(Вперше текст був опублікований 19 серпня 2018 року)
51 рік тому, 21 серпня 1968 року, розпочалася операція «Дунай»: війська СРСР та інших держав-членів Організації Варшавського договору увійшли до Чехословаччини (існувала в 1918-1992 роках) і придушили явище, яке отримало назву «Празька весна».
Про цю подію та про те, як її тоді сприймали в Україні, Радіо Свобода поговорило з істориком Олегом Бажаном.
– Невже на той момент були вичерпані всі інші засоби для можливості втримати Чехословаччину в межах соціалістичного блоку?
Як вважав Брежнєв, чехословацький лідер Дубчек не виконав зобов’язань перед Радянським Союзом: поставити на місце ті опозиційні сили, які критикували соціалістичний лад
– На думку вищого партійного керівництва Радянського Союзу на чолі з Леонідом Брежнєвим, на серпень ця можливість була вичерпана, особливо після зустрічі на кордоні Чиєрна-над-Тісоу. Як вважав Леонід Брежнєв, чехословацький лідер Олександр Дубчек не виконав зобов’язань перед Радянським Союзом: поставити на місце ті опозиційні сили, які критикували соціалістичний лад.
Занепокоєння через те, що в Чехословаччині починають будувати «соціалізм з людським обличчям», у Радянському Союзі спостерігається від березня 1968 року. Саме тоді дуже ретельно почали відслідковувати усе те, що відбувалося в чехословацькому суспільстві. В УРСР навіть партійні функціонери обласного рівня прагнули це використати для своїх особистих питань і проблем.
– А саме? Здається, зовнішня політика ніколи не була у компетенції секретарів обкомів.
У січні 1968 року світ побачив роман Олеся Гончара «Собор»
– У січні 1968 року світ побачив роман Олеся Гончара «Собор». Тоді перший секретар Дніпропетровського обкому заявив, що ми боремося на зовнішньому фронті з антирадянськими елементами, але припускаємо грубих ідеологічних помилок саме у художній творчості. І це було використано для того, щоб здійснити атаку на Олеся Гончара. Перший секретар Чернігівського обкому писав до першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста, щоб переглянути політику, пов’язану із закупівлею чеських кінофільмів. Адже прелюдією «Празької весни» було відродження чеського кінематографа: Мілош Форман та інші створили ідеологічне підґрунтя тих позитивних змін у Чехословаччині.
– Це була загальна партноменклатурна тенденція – закручувати гайки?
Якщо в Москві чи інших регіонах Радянського Союзу до подій у Чехословаччині ставилися нейтрально, то для УРСР – це питання номер один
– Звичайно. Петро Шелест мав позицію, що потрібно вводити танки до Праги. Він часто зазначав, що кордон із Чехословаччиною в України – Закарпаття, де зріють опозиційні настрої, з якими треба боротися. І якщо в Москві чи інших регіонах Радянського Союзу до подій у Чехословаччині ставилися нейтрально, то для УРСР – це питання номер один. Тільки на Закарпаття надходило близько 40 найменувань літератури, газет, журналів з Чехословаччини, де можна було черпати інформацію про те, що відбувається у сусідній країні. Тому постало питання, щоб навіть людям, які це передплатили, на якийсь час припинити пересилання і надходження.
– Цензура?
– Так.
– І це запровадили?
– Запровадили навесні-влітку 1968 року. Ми говоримо про операцію «Дунай», яка розпочалася 21 серпня 1968 року, але ж підготовка тривала завчасно.
Навіть більше, цим скористався Комітет державної безпеки, який вимагав від вищого партійного керівництва республіки збільшити штат працівників КДБ західних областей на 200 осіб. Це десь на 1%. Вони говорили: оскільки з Чехословаччини надходить дуже багато так званої антирадянської літератури, то їм не вистачає людей, які могли б це перевіряти й тих, хто займався б перлюстрацією листів.
– Вислів «соціалізм з людським обличчям» пов’язують з подіями «Празької весни». Яке його походження?
– Він з’явився саме тоді. Але він не належить Олександру Дубчеку, а визрів серед його оточення, яке було промоутером цих реформ.
Цей вислів був вигідний Олександру Дубчеку, тому що, на його думку, це не повинно було б лякати Радянський Союз і призвести до негативних наслідків.
– Якщо вони кажуть, що у них «соціалізм з людським обличчям», то у Москві могли подумати: а яке ж обличчя у нас? Це якось образливо.
– У тих чи інших висловлюваннях дисидентів і простих громадян це викликало певну іронію. Тому з боку Москви були зауваги до Олександра Дубчека, щоб він не перестарався з реформами, які могли призвести до того, що Комуністична партія втратить свої лідерські позиції. Бо йшлося про створення й відродження інших політичних партій і громадських інституцій у Чехословаччині. Це, звичайно, лякало радянське керівництво.
– Україна була в авангарді цього вторгнення. Саме з території УРСР була введена значна кількість військ. Зрештою, на чолі операції «Дунай» стояв генерал Іван Павловський – українського походження, родом із Хмельниччини.
– Так, генерал армії. За розробку і проведення цієї операції він у 1968 році отримав звання «героя Радянського Союзу». Але в офіційних документах це приховали – було зазначено, що він успішно воював за часів Другої світової війни. Але дійсно, він українець.
Із промовистих акцій пов’язують самоспалення Василя Макуха на Хрещатику восени 1968 року
– Ви згадали про настрої компартійної номенклатури. А які були альтернативні настрої у цей час в Україні щодо цього вторгнення? У Москві, коли це вторгнення відбулося, семеро дисидентів вийшли на Червону площу з лозунгами «За нашу і вашу свободу». В Україні було щось подібне?
– Із таких промовистих акцій пов’язують самоспалення Василя Макуха на Хрещатику восени 1968 року. Якщо спиратися на документи КДБ, то з 21 серпня до 7 вересня 1968 року КДБісти нарахували 1182 випадки антирадянського спрямування, породжених саме введенням радянських військ до Чехословаччини.
– А в чому це полягало?
– У листівках, написав на будівлях, про те що «ми разом з Чехословаччиною», «руки геть від Чехословаччини».
– Якою була локалізація цих 1182 випадків?
– Це всі регіони України. Якщо чисельно, статистично, то це Закарпаття, тому що високий відсоток чехів проживали на території Закарпаття.
У 1918–1939 роках Закарпаття було складовою частиною Чехословаччини. Коли моніторили настрої, то відзначали, що серед жителів Закарпаття, які начиталися про позитивні зміни в Чехословаччині, почалися ностальгічні настрої, що, можливо, Закарпаття знову повернеться до Чехословаччини.
Було відроджено на території Словаччини греко-католицьку церкву, тому в Україні віруючі УГКЦ також на це сподівалися
Західна Україна найбільш активно реагувала на події, які відбувалися у Чехословаччині й потім з протестними настроями. Тому що в ході «Празької весни» було відроджено на території Словаччини греко-католицьку церкву, тому в Україні віруючі УГКЦ також на це сподівалися, і вже починали писати листи, що давайте будемо брати приклад із соціалістичної країни. Адже тоді греко-католицька церква була на нелегальному становищі. Як фіксують документи КДБ, у деяких храмах, які стояли під замком, почали збивати замки й провадити богослужіння. Це теж лякало партноменклатуру й було не до вподоби керівництву УРСР.
– А як далеко на Схід простежувалися ці протестні настрої?
– Навіть у Криму, в Донецькі області. Це на рівні певних листівок, агіток.
Почали писати навіть листи до тих підприємств, з якими мали контакти українські виробники. Тому навіть було поставлено заслін – не давали можливості, щоб ці листи надходили до Чехословаччини й з Чехословаччини до України. На поштамті працював відділ перлюстрації КДБ.
Були активні акції протесту з боку громадян Чехословаччини, які перебували у серпні 1968-го в Україні
Також були активні акції протесту з боку громадян Чехословаччини, які перебували у серпні 1968-го в Україні. Не вийшли на роботу робітники з Чехословаччини у Київському депо. У цей час була здійснена закупівля тепловозів «Шкода», і вони навчали українських залізничників як з цією технікою працювати. Коли вони дізналися про вторгнення радянських військ, то не вийшли на роботу. У цей час в Одесі перебувала делегація чехословацьких військовослужбовців з міста Брно – вони прийшли з чорними пов’язками й сказали, що у них траур. У той же час тут на гастролях перебував чеський оркестр – вони відмовилися грати на одному з фестивалів на знак протесту проти вторгнення радянських військ.
З українських інтелектуалів КДБ зафіксувало висловлювання Сергія Параджанова, який події у Чехословаччини в серпні 1968 року оцінив так, що «СРСР є світовим жандармом». І це йому теж не пробачили – на початку 1970-х його запроторили за ґрати.
– А як КДБ характеризувало настрої в УРСР з цього приводу? Як радянська пропаганда подавала введення радянських військ до Чехословаччини і якою була реакція громадян?
З введенням танків на територію Чехословаччини в Україні були панічні настрої: почали розкуповувати сіль, сірники. Жителі України готувалися до початку Третьої світової війни
– З введенням танків на територію Чехословаччини в Україні були панічні настрої: почали розкуповувати сіль, сірники. У Білій Церкві розкупили за день місячну норму солі. Жителі України готувалися до початку Третьої світової війни. Шелест тоді міркував над тим, як поповнювати крамниці, щоб товари повернулися на полиці.
– Боялися, що війна буде не з Чехословаччиною, а з НАТО?
– Звичайно. Якщо подивитися на те, яку роботу проводили з військовослужбовцями, то їм розповідали, що вводять війська тому, що сюди можуть зайти з Західної Німеччини війська НАТО. Тож, якщо не завдати упереджувального удару, то Чехословаччина потрапить в обійми НАТО.
– Як таку аргументацію сприймало населення УРСР?
– Підключився дуже потужний ідеологічний пропагандистський актив. На Кіровоградщині було проведено у серпні близько 100 лекцій, де проводилася промивка мізків населення, щоб вони сприймали усе, що відбувається у Чехословаччині, очима очільників Кремля. Тому потужна хвиля пропагандистської роботи мала місце.
Але знаходилися ті люди, які протестували. Після самоспалення у центрі Праги студента Яна Палаха на початку 1969 року, в Київському університеті поширювалися листівки, що «київські студенти разом із Яном Палахом».
– Офіційна пропаганда дозувала інформацію: що мають почути, а що – ні. Зрозуміло, що на Заході самоспалення Палаха набуло резонансу, у самій Чехословаччині – величезного резонансу. А навіщо радянська пропаганда говорила про цей випадок?
– Про цей випадок не говорила, ця інформація йшла поза офіційними каналами зв’язку. Дехто це поширював, тиражував. Українські дисиденти відслідковували все, що відбувалося у Празі й сподівалися, що відповідні демократичні зміни відбудуться й у Радянському Союзі.
– В СРСР люди отримували інформацію завдяки «голосам» – західним радіостанціям, які мовили на Радянський Союз.
– Так. А крім того, на Закарпатті телевізійні антени були розгорнуті в бік Словаччини, і там отримували відповідну інформацію.
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Спалив себе, протестуючи проти окупації України та Чехословаччини
У Празі на честь українського дисидента назвуть міст – посол
Український герой – палаючий смолоскип Василь Макух
«Україна була окупованою країною, а не окупантом» – чеський історик пояснює комуністам
