Перехід від демократії до тоталітаризму може статися дуже швидко – це одна з основних ідей історичної виставки «Пам’ять народу», яку відкрили у Празі до святкувань 100 річниці Чеської державності. Виставка розповідає про окупаційні режими на території Чехословаччини у ХХ столітті. Мова, зокрема, про репресованих жертв нацистського та радянського режимів, під якими країна перебувала з 1939-го по 1989 рік. Серед тисяч репресованих за ці роки у Чехословаччині дисидентів були й українці.
Місце для виставки «Пам’ять народу» організатори обрали не випадково. «Летнянські сади», або «Летна» – доволі популярне місце серед туристів, адже нині тут височіє велетенський метроном та відкривається неймовірна панорама на столицю Чехії. Його встановили у 90-х, як символ плинності часу. Однак пражани між собою називають це місце не інакше як «Сталін». Адже саме тут, на цьому місці 56 років тому був встановлений величезний монумент радянському вождю.
Це був найбільший пам’ятник Сталіну в Європі. Дивитися на Прагу, щоправда, вождеві довелося недовго. Встановили його у 1955 році. А вже за 7 років Микита Хрущов виступив із критикою на адресу вождя і монумент вирішили демонтувати. Були побоювання, що після підриву решти скульптури знесуть Чехів міст, однак, у 1962 році скульптурну композицію таки підірвали.
Колишній монумент Йосипу Сталіну у Празі
Виставка «Пам’ять народу» складається з кількох частин. Під місцем, де колись стояв пам’ятник Сталіну – спеціальні стенди з пам’ятними фотографіями. Під ними – коротка інформація про окупацію Чехословаччини нацистами на початку Другої світової і сумнозвісні події Празької весни 1968 року.
Момент переходу від демократії до тоталітаризму досить непримітний, таке може статися дуже швидкоМартін Гейл
«Це особливо важливо в часи сучасної політичної ксенофобії, популістів-диктаторів, які керують владою у різних країнах світу. Ця виставка наочно показує через свідоцтва людей, що момент переходу від демократії до тоталітаризму доволі непримітний, таке може статися дуже швидко», – розповів Радіо Свобода артдиректор виставки «Пам’ять народу» Мартін Гейл.
Один зі стендів виставки «Пам’ять народу» у Празі
Основну частину виставки організатори підготували у катакомбах колишнього монументу, доступу до яких пражани, зазвичай, не мають. За 63 роки існування ці підземні приміщення використовували по-різному. Першочергово це мав бути мавзолей для радянських лідерів, тут були склади картоплі, а у 90-х у них розташовувався рок-клуб. Нині ж для відвідувачів виставки підготували спеціальну інсталяцію. У темному приміщенні мультимедійна проекція імітує бойові дії, які супроводжуються промовами тоталітарних лідерів. У сусідньому приміщенні – на колонах, за допомогою проекцій – демонструють інтерв’ю людей, які пережили жахіття окупацій.
«Це унікальне приміщення, оскільки пражани, зазвичай, не мають доступу до цього місця. Окрім мультимедійної інсталяції ми зібрали тут 40 хвилин свідоцтв – на нашу думку, найцікавіших історій із архіву «Пам'ять народу». Це пантеон людських свідчень. Це дуже емоційні розповіді, які телепортують відвідувачів у ті часи. Серед відвідувачів переважно студенти середніх шкіл, для них наша виставка – набагато цікавіший спосіб познайомитися з історією 20-го століття, ніж звичайний урок у школі», – розповів Мартін Гейл.
Основну частину виставки організатори підготували у катакомбах колишнього монументу
Та подивитись приходять не лише чеські школярі. Під час перегляду у залах катакомб ми зустріли українку Любов Свободову, яка майже все життя прожила в Чехії. І для неї це не просто розповіді очевидців. Це нагадування про сумні події, що відбулися в її родині, яка ще у 1939 році емігрувала до Праги: «Мені то нагадало історію мого діда Степана Клочурака. Радянські його забрали 14 травня 1945 року. Прийшли з НКВС, і тоді було це скрізь – «Смерть шпигунам!», – розповідає Любов Свободова.
Онука Степана Клочурака Любов Свободова на виставці «Пам’ять народу»
Степан Клочурак ще перед початком війни був редактором видання «Земля і воля» та членом товариства «Просвіта». Він був ініціатором антиугорського повстання на Закарпатській Гуцульщині, а у 1919 році став засновником і президентом Гуцульської Республіки в Ясіні. Також займав міністерське крісло в уряді Підкарпатської Русі – тієї частини України, яка до початку війни була у складі Чехословаччини та проіснувала до березня 1939 року. За цю діяльність він був засуджений до 8 років таборів. А після відбутого строку його залишили на довічне поселення. Як дідуся затримували, Любов Свободова згадати не може, була ще зовсім маленькою. Але добре пам’ятає той день, коли він повернувся додому.
Степан Клочурак (1895-1980)
«Одного дня мама з татом пішли на залізничну станцію. А ми з братом і бабусею сиділи вдома. Потяг, само собою, запізнився. Ми чекали 3-4 години. Потім відкрилися двері… Я дуже зворушена, коли це згадую. Такий великий пан вступив до дверей, а бабуся йому кинулася на шию і сказала: «Нарешті!». А ми з братом сказали – добрий вечір, дідеку. То й так я пізнала свого діда», – згадує пані Свободова.
Її дідусь відбув у таборах та засланні більше 13 років. Однак чимало чехів, яких так само затримували, як під час Другої світової так і після неї – з них так і не повернулись. Їх прізвища згадуються на одному зі стендів виставки «Пам’ять народу» із підписом – «Дякуємо!».
Виставку приурочили до 100 років Чеської державності. Незалежна чехословацька держава виникла 1918 року внаслідок розпаду Австрійсько-Угорської Монархії. В період між двома світовими війнами до її складу входила й нинішня Закарпатська область України під назвою «Підкарпатська Русь». Після занепаду влади комуністів країна поділилася 1993 року на незалежні Чехію і Словаччину. Сучасна Чехія вважає себе продовжувачем не тільки чеської державності, починаючи з 9–10-го століть, а й також спільної зі словаками чехословацької держави.
«Пам’ять народу» у Празі відкрита для усіх охочих до 9 грудня 2018 року.