Львів – Третій рік 53-річний канадець Джон Ющенко, механік за фахом, служить у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді у Львові. У його контракті про термін служби мовиться: «до завершення бойових дій на Донбасі». Солдат Джон Ющенко проживає на зарплату українського військовослужбовця і готовий у будь-який момент їхати на передову. Як служиться і живеться канадцю в Україні?
Побратими його кличуть не лише Джон, але й Іван. А друге ім’я Грегорі, тобто Григорій. Коли почались бойові дії на Донбасі, Джон-Грегорі Ющенко знав, що за цим стоїть російська агресія проти України, дізнавався з новин, що українське військо потребує допомоги. Тому одразу зайнявся волонтерством, до якого залучив не лише українців у Канаді, але й поляків. Досі його друзі допомагають Україні. Він підсвідомо розумів, що має їхати в Україну, на батьківщину своїх дідуся і бабусі, які виїхали в Канаду після Першої світової війни. Як тільки влітку 2014 року було дозволено іноземцям служити в Збройних силах України, Джон Ющенко не мав жодного сумніву – восени 2014-го став військовослужбовцем 80-ї бригади.
Як я можу бути в Канаді, вважати себе українцем і нічого не робити. Я попередив жінку, поки є здоров’я, поки є від мене користь, поки тут війна, мене не чекай
«Як я можу бути в Канаді, вважати себе українцем і нічого не робити. Не можу сидіти на дивані і казати: бідні українці. Треба стати і їхати сюди. Хто знає, звідки це у мене. Ми всі англомовні. Трішки вчив (українську) у школі, жінка моя – українка, львів’янка, вона зараз у Канаді. Не дуже задоволена, але розуміє, що щось треба робити і знає мій характер, що я не буду щасливий, коли тут війна. Я зібрався і сказав: їду, прощавай, вибач. Друзі казали, як ти можеш залишити дружину, куди ти їдеш, але тепер уже розуміють мене. Це моє життя і мій вибір, і я буду жити так, як я хочу. Я попередив жінку, поки є здоров’я, поки є від мене користь, поки тут війна, мене не чекай. Зараз мій екіпаж – 21-24 роки, вони мені завжди кажуть, що я старий, а я відповідаю: «Я вам покажу «старий», але я не ображаюсь», – говорить Джон Ющенко.
Власне, те, що не «старий», як жартують побратими, довів під час підготовки у навчальному центрі у Житомирі, коли впродовж трьох місяців тренувався на рівні з молодшими від нього військовослужбовцями. Служить солдатом і каже, що йому цього цілком достатньо. Від часу служби не один БТР і танк отримали «друге життя» завдяки професійності просто солдата Джона Ющенка. Він – фаховий механік і ремонтує українську техніку, таким чином допомагаючи армії у тилу. Готовий їхати на Донбас, коли дозволять.
Ми можемо воювати навіть з лопаткою, якщо треба, бойовий дух важливий і він дуже сильний. Я дуже гордий за українську армію
«Якщо я там потрібен, я готовий їхати. Як можна туди, на Донбас відсилати тих, кому 21, відсилайте мене, мені 53 роки, а молодь має майбутнє. За спеціальністю я механік. Якщо я тут більше користі даю, то, значить, я маю бути тут, а молоді швидше бігають. Ми можемо воювати навіть з лопаткою, якщо треба, бойовий дух важливий і він дуже сильний. Я дуже гордий за українську армію, всі молоді хлопці для мене, як рідні сини», – каже він.
Джон-Грегорі Ющенко, український солдат з Канади
«Вставай, козаче молодий, твоя дівчина плаче…»
За час служби від 2014 року Джон Ющенко зауважив, що українське військо змінюється у професійний бік. Втім, сьогодні, каже, Україні потрібна сучасна і якісна зброя, яку б мав надати країні Захід, вважає військовослужбовець.
Українці за цей час навчились воювати краще за всіх. Їм потрібна сильна зброя
«Українці за цей час навчились воювати краще за всіх. Їм потрібна сильна зброя. Розумію, що поки в Росії не буде революції, доти вона буде зацікавлена у конфлікті, доти вона підтримуватиме війну з Україною. Цей конфлікт надовго.. Усі можуть надати зброю, але політика, політика…», – продовжує солдат.
Джон-Грегорі, а в Україні – Іван Ющенко (до слова, він жодного стосунку не має до колишнього екс-президента України і навіть зняв із форми стрічку з прізвищем) залишив у Канаді роботу, продав будинок. У Львові орендує квартиру і проживає лише за зарплату українського військовослужбовця. Як почувається у «шкірі українського солдата»?
«Живу скромно. Трішки мені вистачає. Від чого відмовився? Від кави з друзями. Я жив у Канаді теж дуже скромно. Звісно, на таку зарплату нелегко вижити, але я дивлюсь на старших українців, в яких пенсія 1300 гривень, як їм? Як змінити? Треба підняти зарплату, пенсію, є багато нюансів, все не можна підняти. Мені важко, коли я чую, що українські депутати, влада заробляють, а наші люди страждають. Де їхня совість, як так можна? Проста жінка сама не має, але дає тому, хто бідніший…Українські депутати мають мільйони і що вони дають старшим людям, бідним?» – запитує Джон Ющенко.
Соціальна несправедливість в Україні йому болить, тим паче, що може порівнювати з Канадою, де людина у державі цінується понад усе. Вдома Джон з батьками розмовляв англійською. Втім, від батька чув розповіді про історію України, культуру, тому попросив записати його в українську школу. А вже в Україні він старається вчити мову, пише і читає українською. Бо без мови, культури немає народу, каже він. Часто порівнює себе із дідусем, який приїхав у Канаду і не знав англійської: «Ось коли розмовляю українською і мені важко підібрати слова, я собі думаю, як було моєму дідусеві розмовляти англійською…».
Джон-Грегорі Ющенко, український солдат з Канади
Те, що приїхав в Україну і тут живе й працює, розуміє як данину пам’яті його рідних, які жили у Канаді з надією повернутись в Україну, на рідну землю, у рідний Бучач.
Я хочу, щоб українці цінували і поважали свій край, говорили українською
«Я хочу, щоб українці цінували й поважали свій край, говорили українською, любили її, щоб більше іноземців хотіли тут жити, щоб піднімати український народ, а ще щоб в Україні народжувалось більше дітей», – наголошує він.
Джон Ющенко переконаний, що зміни в Україні настануть, коли кожен громадянин України розпочне їх із себе – не даватиме хабаря і не вимагатиме його, дотримуватиметься законів. А ось що бажає для себе, відповів дуже скромно: «Нічого, я дуже задоволений, що служу, а що буде в майбутньому – не знаю. Але я зробив той крок, на який не всі можуть зважитись. Не хочу ані більше, ані менше у житті. Почуваюсь комфортно, ще мені важко розмовляти українською, але я стараюсь. Є така пісня «Вставай, козаче молодий, твоя дівчина плаче». Як можна не стати, коли твоя дівчина плаче…».