Київ – Більш ніж два роки на передовій гібридної війни Росії проти України у лавах Національної гвардії несе службу хорват Деніс Шелер. Колишній керманич футбольних ультрас клубу «Динамо» (Загреб), ветеран хорватської армії приїхав боронити Україну, оскільки знайшов чимало подібного в історії і недалекому минулому Хорватії та України. Як Шелер пояснив у розмові з Радіо Свобода, «українське питання» зацікавило його під час Помаранчевої революції, а події Революції гідності та вторгнення росіян в Україну переконали його у необхідності допомогти українцям.
Коли почався Майдан, я завдяки своїм українським друзям, поширював правдиву інформацію про події на Майдані, адже хорватські медіа часто передруковували і перекладали те, що писали російські ЗМІ
– Україна цікавила мене колись як країна, яка трохи більш як сто років тому разом з Хорватією входила до складу Австро-Угорської імперії. Дивно, але не всі українці про це знають, і не всі знають, що упродовж століть Україна була тісно пов’язана із простором під назвою «європейський дім». Та і у віддаленому минулому, як історики кажуть, плем’я хорватів через територію сучасної України проходило у пошуках нової вітчизни. Але всерйоз я «взявся» за Україну після Помаранчевої революції, а коли почався Майдан, я завдяки своїм українським друзям, поширював правдиву інформацію про події на Майдані, адже хорватські медіа часто передруковували і перекладали те, що писали російські ЗМІ.
– Тобто Ваш приїзд в Україну пов’язаний з бажанням допомогти?
– Так, я просто збагнув, що мій військовий досвід і знання дозволяють підтримати реформу українського війська, я про це писав раніше. Я був професійним військовим в армії Хорватії, у 2000-му році пішов «на дембель», як у вас кажуть. До того ж, я розумів, що це не просто гібридна війна або агресія з боку Росії, це для багатьох українців війна проти російського імперіалізму. Багато українців вже не хочуть бути сателітами Москви або ж озиратись на те, що там, у Кремлі, подумають чи скажуть.
– На Вашу думку, наскільки коректними є порівняння між АТО на сході України і «п’ятирічною війною» (війна за незалежність 1991-1995 років – ред.) Хорватії?
– Почнемо з того, що у Хорватії «п’ятирічну війну» відразу назвали війною, а відтак її ведення відповідало воєнним стандартам, із залученням усіх ресурсів держави на оборону і подолання ворога. За два роки участі у гібридній війні Росії проти України на боці України я можу сказати: серед основних відмінностей – це те, що влада в Україні війну війною не назвала, і що у Верховній Раді України присутні політики, які не відстоюють інтереси української держави, а лобіюють інтереси Москви. У Хорватії усі політики, партії, публічні персони і громадські активісти боролись за Хорватію, кожен на своєму робочому місці, в Україні я цього не помічаю.
– А чого ще Ви не помічаєте, якщо порівнювати хорватську та українську ситуації?
Я познайомився з сотнями прекрасних людей, які вже мають бойовий досвід, високий рівень знань. Мені здається, що такі люди повинні увійти до керівництва і штабів окремих військових, і поліцейських підрозділів.
– Я в Україні не лише воював, я по можливості інструктую гвардійців, і я познайомився з сотнями прекрасних людей, які вже мають бойовий досвід, високий рівень знань. Мені здається, що такі люди повинні увійти до керівництва і штабів окремих військових, і поліцейських підрозділів. Але їх там немає, за рідкісним винятком, вони далі місять болото в окопах. З іншого боку, я спостерігаю за тим, як змінюється армія України, але це, думаю, результат необхідності її змінювати і модернізувати, бо ж не всі командири «старої генерації», назвемо їх так, готові до серйозних змін. Так, Збройні сили і Національна гвардія України стають все більш міцними, отримують військовий досвід, який здобувають ціною життів своїх побратимів. На сьогодні, в Європі це армія, яка справді воює, не на військових полігонах, а на війні. А от війна українських патріотів з корупцією просувається значно складніше.
– То все-таки чим стала для Вас особисто ця війна?
Ми, хорвати – народ емоційний, з великим і щирим серцем
– Це війна народу України проти зовнішньої агресії, проти Росії та тих злочинців-українців, які підтримують Москву. Якщо казати персонально про мене, то ці два роки для мене – це злети, падіння, кров загиблих і поранених друзів і це велика гордість за них. Ми, хорвати – народ емоційний, з великим і щирим серцем. Дивіться: я – хорват, допомагаю українським солдатам в Україні, а мій земляк Івіца Піріч розробив і впроваджує у Хорватії цілу програму з підтримки українських бійців і діток з родин загиблих солдатів та з сімей переселенців. І мій 12-річний син з однокласниками підтримують Україну, і мої рідні і друзі. Ми розуміємо: упродовж віків українці і хорвати гинули за чужі інтереси, на полях чужих воєн, боролись за право на життя своїх родин і народів. Чверть століття тому ми, хорвати, захистили свою вітчизну – нині допомагаємо вам захистити Україну.
– Чи Ви відчуваєте підтримку українців?
Ми віддаємо Україні найцінніше – своє здоров’я і життя, а українські чиновники вважають, що, перефразовуючи Кремль – «нас тут нема»
– Так, якщо говорити про пересічних людей, про моїх бойових побратимів або про волонтерів. А от ваші чиновники – це якесь пекло. Іноземці-добровольці, ми маємо проблеми з легальним статусом, з якимись штампами у паспорті тощо. Фактично, ми віддаємо Україні найцінніше – своє здоров’я і життя, а українські чиновники вважають, що, перефразовуючи Кремль – «нас тут нема». Але відступати я не збираюсь, я ж «ультрас України»!
