Колись дослідження європейських крайніх правих рухів було достатньо екзотичною нішею для політологів. Це явище було маргінальним, праві радикали з їхніми маршами у чорних костюмах, з голеними головами та татуюванням виглядали швидше яскравими фріками, які максимум могли побитися з поліцією, ніж бути серйозною загрозою для суспільства. Протягом лише десятиліття ситуація змінилася докорінно. Тепер вони – ледь не політичний мейнстрім Європи, а центристські політики збирають останні політичні сили, щоб здолати їх на виборах. Чому праві радикали стали нормою політичного життя, наскільки велику роль в цьому грає російська підтримка і чим українські крайні праві відрізняються від європейських – про це говоримо з автором щойно виданої книги Tango Noir. Russia and the Western Far-Right («Чорне танго. Росія і західні крайні праві»), а ним є позаштатний науковий співробітник Інституту гуманітарних досліджень, що є у Відні, Антон Шеховцов. Із дослідником, родом з українського Криму, ми зустрілися за лаштунками Празького саміту Stratcom, відділу стратегічної комунікації країн-членів НАТО, і почали розмову з того, хто перший помітив приязні стосунки між Росією та праворадикалами на Заході.
– Перші дослідження стосунків Росії та крайніх правих на Заході почалися ще у 2009 році. В Угорщині є такий Political Capital Institute, і вони були першими, хто звернув на це увагу, і почали дослідження. Вони випустили кілька досліджень, які не можна назвати суто науковими, але вони були дуже корисними для моєї роботи. Я почав займатися цими зв’язками в 2014 році. І зараз я бачу, як збільшується кількість дослідників та дослідницьких установ, які намагаються розслідувати ці зв’язки між крайніми правими в Європі та їхніми партерами в Росії.
– Насправді крайні праві є на європейській політичній сцені вже давно. Можна пригадати, як австрійська партія «Свобода» Йорґа Гайдера увійшла до парламенту ще далекого 1999 року. Тоді були протести, бо існувало неписане правило, що забороняло створювати коаліції з ультраправими партіями. Але досить швидко протести вщухли, ультраправі при владі виявилися не такими страшними, Австрію та ЄС вони не розвалили. Що змінилося зараз?
– Змінилося багато. Передусім був такий чинник, як глобальна фінансова криза 2008 року, поступова втрата довіри у європейських суспільствах до мейнстрімних політиків, і до право, і лівоцентристів. І ми бачимо антисестемні партії набирають популярності, і в деяких країнах вони ставлять під загрозу існування ліберально-демократичного консенсусу.
Є обґрунтовані побоювання, що зростання популярності популістських та крайніх правих партій можуть поглибити розкол у єдності Заходу
І особливо зараз – після референдуму щодо «Брекзиту» в об’єднаному королівстві, після приходу до влади Дональда Трампа в США – ми бачимо, що єдність Заходу, якщо не знищено, то вона зазнала поразки. Є обґрунтовані побоювання, що зростання популярності популістських та крайніх правих партій можуть поглибити розкол у єдності Заходу.
– Чим українські крайні праві відрізняються від європейських, і чи вони так само мають контакти з російськими крайніми правими?
Українські крайні праві ідеологічно дуже схожі на всіх інших крайніх правих і в Європі, і в Росії. Різниця є хіба в тому, що якщо європейські крайні праві посідають промосковську позицію, то українські ультраправі є антиросійськими. Хоча, є проросійські
– Українські крайні праві ідеологічно дуже схожі на всіх інших крайніх правих і в Європі, і в Росії. Різниця є хіба в тому, що якщо європейські крайні праві посідають промосковську позицію, то українські ультраправі є антиросійськими. Хоча, є проросійські. Вони, подібно до європейських, підтримують антиєвропейський і проросійський порядок денний. Вони, щоправда, є дуже нечисельними.
Є деякі люди з Росії, які там належали до неонацистських угрупувань, але, покинувши Росію в 2014 році, вони переїхали до України і співпрацюють з українськими ультраправими. Були випадки, коли до батальйону «Азов» вступали росіяни, які притримуються дуже жорстких неонацистських поглядів.
– Батальйон «Азов» є в епіцентрі постійних суперечок і звинувачень щодо України, що в лавах добровольців на українському боці воюють неонацисти. І ми пригадуємо, що в 2015 році в Конгресі США навіть була прийнята окрема поправка до законопроекту про бюджет Пентагону, яка прямо забороняє використовувати будь-які засоби, передбачені цим законопроектом, на озброєння, підготовку та іншу підтримку батальйону «Азов». Чи можна говорити про те, що це був підрозділ, який мав свою ідеологію, і якою вона була, на Вашу думку?
– Батальйон «Азов» було створено в травні 2014 року лідерами неофашистських рухів «Патріот України» та «Соціал-національна асамблея». На чолі батальйону стали люди профашистських поглядів. Наскільки я розумію, контингент батальйону з часом змінювався, до нього увійшли не лише люди, які сповідували профашистські погляди, але і люди з більш поміркованими поглядами. А після того, як батальйон було переформатовано в полк, то я гадаю, що в полку «Азов» людей з такими поглядами вже менше. Але існує ще і громадський корпус «Азов», і вони, на мій погляд, продовжують сповідувати профашистські погляди.
– Ми говорили про те, що крайні праві зараз сприймаються як загроза для ліберальних західних держав, для єдності Заходу, наскільки вони створюють небезпеку для існування української держави?
Вони спроможні створювати чи поглиблювати розкол в суспільстві, дестабілізувати ситуацію. Але я не думаю, що вони можуть прийти до влади
– Я не думаю, що вони загрожують існуванню української держави, але я думаю, що вони спроможні створювати чи поглиблювати розкол в суспільстві, дестабілізувати ситуацію. Але я не думаю, що вони можуть прийти до влади. Для цього в них немає ані ресурсів, ані громадської підтримки.