День добровольця: боротьба в тилу чи повернення на фронт

​14 березня відзначають День українського добровольця. Чимало добровольців, не знайшовши собі місця в мирному житті, повертаються на фронт, каже громадська діячка Анна Демиденко. Вона нарікає на відсутність державної програми, які б допомогли ветеранам соціалізуватись. Долі ж тих, хто зміг залишитись, складаються по-різному: хтось іде працювати в державні структури, хтось займається громадською діяльністю.

Українські добровольці – на фронті і в мирному житті | Ранкова Свобода. Частина 1

Офіцер-доброволець, захисник Донецького аеропорту Микола Тихонов розповідає, що пішов у добровольчий батальйон після того, як не зміг мобілізуватись у Збройні сили України. Перша спроба була 3 березня 2014 року, каже він.

«В той час ми були непотрібні. Майже в усіх нас переписали телефони і попросили чекати, що з нами зв’яжуться. Вдруге я ходив вже 27 березня, теж попросили: ми з вами зв’яжемося», – згадує він в ефірі «Ранкової Свободи».

Отримавши відмову втретє наприкінці вересня, Тихонов купив бронежилет та каску за власні гроші і поїхав у Піски, де дислокувався добровольчий батальйон «Карпатська Січ».

«Ми в загальному плані підпорядковувались військовим, отримали від них зброю і боєприпаси. Все інше було за наш рахунок, на нашому забезпеченні. Більш того, ми навіть допомагали якимись речами і армії, і цивільному населенню, принаймні в Курахово».

Тихонов зазначає, що як доброволець мав більше свободи дій і міг сам обирати, в якій зоні бойових дій працювати.

Доброволець, захисник Донецького аеропорту, а нині начальник управління патрульної поліції міста Бориспіль Київської області Віталій Горкун вирішив піти на фронт, коли дізнався, що туди вирушає 95-та аеромобільна (зараз десантно-штурмова) бригада, де він проходив строкову службу.

Віталій Горкун

«Вже 9-го ввечері мені телефонують і кажуть, що 10 березня о 17:00 треба прибути з речами. І 10 березня я вирушив у Збройні сили. 17 березня, за день до оголошення першої хвилі мобілізації, ми вже були у Херсонській області», – згадує він.

Після демобілізації Горкун не став підписувати контракт із ЗСУ, оскільки бачив, що війна переходить у затяжну стадію.

«Я розумів, що потрібно щось починати робити на мирній території країни, адже, на жаль, не всі розуміли на той момент, що в нашій країні відбувалось. Саме тому я, в принципі, і потрапив до патрульної поліції», – пояснює начальник Бориспільського управління Нацполіції.

«Кіборг», боєць Добровольчого українського корпусу Андрій «Богєма» Шараскін після фронту активно займається громадсько-політичною діяльністю. Даючи коментар Радіо Свобода, він зазначив, що знаходиться на форумі «Європа-Україна», що в Жешуві, Польща.

Андрій Шараскін

«Добровольці – це ж англійською volunteer – і волонтери, тому що ми їх чомусь розділяємо – люди доброї волі, які безоплатно, без сподівань на щось, тільки через своє переконання роблять певні речі. Це – день добровольців, день людей доброї волі, які відчувають свою персональну відповідальність. І гріх залишитись тільки на одному шматочку, рубежі фронту, тому що якщо ми піднялися захищати цю країну і бачимо, що Україна в небезпеці, значить, потрібно освоювати нові напрямки, знаходити нові можливості для того, щоб наша країна Україна відбулася», – сказав Шараскін.

Миколі Тихонову натомість повернутись у мирне життя виявилось нелегко: «Багато з моїх друзів, знайомих взагалі не розуміли, навіщо це мені, бо я всі свої гроші витрачав, а не заробляв. Я втратив слух майже на ліве вухо, лікувався. Мене питали: заради чого це – УБД (я досі його не отримав, до речі), чи ще заради чогось? Я кажу: ні, тому що ми в такій ситуації перебуваємо, треба боронити нашу державу. Якщо багато хто з нашого керівництва буде мати можливість виїхати в Іспанію чи ще на якісь вілли, то ми ж залишимось тут».

За словами Тихонова, він повернувся до армії рік тому.

«Багато хлопців, коли наш підрозділ «Карпатська Січ» легалізували в 93-й бригаді, підписали ці контракти. Багато хто їх вже розірвав. Мене не влаштовувало багато в цьому контракті, тому що він незрозуміло коли закінчується, до кінця якого періоду. Мені теж здавалось, що тут, в цивільному житті, я буду більш затребуваний. Ну, так не вийшло», – ділиться доброволець.

Водночас він зізнається, що вдячний долі за цей досвід.

Микола Тихонов

«В цивільному житті таке дуже рідко відчуваєш, коли в тебе немає сумнівів, що ти знаходишся в правильному місці, робиш правильну справу і знаходишся в оточенні найкращих людей», – пояснює він.

Микола Тихонов – не єдиний ветеран АТО, який не знайшов собі місця на мирній території, каже співзасновниця громадської організації «Добровольці», керівник проекту «Служба соціального захисту добровольців ДУК-УДА» Анна Демиденко.

«Хлопці, особливо добровольці, відчувають по поверненню дуже багато проблем – і несприйняття, і оці питання «а чого, а навіщо, йди на контракт», або «а чого ти пішов туди». І вони повертаються назад. Я знаю дуже багато бійців, це мої знайомі, які просто повертались додому, відчували, що вони там нікому непотрібні, не змогли самі впоратись із цим психологічним тиском – і вони повертались на контракт або знову до добровольчих підрозділів. Війна їх просто не відпускає», – ділиться громадська діячка.

Демиденко констатує, що багато що залежить від ветеранських спілок. Там, де вони потужні, наприклад, у Львівській, Івано-Франківській областях, ветерани більш захищені соціально, тоді як єдиної державної програми досі немає.

«Є курси, є якась перекваліфікація, навчання, але це не є такий глобальний державний рівень, це є якісь програми або волонтерські, або міжнародні», – розповідає вона. І додає: для багатьох основною перешкодою для початку нового життя після війни є саме психологічні проблеми, які потрібно вирішувати в першу чергу.

Ранковий ефір Радіо Свобода слухайте і дивіться на YouTube-каналі