – у «фашизмі». Дивовижно, що оточена союзниками Гітлера – Словаччиною, Угорщиною, Румунією – Карпатська Україна, яка не зайняла ні клаптя чужої території, нині проголошена українофобами «фашистською». І це тільки тому, що президент Августин Волошин після наступу угорців звернувся із заявою до урядів Німеччини та Італії, які восени 1938 року стали гарантами недоторканності кордонів Карпатської України. Адже перед тим ці супердержави вже відкраяли на користь Будапешта найбільші міста Закарпаття – Ужгород, Мукачево та Берегово. Угорці поклялися, що більше не мають жодних територіальних претензій до Карпатської України. Однак їхні запевняння не були варті й паперу, на якому поставили свій підпис Берлін, Рим та Будапешт.
Як тут не згадати мирний договір України з Росією та гарантії територіальної цілісності з боку супердержав в обмін на знищення ядерної зброї. Об міжнародні зобов’язання були витерті чоботи окупантів, як і у випадку з Карпатською Україною.
Волошин апелював не тільки до Адольфа Гітлера, який зобов’язався гарантувати суверенітет Карпатської України, але й до лідерів Угорщини, Словаччини, Румунії, західних країн. Про це ворожі пропагандисти мовчать. Як і про те, що з Гітлером тоді спілкувалися, вели переговори, запевняли і клялися у дружбі державні діячі всієї Європи, бо Німеччина стала провідною рушійною силою на континенті. Однак те, що можна Юпітеру (СРСР, Угорщині, Польщі, Франції, Великій Британії тощо), виявляється не можна бику (Карпатській Україні).
Такими ж нікчемними є закиди Карпатській Україні у розвалі Чехословаччини. Адже постання української держави відбулося після того, як Словаччина 14 березня проголосила себе незалежною, і Чехословаччина де-факто перестала існувати. Інакшого виходу у влади Карпатської України не залишалося: або угорська окупація, або незалежність. Ба, навіть Прага з 15 березня вже стала німецьким протекторатом. Навпаки – Карпатська Україна найдовше боронила свою свободу як колишня частина Чехословаччини, чим здивувала весь цивілізований світ.
Тіла загиблих у запеклому бою бійців Організації народної оборони «Карпатська Січ», які обороняли від угорських окупантів місто Хуст. Карпатська Україна, неподалік Хуста, 16 березня 1939 року
Загиблі біля кукурудзяного поля бійці «Карпатської Січі». Неподалік Хуста, 16 березня 1939 року
Угорський солдат змиває кров зі свого штик-ножа після збройного протистояння з бійцями Організації народної оборони «Карпатська Січ», які обороняли від угорських окупантів місто Хуст. Карпатська Україна, неподалік Хуста, 16 березня 1939 року
Як і в 1939 році, в Україні нині потужно й агресивно діє п’ята колона. При початку військових дій вона стає прямою агентурою і здійснює спецзавдання. Саме завдяки цим внутрішнім диверсантам, були захоплені в тилу Карпатської України містечка Тячів, Рахів, Буштино, Солотвино, що унеможливило тривалу боротьбу з угорським окупантом.
На телебаченні парад популізму та шоу маніпуляторів
Августин Волошин – як справжній священик і педагог – був демократичною і чулою людиною, чим уміло користалися вороги, риючи яму під уряд Карпатської України. У часи можливої навали значно потужнішого ворога слід дбати не про заповіді християнської моралі, а про збереження самої держави. Бо тисячі наступних жертв стали платою за м’якість до ворогів напередодні окупації.
Те саме бачимо і зараз, коли країна п’ятий рік знемагає від війни з агресором, а на телебаченні – парад популізму, демагогії та шоу маніпуляторів. Затуманити мізки, перепрограмувати голови із зовнішнього ворога на внутрішнього, розколоти суспільство на непримиренних опонентів, аби через гризню було неможливо дати вчасну відсіч – все це складається у добре зрежисований хаос.
Єдиний урок, який нинішня Україна твердо засвоїла від Карпатської України – це ґрунтовніше ставлення до армії. Прага не дозволяла створювати власне військо, і Хуст сподівався на захист чехословацької армії. Як виявилося, цілком даремно. Чехи не захотіли проливати кров за землю, де двадцять років панували. Вони поступили як справжні колонізатори: при небезпеці залишили місцевих аборигенів на поталу ворогам. Бо вмирати за рідну землю можуть тільки свої.
І в цьому Карпатська Україна 1939 року і Україна 2019 року – тотожні. А з крові героїв, як відомо, народжуються козаки, а не свинопаси. І це не дає нам остаточно пропасти.
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Політична карикатура Олексія Кустовського
Війна і вибори-2019. Українці мають обрати Верховного головнокомандувача ЗСУ
Як голосують українці. Сім карт, які пояснюють вибори президента
Демократія і я. Міфи маленького виборця