Абу Муслім
Нурі Абібулаєв народився в селі Добре (Мамут Султан) Сімферопольського району. Під час війни був партизаном, четверо його братів воювали на фронті. Але 18 травня 1944 року і їх загнали в ешелони, що прямували в Узбекистан.
14 квітня, згадує Нурі, радянські війська звільнили їхнє село, і тут же почався перепис населення. Казали, мовляв, щоб дізнатися, скільки залишилося в живих після війни. Ось тільки перепис вели виключно в кримськотатарських сім'ях.
«Один із солдатів сказав моєму батькові як близькому другу, щоб він зі своєю сімʼєю негайно виїхав до Херсона, бо всіх кримських татар хочуть виселити з Криму. Ми сподівалися, що нашу сім'ю не виселять, адже четверо моїх братів служили в Радянській Армії», – розповідає Нурі Абібулаєв.
Але 18 травня і родину Нурі, й усіх інших кримських татар депортували.
«Нас вивезли з села Мамут Султан, а батька депортували з Сімферополя. Ось так наші шляхи розійшлися. Ми з сестрою всю дорогу шукали його по інших ешелонах. І знайшли. Попросили офіцера пересадити його у наш ешелон. А потім усіх нас чекала тяжка дорога довжиною в 18 діб», – згадує чоловік.
5 червня їхній потяг прибув у Ташкент. Всю родину відвезли на машинах в Паркентський район і висадили біля старого кладовища. «Місцевих жителів попередили, що везуть кримських татар – дуже страшних, з одним оком на лобі і схожих на звірів. Але узбеки, побачивши нас, відразу ж зрозуміли, що їх просто залякали. Так ми і почали дружити з місцевим народом », – розповідає Нурі Абібулаєв.
Наступного дня після прибуття у Паркент всіх кримських татар відвезли в баню і простерилізували їхній одяг від вошей, яких люди набралися в поїзді. Потім до них приїхали голови кількох колгоспів, розбирали кримських татар на роботу.
«За тарілку супу і шматок коржа ми все літо пропрацювали на полі, з ранку до ночі збираючи пшеницю. Але з настанням осені наш голова колгоспу сказав, що не може нас більше утримувати, і порадив знайти іншу роботу, щоб не померти з голоду », – згадує чоловік.
Саме тоді, з 1944 до 1947 року, 50 відсотків кримських татар померли від голоду і хвороб. Нурі Абібулаєв переніс малярію, дифтерію і жовтяницю.
Але час минав. Нурі з батьком побудували будинок у Паркенті і зайнялися бджільництвом.
До Криму Нурі Абібулаєву вдалося повернутися лише у листопаді 2000 року. Зараз він очолює ветеранську організацію у партизанських справах у Бахчисараї.
