«Для чого нас перед аеропортом обшукували російські військові?» – капелан

Київ­­ – Капелан Олег Марінченко розповів Радіо Свобода про те, як російські військові на блокпосту обшукували тих, хто їхав захищати Донецький аеропорт. А також про те, як разом з бійцями 80-ї та 93-ї бригад зустрів у новому терміналі новий 2015 рік, «святкував» Різдво й застав передостанні дні оборони летовища.​

Олег Марінченко: Після першої поїздки на вежу я став помічником командира у нашому батальйоні. Інструктував капеланів, які збирались їхати в Донецький аеропорт. Спілкувався з братами в церквах та розказував про служіння капеланів в аеропорту, про те, що там повинна бути особлива духовна підтримка бійців.

Знаходилися ті, хто хотів туди їхати, і ми їх відправляли. При Міністерстві оборони була створена рада з представників різних церков: католицької, православної, п'ятдесятники й баптисти. Вже була домовленість виписувати листи-відрядження, і у нас були контакти з військовими у Краматорську. Ми дзвонили їм та казали, що їде капелан, і завозили за призначенням.

Та настав момент, коли їхати було нікому, тому я вирішив поїхати вдруге.

Тепер я заїжджав уже через так званих «сепаратистів». Хоча, насправді, я там сепаратистів не бачив, а побачив російських військових.

Я служив в армії і розумію, де, як-то кажуть, «село необразованное», а де справжні військові. Гарно поголені, підстрижені, з виправкою, говорять чітко, команди чіткі віддають. Це були кадрові військові. Це було ясно з усього: і з того, як вони були одягнуті, і як вони рухалися, і як спостерігали за нами. Вони нас обшукували, щоб не було важкого озброєння: гранат, крупнокаліберної зброї.

«Серед тих, хто атакував аеропорт, місцевих було мало»

У новому терміналі ті, хто слідкував за обстановкою згори, бачили: першими в атаку йдуть російські найманці, які захотіли воювати в Україні за гроші, і які тренувалися в Ростові. Їх випускали як «м'ясо», а за ними вже йшла регулярна армія. І танки. Ті танки коштують мільйони доларів. Ними не може керувати цивільна людина, навчена за два-три тижні. Там дуже багато електроніки, і щоб в ній розбиратися, треба бути спеціалістом не одного року навчання. Тому проти нас там було дуже мало місцевих.

Навіть коли я перший раз був в аеропорту, то чув неодноразово, що місцевих сепаратистів дуже мало. А коли я вдруге був в аеропорту, нас атакували «кадирівці», вони проникли у підвал і щогодини кричали: «Украина, оставь мою родную землу! Аллах акбар!», «Укроп, выходи, поговорим!»

«Я досі не розумію, навіщо було заїжджати через їхній блокпост»

Це була тактична помилка – заїжджати через їхній блокпост. Вони дуже кількісно обмежили нам озброєння.

Дорога хоч і була спокійна, але наші казали, що краще було б проходити туди з боєм. А коли бою не було, сепаратисти бачили, хто туди заїжджає. Вони до цього думали, що там «кіборги» сидять навчені. А коли вже через них почали заїжджати, то вони бачили простих людей, вдягнутих у валянки та фуфайки. Крім того, вони вже знали нашу кількість. А якби ми проходили з боєм, то вони б не знали, скільки людей заїхало, а скільки виїхало.

Раніше ми заїжджали в Піски, «вантажились» і заїжджали дорогою вздовж злітної смуги. А вдруге нас завозили іншим маршрутом. Спочатку ми поїхали в Донецьк, там є міст через залізну дорогу. Там був переїзд, на якому був створений російський блокпост.

Їхні спецслужби все перевіряли, а снайпери за цим стежили. Потім вони «давали добро», давали команду іншим блокпостам, які стояли по дорозі до аеропорту. А їхати ще було десь 20-30кілометрів.

Проїзд в аеропорт через блокпост «сепаратистів»

Багато хто думав про те, який їм сенс нас пропускати до аеропорту. І я думав. Досі не знаю й не можу знайти розумних пояснень. Можливо, вони хотіли контролювати цей процес, бачити, скільки людей заїжджає, й потім знати як нас «вибивати». Вже тоді були ці мирні переговори, що ми не наступаємо, ми можемо тільки відповідати.

Загиблий боєць Олександр «Борода» зняв відео, як бійці 80-ї та 93-ї бригад заїжджають в новий термінал

Принаймні, вони домовились, щоб ми заїжджали з миром, але ж вони домовились, щоб ми не провозили гранати, гранатомети, автоматні підствольники, у нас був повністю обмежений боєкомплект. А наступали вони так, що кожні п’ять секунд по приміщенню літали РПГ, «мухи», «шмелі». А нам часто, крім стрілецької зброї, просто не було чим відповідати.

«А потім нас почали «вітати» з Новим роком»

Я був у новому терміналі з 30 грудня до 17 січня разом з 80-ю та 93-ю бригадами. Приблизно до 1-го числа нового року було більш-менш спокійно. А потім нас почали «вітати» з Новим роком.

Капелан Олег Марінченко

Розпочався наступ з чотирьох сторін. Бій точився приблизно з обіду до четвертої ранку. Тоді ж, 1 січня, з'явився перший… У нього влучила граната з підствольного гранатомета, влучило під бронежилет, під пахву.

Було дуже багато поранених. І так кожного дня, приблизно з восьмої ранку починалася «стрілянина». Іноді бували такі дні, коли до вечора було тихо, бо казали, що мають приїхати наглядачі (хоча я їх не бачив). А ввечері, десь о шостій-сьомій, знову починали обстрілювати, і приблизно до першої години ночі була війна.

Новий рік у новому терміналі

«На Різдво Христове почалися обстріли з танка»

Ми перебували у двох основних залах нового терміналу. Були й інші приміщення на другому поверсі. На території по периметру були вогневі точки, а мішки з піском були, як банальні барикади. Там ми ховалися, спали, перепочивали.

Але приблизно через 7 днів, практично на Різдво, нас знову почали обстрілювати. Я вже казав, що практично всі бійці – віруючі християни. А найзапекліші штурми на нас якраз проводили на релігійні свята. На що вони розраховували? Думали, що ми на ці свята будемо розслаблятися?

Так от, на Різдво Христове нас почали обстрілювати з танка. Зруйнували другий поверх, й там почалася пожежа. Бійців витягали з-під завалів. Після цього всі були тільки на першому поверсі.

Танк бив по нас прямою наводкою. Спочатку вистрілював боєкомплект у 38 зарядів, а потім їхав приблизно на 15-20 хвилин перезаряджатися й знову повертався. Це було зранку до ночі.

А потім танк взагалі не їздив нікуди перезаряджатись – до нього під’їжджав «КАМАз», з якого швиденько завантажували боєкомплект, і знову починали гатити.

Обрушилися усі стіни на першому поверсі, й нас стало видно з усіх боків. Одна стіна впала у бік старого терміналу, а ще одна впала на сторону «акваріума».

Стін немає, й вони нас обстрілюють ще сильніше – ­«мухами» й РПГ. У бійців було дуже багато осколкових поранень.

«Ми не мали доброї зовнішньої підтримки, а танк бив прямою наводкою»

У нас була слабка зовнішня підтримка артилерії. Часто вона просто мовчала або не потрапляла на позиції. Декілька разів доводилося телефонували по мобільному «Правому сектору». У когось з бійців там був знайомий.

Хлопці виганяли установку «Град», «віджату» у ворога, й накривали ті танки, що нас обстрілювали. Дуже швидко, буквально за десять хвилин. І тоді обстріли затихали.

А ще поруч стояв також «Дніпро-1», хлопці їм також телефонували. Вони один чи два рази дали нам вогневу підтримку. Та в них був інший сектор, і на нашу ділянку боєкомплектів вони просто не мали. А ті, хто мав нас підтримувати, діяли дуже непрофесійно. Часто влучали взагалі десь за злітною смугою. Я думаю, що вороги просто сміялись з цієї артилерії.

Коли я перший раз був на вежі, там були кадрові офіцери та бійці, які були вже «обстріляні». А коли здали старий термінал, почали заїжджати не дуже підготовлені бригади.

Я перед цим їздив тренувати у Краматорськ з медичними інструкторами, як користуватись індивідуальними аптечками. Ми їздили у штаб АТО, і я бачив підготовку цих бійців з «вісімдесятки». У мене вже тоді було дуже погане передчуття. Мені самому було страшно їхати з тими бійцями. Та мій хороший товариш, теж капелан, сказав мені: може, саме цим погано підготованим бійцям й потрібна особлива Божа благодать.

(далі буде)

Перша, друга та четверта частини розмови з капеланом Олегом Марінченком: