Мустафа Чауш
Сімферополь – На долю кримського татарина Решата Садреддінова випало майже усе: вийти живим з пекла війни, дійти з радянською армією до Берліну, а пізніше переконатися на власні очі, як влада, що покликала його на передову лінію фронту, водночас позбавила Батьківщини та прирекла на смерть його родину. Сьогодні він знов живе на рідній землі, але чи відчуває себе вдома?
Your browser doesn’t support HTML5
Кримський татарин: замість подяки за перемогу – депортація
93-річний полковник Садреддінов каже, що і уявити собі не міг, що на власні очі зможе побачити підготовку до 70-ї річниці Перемоги. У двадцять років його, хлопця, який мріяв бути вчителем рідної, кримськотатарської мови, у 1941-му році забрали до Севастопольського зенітно-артилерійського училища, а за шість місяців підготовки новоспечених командирів відправили на фронт.
Після однієї з найзапекліших битв другої світової біля, відомої як Курська дуга, з 74-х чоловік особового складу батареї під командуванням Садреддінова у живих залишилося 15 чоловік, яких вдалося вивести з тилу ворога. За проявлену мужність бійців батареї представляють до бойової нагороди. Усіх, окрім командира.
Фото з приватної колекції Решата Садреддінова
«Мене представили до Ордену Бойового Червоного Прапора. І коли прийшла відповідь, всі мої солдати і офіцери отримали нагороди, а для мене нічого немає. Я поцікавився у начальника штабу полку, в чому справа. А він мені каже: «Ваш нагородний лист не схвалений фронтом. Хіба ви не знаєте, що всіх кримських татар в травні вислали з Криму? »Тільки тоді я дізнався, що кримських татар депортували», – розповідає ветеран війни, 93-річний полковник Садреддінов.
«Мені наказали залишити Крим за 24 години»
Фото з приватної колекції Решата Садреддінова
Після капітуляції Німеччини підрозділи, в яких знаходився Садреддінов, перекинули до Австрії. Тоді й вдалося отримати звільнення, щоб поїхати додому, до Сімферополя. Те, що він побачив там, вразило: ніде немає жодного кримського татарина. Зопалу він попрямував до будівлі НКВС, одягнений у форму, з орденами, медалями, з нагородним «ТТ».
«Підходить до мене якийсь чоловік і каже: «Такі як ви, офіцери-кримські татари приїжджали два місяці тому, вимагали пояснити, чому їхні сім'ї вислали. А їх, людей 200-250, посадили на автобуси, вивезли під Карасубазар і розстріляли під Білою скелею», – згадує депортований ветеран.
«Кримських татар поселили в землянки, а полонених німців перевели в кращі умови»
За три дні Решат Садреддінов з'ясував, що його рідні перебувають в Узбекистані, в місті Бекабад. Приїхавши туди, він знайшов їх у землянках, голодних та хворих.
«Народ жив у жахливих умовах. У тих землянках до цього тримали полонених німців. Полонених перевели в кращі умови, а замість них розмістили прибулих кримських татар. Серед місцевих узбеків була проведена велика пропагандистська робота. Їх запевняли, що до них везуть зрадників, з ними треба поводитися як з ворогами народу. Кожен день вмирало багато людей», – згадує фронтовик.
Майже 25 років тому Решат Садреддінов разом з родиною повернувся до Криму, багато років є заступником голови Бахчисарайського ради ветеранів війни. У його сім'ї троє дітей, п'ять онуків і десять правнуків. Нещодавно 93-річний ветеран поставив свій підпис під листом ветеранів-кримських татар до президента Росії Путіна з проханням відновити мовлення єдиного кримськотатарського телеканалу ATR. «Ми не знаємо, як пояснити своїм онукам, чому вони більше не можуть дивитися програми кримськотатарською мовою», – зокрема, написали ветерани-кримські татари.