(Рубрика «Точка зору»)
Уже третій рік на Закарпатті діє благодійний фонд «Центр економічного розвитку Закарпаття «Еде Еган». Керівником фонду є Василь Брензович, очільник Партії угорців України (КМКС) та депутат Верховної Ради від блоку Петра Порошенка. Фінансує фонд уряд Угорщини, який для цього виділив близько 100 мільйонів євро. Усього допомогою фонду вже охоплено понад 20 тисяч мешканців Закарпаття. Підкреслюється, що фінансова допомога надається виключно угорськомовним мешканцям регіону. Зокрема, близько тисячі підприємцям була надана допомога на суму до 10 тисяч євро.
Для цього слід було надіслати бізнес-план на електронну адресу фонду.
Для роз’яснювальної роботи на Закарпаття неодноразово приїжджає держсекретар Міністерства зовнішніх економічних зв’язків та закордонних справ Угорщини, який пояснює таку активність Будапешта бажанням, аби місцеві угорці не виїжджали за межі краю. Адже міграція набуває загрозливих для угорської меншини масштабів. Наприклад, у селі Ракошино Мукачівського району за 15 років кількість учнів в угорській школі зменшилася на третину. Схожу картину можна спостерігати і в інших угорських селах.
Здавалося б, піклування про свою меншину є цілком добрим наміром, особливо в нелегкі економічні часи. Однак на тлі ворожих політичних заяв Будапешта на адресу Києва українські аналітики вбачають в такому фінансовому вливанні приховану угорську експансію.
Адже гранти угорського уряду отримують не угорці, а угорськомовні закарпатці (як не згадати улюблене московське пропагандистське кліше «російськомовні громадяни»). Себто, теоретично будь-хто, хто надішле документи угорською мовою. (Уявімо собі, наприклад, матеріальну допомогу російського уряду обраним «російськомовним» підприємцям).
Цікаво, що той же угорський уряд всіляко бореться із іноземним фінансуванням на своїй території, називаючи це втручанням у внутрішні справи Угорщини. Вельми показовим тут є скандал із міжнародним фондом Сороса, якому Будапешт не дає працювати.
Під прапором Егана
Символічною вже є сама назва благодійного фонду «Центр закарпатського економічного розвитку «Еду Еган». Едмунд Еган був блискучим економістом на межі ХІХ-ХХ століть. Його батько, ірландець, який замешкав в Угорщині, прищепив синові британське прагматичне мислення. Побувавши на Закарпатті, Еган був вражений тутешніми злиднями та масовою еміграцію за кордон. За кілька десятиліть із Верховини за океан тоді виїхало близько третини мешканців. Аби не допустити повного вилюднення гірського краю, Еган запропонував уряду здійснити «Верховинську акцію», яку розпочали у 1897 році. Методи були суто економічні: завести швейцарські породи худоби, виділити людям пасовища, закласти кооперативи та кредитні товариства, заборонити лихварство тощо. Головний удар Едмунд Еган спрямував проти єврейства, яке беззастережно панувало на закарпатському селі і завдяки лихварству та шинкарству потрохи прибирало до рук куці наділи і в так малоземельного селянства.
«Верховинська акція» не протривала довго, хоча показала можливі шляхи зменшення еміграції. Врешті-решт Егана застрелили невідомі у 1901 році і затрачені ним зусилля поступово згасли. Однак, крім гучно озвучених економічних методів, «Верховинська акція» мала ще й політичну складову. Про це ясно пише соратник Едмунда Егана, відомий угорський письменник і публіцист Міклош Барта, який разом з ним їздив по Закарпаттю.
У своїй відомій книжці «На землі хозарів», присвяченій діяльності Егана, він навіть написав окремий розділ під назвою «Національна точка зору». Ось що він твердить:
«У нас живе 400 000 русинів. У Галичині – два з половиною мільйони. На Буковині – півмільйона. У Бессарабії, в Україні та на Поділлі живе 16 мільйонів. Однак сьогодні чи завтра вони будуть асимільовані Росією. Шкіл уже не мають. З урядовими установами на рідній мові спілкуватися вже не можуть. І в побуті домінує російська мова. Залізна рука російської влади своєчасно використала нагоду, коли ще руська самосвідомість не була розвинута, тому сьогодні цілковите зросійщення тамтешніх русинів уже є питанням короткого часу.
Однак галицькі русини посилають депутатів до імперського парламенту. Кількість руських шкіл дорівнює кількості шкіл польських. З чотирьох руських гімназій виходить руська інтелігенція. Своя школа, інша мова й релігія розвивають мрії й політичну організацію. Логіка австрійського політичного життя сприяє тому, що невдовзі читатимемо про руський автономістський рух.
...Аби з русина став угорець, для того треба добре продуманої державної акції, проведеної вміло і з любов’ю. Народ має бути переконаний у тому, що Угорщина є його матір’ю, яка піклується про нього, і він має відчувати безмежну вдячність угорській країні…
400 тисяч душ можна в цьому краї за короткий час мадяризувати! Так, це велике слово. Значення його величезне. Це означало б кількісну перевагу угорської раси…
Спокійно й тихо була започаткована під керівництвом Міністерства землеробства акція, яка вирішить економічне й національне питання... Вона відкриває великі перспективи для зміцнення угорської раси.
Тут є слов’янське плем’я в стані повного тілесного й душевного переродження, його господарське становище сприяє швидкому любовному злиттю з угорською расою».
Із цих відвертих думок найближчого соратника Едмунда Егана, (до слова, той теж дотримувався таких думок), бачимо, що угорський уряд ставив перед собою далекоглядні завдання: не тільки економічно допомогти найзлиденнішим мешканцям Угорського королівства, але завдяки фінансовій підтримці зробити з них справжніх угорців.
Спочатку змадяризували інтелігенцію. Як пише з радістю Міклош Барта: «Їхню інтелігенцію складають священики та вчителі. Їх громадською та родинною мовою є лише угорська мова. Вийшли з угорських шкіл. Одружувалися з інтелігентними угорками. Словом, це угорці з голови до п’ят».
За допомогою «Верховинської акції» слід було переманити до «угорської раси» вже й заможніших господарів. А далі би вже й вся біднота пішла за найрозумнішими. Лише поразка Угорщини в першій світовій війні зупинили цей хитромудрий план. Закарпаття, як і решта слов’янських земель, опинилося поза межами корони святого Стефана і позбулося загрози остаточної мадяризації.
Однак через сто років Угорщина пропонує нам новий план Едмунда Егана, поставивши його ім’я на прапор матеріального стимулювання обраних закарпатців. Цікаво, чи хто-небудь розповість нам колись про інші наміри далекоглядного Будапешта, як це зробив свого часу Міклош Барта, чия книжка вже кілька разів перевидавалася в Угорщині за останні роки?
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ДОТИЧНУ ТЕМУ:
Угорський виклик: несиметрична відповідь України
Україна в час війни і Закарпаття як полігон для ворожих спецслужб
Закарпатці в угорському рабстві. Про це мовчить Будапешт
Освіта і мова. Чи виконував Будапешт те, що нині вимагає від Києва?
Чи винна Україна, що закарпатські угорці погано знають українську мову?
