Популістськими прийомами однаково вправно володіють і праві і ліві політики в Європі, їх дедалі більше беруть на озброєння партії, які досі вважалися мейнстрімними. Розгублені виборці дедалі частіше віддають свої голоси популістам, а поганий досвід таких країн, як Греція чи Угорщина, здається, нічого не вчить. Деякі оглядачі порівнюють ситуацію з тією, що панувала в Європі напередодні Першої світової війни. Чи варто боятися «привиду популізму», як колись боялися «привиду комунізму»? Як боротися з небезпечним політичним явищем, яке позбавлене ідеології, зате добре озброєно технологіями? Про це говоримо з політологом, автором численних досліджень про правий радикалізм в Європі, Антоном Шеховцовим.
– Так, дійсно, я думаю, що не можна порівнювати комуністичний рух і комуністичні партії, які виникали наприкінці 19-го – на початку 20 століття, бо вони базувалися на ідеології. Комунізм тоді був певною альтернативою лібералізму. А зараз популізм не базується на жодній ідеології. Він так само протистоїть лібералізму, але з іншої перспективи.
Ми спостерігаємо підйом популізму: і націонал-популізму, і лівого популізму у всьому західному світі
Популізм – це передусім пропозиція простих відповідей на складні запитання. Це класичне визначення популізму. Ми спостерігаємо підйом популізму: і націонал-популізму, і лівого популізму у всьому західному світі. І це пов’язано не стільки з силою самих популістів, скільки з помилками, яких припускаються помірковані мейнстрімні партії. Людям здається, що ці правоцентристи і лівоцентристи перестають займатися проблемами «пересічної людини», а є елітою, для якої «прості люди» вже не важливі.
Популізм небезпечний тим, що популісти не можуть виконати своїх обіцянок, вони не вміють керувати країнами. Є багато прикладів цьому. Один з них – прихід до влади популістів в Австрії у 2001 році
В певному сенсі, популізм – це природна реакція. Але популізм небезпечний тим, що популісти не можуть виконати своїх обіцянок, вони не вміють керувати країнами. Вони дуже привабливі в опозиції, але коли справа доходить до реального керування державою, вони виявляють свою неспроможність. Є багато прикладів цьому. Один з них – прихід до влади популістів в Австрії у 2001 році. Тоді вони просто завдали економічних збитків державі. Австрія досі не може оговтатися від тих помилок, які зробили праві популісти.
– Ми часто чуємо критику з приводу популізму на адресу східноєвропейських країн, де коротший досвід демократії, їхні інститути до кінця не встановилися. Але ми бачимо, що і консолідовані західноєвропейські демократії не мають щеплення від популізму. Чим Ви це пояснюєте?
Витоки популізму лежать взагалі у Сполучених Штатах 19 століття, а у новітній історії популізм – це передусім проблема Західної Європи: Франції, Німеччини, Великої Британії, особливо Італії.
– Так, звичайно. Я б навіть сказав, що якщо ми зараз бачимо проблеми з ліберальною демократією в Угорщині та в Польщі, то проблема популізму – це від початку проблема швидше Західної Європи, ніж Центральної та Східної. Витоки популізму лежать взагалі у Сполучених Штатах 19 століття, а у новітній історії популізм – це передусім проблема Західної Європи: Франції, Німеччини, Великої Британії, Італії, особливо Італії. Тому Центральна Європа не є ані винятком, ані є на передовій підйому популізму.
– В чому Ви вбачаєте головну небезпеку популізму?
– Говорячи про загрозу, я б запропонував дещо складніше пояснення. Існують крайньоправі популісти, чи крайньоліві, наближаючись до влади, їм доводиться все ж таки пом’якшувати свою риторику, бо люди все ж таки воліють бачити при владі когось більш поміркованого. Ми бачимо, що популісти отримують 10-15% на виборах, але цього недостатньо, щоб прийти до влади. Наближаючись до влади і пом’якшуючи свою риторику, вони відбирають голоси у мейнстрімних партій.
Не стільки небезпечні самі популісти, як їхній вплив на суспільство і політику, коли мейнстрімні партії переймають риторику популістів
І тут відбувається найбільш небезпечна річ, пов’язана з популістами – мейнстрімні партії, побачивши, що вони починають програвати голоси популістам, починають переймати їхню риторику. Таким чином, вони роблять мейнстрімним радикалізм, націоналізм. Це відбувається на рівні колінного рефлексу, але в кінцевому результаті призводить до розкручування спіралі радикалізації суспільства. А це, в свою чергу, веде до розвитку неліберального суспільства, яке уможливлює згортання ліберальних свобод, створення запиту на авторитарне правління. Тобто не стільки небезпечні самі популісти, як їхній вплив на суспільство і політику, коли мейнстрімні партії переймають риторику популістів.
– Очевидно, що піку цього явища ми ще не побачили. Але останнім часом воно активізувалося завдяки діям Росії та припливу біженців. Який з цих двох чинників буде мати більший вплив?
– Криза з біженцями, яка загострилася наприкінці літа 2015 року, безумовно, вплинула на зростання популярності право-популістських рухів. Це особливо помітно в Німеччині, де право-популістська партія «Альтернатива для Німеччини» має 10-11% підтримки і непогано виступає на регіональних виборах.
Щодо Росії, то їй зростання популізму в Європі дуже вигідне
Щодо Росії, то їй зростання популізму в Європі дуже вигідне. Путінська Росія радо підтримує вже протягом кількох років різними методами будь-які рухи, які несуть розкол у суспільстві, які підривають єдність Заходу і підривають трансатлантичне співробітництво. Це можуть бути будь-які рухи: праві, ліві, навіть екологи… Будь-хто, вони всіх підтримують, вони всі їм вигідні.
– Україна, мабуть, – у найбільш вразливому стані через війну, економічну кризу, відсутність демократичних традиції та слабкість інститутів…
Ще під час Майдану популізм був легітимізований
– З Україною інша ситуація, ніж навіть у Центральній та Східній Європі, адже будь-яка революція несе гострий і значний елемент популізму. Адже тоді, коли потрібно скинути чинну владу, це ідеологічно обґрунтовується тим, що потрібно зробити ось такий простий крок, щоб вирішити складні проблеми в країні. Тому ще під час Майдану популізм був легітимізований, коли було скинуто авторитарне правління президента Віктор Януковича. І вже під час завершення революції було видно початок цих проблем. Тому ще легко скинути чинну авторитарну владу, але важко будувати щось нове.
В Україні існує тепер велика проблема з популізмом
В Україні існує тепер велика проблема з популізмом. Вона не пов’язана з якоюсь однією партією – це передусім Радикальна партія Олега Ляшка, партія «Свобода», це партія Анатолія Гриценка, і партія «Батьківщина». Ці партії, що є більш-менш великими, я вважаю популістськими, бо вони пропонують прості відповіді на складні проблеми, з якими стикається українська держава, а це передусім, агресія з боку Росії та корупція всередині країни.
– З того досвіду вивчення цієї проблеми, який Ви маєте, що можна протиставити зростанню популізму?
– Це – передусім вільні від впливу політичних та олігархічних груп ЗМІ та розвиток інституту громадянського суспільства, яке б мало сильний голос у захисті прав людини та вплив на ухвалення законодавства, вплив на рішення, які ухвалює президент і парламент.
– Протягом останнього часу ми дедалі частіше чуємо, що громадянське суспільство часто протистоїть державі. Ви говорите про те, що воно зміцнює державні інститути.
– В Україні можна говорити про співіснування двох активних суспільств, бо основна маса населення, в принципі, політикою не цікавиться. Це – громадянське суспільство і не громадянське суспільство. Обидва вони були легітимізовані з 2014 року через війну.
З одного боку, волонтери, які допомагали армії та добровольчим батальйонам, а з іншого боку, націоналісти, які повірили російській пропаганді, що це вони зробили революцію та почали заявляти про своє право на владу в обхід демократичних законів та Конституції.
Є величезна кількість випадків, коли націоналісти не просто зіпсували імідж України в очах заходу, але і підривали державні інститути, довіру до держави. Тобто не громадянське суспільство, дійсно, сприяє руйнуванню держави, а громадянське сприяє зміцненню ліберальної демократії. І якщо держава сповідує ідеї ліберальної демократії, то вона зміцнюється.
– Яке з них сильніше на цей момент?
– На це запитання важко відповісти, бо я бачу, що проходять деякі ініціативи громадянського суспільства. З іншого боку, я бачу, як проходять ініціативи не громадянського суспільства. Хто з них зараз сильніший, мені зараз важко на це запитання відповісти.
