(Рубрика «Точка зору»)
Останні дії Будапешта демонструють, що Угорщина змінює свою політику стосовно України. Досі уряд Угорщини декларував себе великим другом Києва. Можливо, декларує себе таким і надалі, але вчиняє дії прямо протилежні. Йдеться вже не тільки про блокування роботи комісії Україна – НАТО, а й про відмову в європейській інтеграції як такій.
У своєму нещодавньому виступі прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан заявив: «Я не бачу членства України в НАТО, реальні шанси для членства в ЄС дорівнюють майже нулю». Ще донедавна Будапешт подавав себе чи не головним двигуном просування України в Європу. Із свіжої промови Орбана випливає, що Україні належить бути буферною державою і змиритися з російською зоною впливу. Такі нові акценти з уст головного угорського політика багато про що говорять. На цьому тлі промовистою є новина, що Угорщина єдина з 28 країн ЄС не підтримала рішення про фінансову допомогу Україні в розмірі один мільярд євро.
Наївно гадати, що причиною змін у ставленні до України є освітній закон. Це тільки зачіпка. Адже в тому ж Ужгороді за часів незалежності замість однієї угорськомовної школи відкрито дві. За незалежної України почали працювати два вищі навчальні заклади з угорською мовою навчання – в Берегові та Ужгороді. Можливості навчатися угорською мовою на Закарпатті, у порівнянні з радянськими часами, тільки зросли. І це не бачить або сліпий, або упереджений.
Величезний резонанс викликало призначення в уряді Угорщини уповноваженого міністра, відповідального за розвиток Закарпатської області. У соціальних мережах вже охрестили цю посаду, на яку призначили Іштвана Ґрежу, «гауляйтером Закарпаття».
Уповноважений уряду Угорщини Іштван Ґрежа відповідає на запитання журналістів під час передачі оргтехніки та медичного обладнання від Уряду Угорщини для 57 сімейних амбулаторій Закарпатської області. Село Соломоново, 15 лютого 2018 року
МЗС України запротестувало проти такого рішення, оскільки до сфери компетенції уповноваженого віднесено частину суверенної території України. І якщо Будапешт не внесе зміни у своє рішення, Київ погрожує заборонити Іштвану Ґрежі в’їзд на територію України. До слова, він днями знову відвідав Закарпаття.
Взагалі складається враження, що угорська держава робить в Закарпатській області все, що захоче. Будапештські посланці звідси не вилазять. Угорські паспорти знаходять у закарпатських чиновників (свіжий приклад – у затриманого за звинуваченнями у хабарництві голови Виноградівського району). На власний розсуд Угорщина роздає фінансову допомогу обраним закарпатцям. Дійшло до того, що Будапешт вже диктує Україні, де можуть на Закарпатті знаходитися військові частини, а де – ні. Призначення власного «гауляйтера» у такій ситуації не виглядає дивним. Якщо Україна стерпить, значить, будуть наступні кроки. В цьому не доводиться сумніватися.
Показовим у руслі останніх новин є і купівля 50% акцій закарпатського телеканалу «21 Ужгород», про що повідомило Товариство угорської культури Закарпаття. Серйозні капіталовкладення передбачають збільшення чисельності штату до 60 осіб і стажування працівників в Угорщині. Причому йдеться не тільки про кілька годин мовлення на добу угорською мовою, але й про передачі для україномовного глядача. До цього угорці відкрили в Ужгороді україномовну газету та сайт «Карпатський об’єктив». Вже запрацювало і радіо Pulzus.
Для чого Угорщині фінансувати таку потужну інформаційну групу на Закарпатті, де кількість угорців меншає? (За даними угорських соціологів, які проводили ґрунтовне дослідження, нині в області мешкає близько 125 тисяч угорців, що на 25 тисяч менше, ніж за переписом 2001 року). Адже тут достатньо угорських програм на обласному телебаченні, є місцева угорська преса. Чому в останні роки з’явилася потреба посилювати медійний вплив саме на українців Закарпаття?
І ось тут ховаються питання, на які прямих відповідей ми не чуємо, але побіжна інформація свідчить про системну і сплановану роботу. Пікантності ситуації додає й позиція голови Закарпатської ОДА Геннадія Москаля, який часто у конфліктних питаннях Києва та Будапешта говорить в унісон не з власним урядом, а з чужим.
Тодішній міністерський комісар з питань управління транскордонними інвестиціями Управління прем'єр-міністра Угорщини Іштван Ґрежа розглядає підручник з угорської мови під час візиту на Закарпаття, в одному з класів початкової школи з поглибленим вивченням угорської мови. Закарпатська область, Свалява, 5 листопада 2015 року
«Обшматована Угорщина – горе-край…»
Ясна річ, ніхто відкрито нині не виголошуватиме сепаратистські гасла. Адже Угорщина – член ЄС та НАТО, тож має шанувати принцип недоторканності кордонів. Але ж Путін теж не заявляв вголос, що Крим має належати Росії. Навіть коли півострів окупували «зелені чоловічки», він робив вигляд, що Росія тут ні до чого. Маємо бути навчені гірким досвідом, аби не покладатися на запевняння наших сусідів.
Угорську «м’яку» експансію на Закарпатті видно неозброєним оком. Щомісяця дізнаємося про якийсь новий факт, який декларує їхню зрослу присутність в різних сферах. Невже угорським платникам податків нема більше куди вкладати кошти, як на україномовну газету на Закарпатті чи відкриття у гуцульському Рахові «Угорського дому»?
Тут згадуються паралелі з міжвоєнною ситуацією, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини. Тоді Будапешт утримував таємно закарпатських політиків і пресу, які повинні були формувати громадську думку, прихильну до Угорщини. Аби в потрібний момент Закарпаття повернулося під угорську руку. Зрештою, так і сталося у 1938–1939 роках. Нема сумнівів, що такі «непублічні» методи задіяні і сьогодні. Принаймні це видно по публікаціях окремих закарпатських сайтів та газет, які раптом стали «проугорськими».
Що ж потрібно Угорщині на Закарпатті? Чому вона така зацікавлена у краї, де угорців вже менше від 12%? Відповідь для себе я знайшов у книжці польського журналіста Кшиштофа Варги «Гуляш із турула». Ось що пише цей репортер з угорським корінням:
«Мала і рівнинна Угорщина по колу оточена горами сусідніх держав. До того ж, горами, що колись були угорськими, і угорці ніколи не змиряться з їх утратою… Тріанон (мирний договір 1920 року, за яким Угорське королівства втратило Хорватію, Словаччину, Закарпаття, сербську Воєводину та румунську Трансільванію) і досі вважається угорською незагоєною раною і, відповідно, заслуговує на цілу армію пам’ятників…
«Обшматована Угорщина – горе-край, ціла Угорщина – держава-рай» і «Ні, ні, ніколи!» – ці гасла знає кожен угорець, відколи вміє читати. А коли вже вміє писати, часто сам бере і виписує їх фломастером в автобусах або на стінах сортирів у вокзалах і кафе. Як тільки з’являються кишенькові, малий угорець купує собі футболки з гаслом «Ні, ні, ніколи!»: це означає, що угорці ніколи не змиряться з четвертуванням їхньої країни, і поки країна не возз’єднається, будуть терпіти і чекати…
Я дізнаюся про статті в угорській радикальній правій пресі, автори яких жаліють, що угорці не використали балканських воєн для відвоювання принаймні якоїсь частини своїх історичних земель. Мовляв, замість об’єднатися з хорватами для спільного удару по Сербії, в результаті якого можна було повернути Войдошаг (Воєводину), угорський уряд сидів спокійно зі складеними руками…»
Нині під російським ударом Україна. І Будапешт, схоже, вирішив скористатися сприятливим моментом для посилення свого впливу на українському Закарпатті. Хтозна, як розвиватиметься ситуація? А раптом таки з’явиться шанс здійснити угорську потаємну мрію, якій невдовзі виповниться вже століття?..
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
До чого може призвести нова суперечка між Угорщиною та Україною?
Угорщина задіює фінансові вливання на Закарпатті. Невидима мадяризація?
Угорський виклик: несиметрична відповідь України
Закарпатці в угорському рабстві. Про це мовчить Будапешт
Україна в час війни і Закарпаття як полігон для ворожих спецслужб