Тарас Процев’ят
Рубрика «Точка зору»
«Річницю» окупації українського Криму Кремль запланував «святкувати» тиждень. Тиждень «возвеличення» новітнього варварства, яке розбило на друзки міжнародну систему безпеки, вибудувану після другої світової. Одним махом дискредитовано довіру до будь-яких міжнародних угод, зневажено статут ООН і Гельсінські домовленості 1975 року, «переформатовано» найпотужнішу та найчисельнішу в історії людства міжнародну організацію в дискусійний клуб. Договір про нерозповсюдження ядерної зброї перетворився у клапоть паперового непотребу через порушення Кремлем гарантій «…поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України» за Будапештським меморандумом 1994 року. Сигнал тим, що приєдналися до ДНЯЗ – ядерна зброя єдиний гарант суверенітету?
Росія ні на мить не припиняла зусиль повернення України в лабета імперії. Присутність російського флоту на півострові автоматично перетворювала Крим в ахілесову п’яту Української держави. Перша і друга чеченські війни лише відтермінували концентрацію російських спецслужб на поглинанні України. Хоча і в цей час зажерлива імперська робота кремлівських службістів не припинялася ні на мить.
З приходом до влади Путіна, слушно стверджує Володимир Горбулін, розвал СССР, Варшавського договору, втрата впливовості та значущості на міжнародній арені, вихід з-під контролю Кремля політичних еліт в Грузії, Україні, Азербайджані, Молдові, Киргизії хворобливо сприймалися ним та його оточенням як геополітична поразка та особиста «трагедія». Звідси пошук «геостратегії реваншу», рух до тоталітаризму, створення глобальної пропагандистської машини, культивування нетерпимості, агресії, ліквідація незгодних, інтенсивна підготовка до нового великого протистояння – «великої війни» (за радником президента РФ С.Глазьєвим).
Точка неповернення Путіна
18 березня у Георгіївській залі Московського Кремля Президент Росії Володимир Путін підписав сам із собою (себто із «керівниками» створених спецслужбами РФ за підтримки російської бронетехніки та спецпризначенців «Уряду» та «Державної Ради» Криму) так званий Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії. Далі – військова агресія на Донбасі, намагання окупувати весь Схід та Південь України, пробити сухопутний шлях до окупованого Криму та Придністров’я. Окупація всієї України як плацдарму для відновлення імперії в межах території дії Варшавського договору, розвал Євросоюзу, НАТО, параліч ООН російським вето в Радбезі, маріонеткова Західна Європа, ослаблення США та Китаю, світове панування – це теги маніакального плану путінського «третього Риму», ментальний людиноненависницький русизм, путлєризм, рашизм – система спланованих злочинів проти людства, сплавлених із расизму, сталінізму та нацизму.
Вже рік державні лідери, політики, дипломати, експерти ламають списи щодо засобів та термінів повернення Криму в лоно України. Більшість сходиться на одному: через рік, два, п’ять, десять (хто більше?) Крим може повернутися. Пропонується чекати… Очікувати впливів символічних економічних санкцій щодо РФ, міжнародної ізоляції Криму, транспортної, енергетичної залежності від України, українських материкових водних ресурсів, продуктів харчування з України, вивітрювання ілюзій у обивателів про «благоденствіє» під рукою Кремля… Однак моделювання, притаманне інтелектуалам з європейським способом мислення, для яких право корелюється із справедливістю, а права народу та людини – з статутом ООН, Декларацією про принципи міжнародного права та Загальною декларацією прав людини програмно несумісне з ментальністю кремлівської орди.
Військова база з ядерною начинкою
Для реалізації «геостратегії реваншу» Кремлю потрібен плацдарм – Україна, а на Чорному морі – український Крим. Підсумки господарювання російської воєнщини в анексованому Криму нещодавно підвів міністр оборони Росії Шойгу: на Кримському півострові формується повноцінне і самодостатнє міжвидове угруповання військ задля готовності забезпечити військову безпеку РФ та її союзників на південно-західному стратегічному напрямку.
Трьома місяцями раніше очільник МЗС Росії Лавров «з особливим цинізмом» шокував світ заявою про право Росії – держави, яка володіє ядерною зброєю у відповідності до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї – розмістити в Криму ядерні боєголовки. Переконані, що це «право» вже реалізоване з появою на півострові «Іскандерів» – ракетних комплексів, здатних прицільно доставляти ядерні заряди на відстань до 500 км. За твердженням Мустафи Джемілєва, в урочищі Кизилташ поблизу Ялти авральними темпами відновлюється ядерне сховище радянських часів.
Чисельність контингенту збройних сил Росії доведена на півострові, за різними оцінками, до 40 000 вояків, в тому числі, 13 000 числяться за Чорноморським флотом РФ. Значна їх частина з бронетехнікою та артилерією сконцентрована вздовж тимчасової лінії розмежування між захопленим Кримом та континентальною частиною України.
Росія перекинула в окупований Крим також зенітно-ракетні комплекси С-300 ПМУ, протикорабельні комплекси «Бал» і «Бастіон». Останній називають ще грозою авіаносців. У Криму навіть планують задіяти бойових дельфінів.
На окупованій території півострова завершується формування 27-ї змішаної авіаційної дивізії зі штабом у Бельбеку. У складі дивізії будуть ескадрильї винищувальної (зокрема, Су-27 і Су-30), штурмової, розвідувальної, транспортної авіації, фронтових бомбардувальників, а також геліокоптерні підрозділи. Лише в Джанкої уже перебуває близько 60 військових літаків.
Таким чином, вся територія Криму цілеспрямовано перетворюється в потужну військову базу, рівних якій немає в Чорноморському басейні. Усі жителі Криму послідовно перетворюються у заручників, що проживають на території військової бази із своїм особливим режимом і обмеженою кількістю обслуговуючого персоналу.
Гібридна депортація
Складовою гібридної війни в Криму стала гібридна депортація – застосування взаємнопереплетених технологій порушення прав громадян, спрямованих на максимальну заміну складу населення півострова. Технологічні методи гібридної депортації не змінилися в порівнянні з застосовуваними царською Росією та сталінсько–брєжнєвською диктатурою. Модернізувалася лише методика. Згідно з опублікованим нещодавно звітом Freedom House примушування до біженства здійснюється через системний фізичний тиск (вбивства, зникнення безвісті, катування) та кримінальне переслідування нелояльних етнічних груп: української, кримськотатарської та інших, конфесійних – греко-католиків, православних київського патріархату, мусульман, а також євреїв, емігрантів з Польщі, Білорусі та країн Балтії. З моменту окупації лише в Україні офіційно зареєстровано за даними ООН більше 20 000 переселенців з Криму. Скільки виїхало з Криму в інші країни, статистика мовчить.
Окрім насильницьких «позаправових» методів примушування до біженства з захопленої території, окупаційна влада ввела в дію комплекс «правових» з її точки зору заходів.
Головний – примушування до прийняття громадянства Росії. Формально кожен мав право відмовитися та зберегти громадянство України. До прикладу – отримати «право на проживання». Але встановлений ліміт на надання такого «права» у кількості 5 тисяч, залякування обмеженням строків дії українських паспортів першим січня 2015 року, після чого «отказник» автоматично набував статусу іноземця на рідній землі. Посилився тиск із запровадженням 28 травня 2014 кримінальної відповідальності за подвійне громадянство. Без громадянства Росії в Криму ти ніхто, а з громадянством – людина «нижчого сорту».
Мілітаризація півострова, падіння рубля, санкції щодо Росії та кримських товарів на найбільших світових ринках, розвал курортної галузі, обмеження логістики керченською переправою та морським транспортом створили також умови для масового безробіття та вибухоподібного зростання економічної еміграції.
Ви запитаєте, а як же «палкі прихильники» Росії, вояки Чорноморського флоту Росії в Криму з сім’ями, українські вояки-зрадники, які пішли на службу до окупанта. Іх за що!? Але окупанти не можуть довіряти «палким прихильникам», які засмакували в незалежній Україні «заборонений» дух Свободи. Процес освоєння «віддалених районів» Росії за рахунок кримчан вже розпочався. Продовжується і передислокація військовиків, які служили в українському Криму. Іхнє місце, як і в радянські часи, з задоволенням займуть «заслужені чекісти» та «партійні ветерани єдинороси», читай – державно-кримінальна бюрократія Кремля.
Духовне гетто
В сфері духовній путінські опричники демонструють «завидный консерватизм», сліпо наслідуючи своїх шовіністичних попередників. Закриття єдиної української школи на півострові, вилучення з обов’язкової шкільної програми української мови та історії, «арешт» та знищення українських та кримськотатарських книг, блокування українських телеканалів, репресії проти пам’ятника славетному українському гетьману Петру Сагайдачному, який був за крок до завоювання та знищення Москви. Тарас Шевченко вкотре в російській імперії став «врагом народа», а жовто-блакитна стрічка – головною загрозою безпеці імперії.
Пограбування власності
Майже одночасно із загарбанням території півострова розпочалися масова експропріація власності держави Україна та приватної вланості громадян. Вже 10 березня 2014 року «лжепрем’єр» Криму Аксьонов оголосив про так звану «націоналізацію» державної власності України.
Першою жертвою грабіжників стала державна компанія Чорноморнафтогаз в «комплекті» із газотранспортною системою Криму, найцінніший актив якої – доступ до шельфу Чорного моря. За оцінками експертів, запаси блакитного палива в морі становлять 45–75 трильйонів кубічних метрів, більша частина яких лежить під водами України, зокрема, Криму. Але основні поклади залягають на глибині більше 2 км – тому технологічно недосяжні і для російського «Газпрому». Ці поклади могли б дістати великі іноземні компанії, але вони цього не робитимуть. Міжнародне економічне право забороняє розробляти родовища на спірних територіях.
Наступними були майно української армії, залізниця та порти, аеропорти. Але прибутки аеропортів залежать від потоку туристів, який майже припинився. Доходи залізниці та морських портів напряму залежать від перевалки товарів українського виробництва. Знову пастка для грабіжників.
Хвиля експропріації та відверто рейдерських захоплень поглинула «Кримхліб», Сімферопольський комбінат хлібопродуктів, майно компанії ДТЕК «Крименерго», кримські філії компаній «Укртелеком» та «Київстар», ліси і заповідники, санаторії, банки і енергокомпанії, транспортні, аграрні підприємства, ринки та магазини. За підрахунками Мінюсту, внаслідок таких загарбницьких дій Україна зазнала за найскромнішими оцінками збитків більше, ніж на 100 мільярдів доларів. За рік окупанти награбували більше 700 державних та приватних підприємств. І це не остаточна цифра, бо не включає бандитських захоплень середнього та малого бізнесу.
Немає сумніву, що Крим повернеться в Україну. Але за результатами річної окупації Кремлем півострова надважливого значення набувають строки повернення. Бо вже через кілька років путінської політики «повзучого геноциду» знаного нами Криму (в демографічному, етноконфесійному, рекреаційно-курортному та економічному вимірах) не існуватиме фізично. Буде остаточно знищено унікальну, формовану віками, духовно-ментальну та природну матрицю – Крим.
Тарас Процев’ят – кандидат історичних наук, народний депутат України 2-го скликання
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
