Наступний етап обміну полоненими може відбутися «найближчим часом». Таку інформацію підтверджують українська та російська сторони в Тристоронній контактній групі зі врегулювання ситуації на сході України. Детальніше це питання обговорюватимуть на наступній зустрічі в Мінську 4 травня. Проте звільненням полонених займаються не лише на державному рівні, а й на неофіційному. Скажімо, через звернення волонтерських груп адвокатів до Європейського суду з прав людини. Проте й цей напрямок переговорів досить непростий.
Напередодні анонсованих обмінів полоненими сторони переговорів традиційно мовчать про деталі домовленостей. Прізвища тих, хто незабаром може опинитись удома, не афішуються, аби процес не затягнувся й не зірвався.
Про домовленості щодо наступного етапу також відомо небагато. Ймовірно, він відбуватиметься за коефіцієнтом 1 до 5: тобто за одного полоненого, якого утримують бойовики, Україна віддасть п’ятьох заручників.
Справа в тому, що на підконтрольній Україні території Донбасу в п’ять разів більше затриманих, ніж полонених в угрупованнях «ЛНР» та «ДНР», заявляє представник Росії в Тристоронній контактній групі зі врегулювання ситуації на сході України Борис Гризлов.
«Ми готуємо можливість обміну за форматом «усіх на всіх», але зрозуміло, що це буде покроковий обмін. «Усіх на всіх» складно – вивіряються списки», – сказав Гризлов російським медіа 27 квітня.
Українська сторона неодноразово коментувала, що не орієнтується на кількість тих, кого потрібно віддати, аби звільнити українських громадян, адже йдеться про людські життя. Проте ще 18 квітня прогресу щодо звільнення заручників не було – про це заявляла представниця України в гуманітарній підгрупі Тристоронньої контактної групи Ірина Геращенко.
«Нам не підтверджують десятки наших громадян, не дають по них інформації, натомість вперто вимагають віддати «беркутівців» та інших, непричетних до дій Мінських угод», – писала Геращенко 18 квітня.
Тож заява Гризлова – обнадійливий сигнал. І перспективи обміну вже обговорили в Києві представники СБУ, МЗС і Міністерства з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб питання звільнення українських заручників.
«Ми чекаємо від Росії та її представників не заяв, а конкретної відповіді щодо нашої пропозиції передати їм 23 росіян, що засуджені за злочини проти суверенітету й територіальної цілісності України задля звільнення українців у російських тюрмах. Також принциповим для нас залишається негайне звільнення наших військових і журналіста Асєєва, інших заручників, що кілька років утримуються на окупованому Донбасі», – написала Геращенко.
ЄСПЛ як інструмент тиску
Паралельно з державою на неофіційному рівні звільняти полонених допомагають юристи та адвокати. Скажімо, проект «Prisoners of war UA project» від 2014 року допомагає родичам тих, чиї близькі утримуються на непідконтрольних територіях, звертатись до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Ця авторитетна установа має повноваження тиснути на Росію, яка координує дії маріонеткових угруповань «ДНР» та «ЛНР», і пришвидшувати звільнення людей. Або, принаймні, покращувати умови їхнього утримування, посилаючись на Європейську конвенцію з прав людини та Конвенцію про поводження з військовополоненими.
«І в 2014–2015 роках Росія не оформлювала військовополонених – військових та цивільних. Їх могли тримати скільки завгодно у підвалах. Тоді це працювало таким чином: потрібно було отримати докази, що людина перебуває в руках проросійських бойовиків чи російських військових. Такими доказами є фото, відео та свідчення, або факт телефонного дзвінка, який можна перевірити», – розповідає координатор проекту, адвокат Олег Веремієнко.
Юристи «Prisoners of war UA project» допомагають родичам полонених зібрати ці докази й пишуть звернення до ЄСПЛ. Такі випадки запускають Правило 39 – можливість екстрено й поза чергою подати скаргу.
«Якщо є достатня кількість доказів, що людина перебуває в полоні, то Євросуд (з прав людини) може видати обов’язковий до виконання урядом Росії судовий наказ щодо конкретної особи. Скажімо, щодо умовного солдата Івана Петрова, який потрапив у полон до росіян у Донецьку й Луганську. Далі працюють спецслужби і намагаються домовитись», – пояснює Веремієнко.
Проте після «Мінська-2» почалась погана тенденція, говорить адвокат. Росія дуже повільно виконує або ж не виконує взагалі рішення Страсбурзького суду. Для Кремля права людини не цінність, тому довести йому необхідність їх оберігати – складно, додає він.
Ще один аспект: у 2014–2015 роках Росія та ватажки сепаратистів навмисне приковували багато уваги до полонених, запрошували до них російські та місцеві медіа. А це давало можливість легше документувати злочини. Останні ж роки інформації про тих, хто утримується на непідконтрольних територіях, значно менше, каже адвокат.
«Зараз навіть ніяких листів, ніяких дзвінків, відео. Тотальна ізоляція – це ще один різновид катування», – каже він.
Проте в справі щодо незаконного тримання в полоні та нелюдських умов утримання немає терміну давності: конкретні командири й чиновники, які фігурують у скаргах, зрештою будуть покарані. У цьому впевнений координатор «Prisoners of war UA project».
Тож важливо не опускати рук і домагатись звільнення через різноманітні канали, каже Веремієнко.
«Для того, щоб це працювало, є порада родичам: у це потрібно повірити. І почати «бомбити» Євросуд (з прав людини) листами, що просимо допомогти звільнити нашого рідного і близького. Практика показує, що ті, хто пишуть багато і регулярно, швидше забирають своїх родичів додому», – додає юрист.
Останній великий обмін на Донбасі відбувся 27 грудня 2017 року. Українській стороні 27 грудня передали 74 людини, проте одна з них вирішила залишитися на непідконтрольній українській владі території. Київ передав бойовикам 233 людини.
Your browser doesn’t support HTML5
Обмін полоненими: 73 українці повертаються додому (відео)
Станом на кінець січня в СБУ повідомляли, що в заручниках на непідконтрольних уряду територіях Донбасу перебувають 108 людей.