Війна за полиці: чи потрібна квота на російські книжки?

Київ – Україна має намір ввести квоти та ліцензування на іноземні книжки. Ця нещодавня заява віце-прем’єра Олександра Сича викликала дискусію серед фахівців видавничої справи. Одні переконані, що це вирішить основні проблеми українського книжкового ринку, інші застерігають: поспіх у запровадженні такої реформи спричинить занепад великих мережевих книгарень. Адже заповнити полиці перекладної та нон-фікшн літератури, що потенційно можуть звільнитися, українським видавцям поки що нічим.

Сьогодні російські книжки та періодика є інструментом інформаційної війни, переконаний видавець і письменник Дмитро Капранов. Він – один із авторів урядової ініціативи щодо квотування та ліцензування книжок з-за кордону. «Сьогодні книжкові прилавки окуповані російською книгою – за оцінками експертів, на 80-85 відсотків, – каже Капранов. – Для української продукції просто немає місця».

Утім, заява віце-прем’єра лишається на рівні пропозиції. Подробиць того, як має функціонувати цей механізм (наприклад, що саме квотуватимуть: імпорт чи безпосередньо товар у крамницях), поки що немає. Тож і суперечки серед видавців точаться навколо того, який проект був би найоптимальнішим.

Так президент Української асоціації видавців та книгорозпосюджувачів Олександр Афонін вважає: ліцензування і квотування має відбуватися поступово, а частка іноземної літератури у книгарнях – становити 50 відсотків. Анатолій Івченко, головний редактор львівського видавництва «Урбіно», яке спеціалізується на перекладах сучасної зарубіжної літератури, наголошує, що іноземної книги в українських крамницях має бути не більше 20 відсотків. І теж пропонує проводити квотування поетапно.

«Досягти 20 відсотків можна у трирічний термін, – пропонує видавець, – скажімо, не більше 50 відсотків у перший рік, 30 – у другий і 20 – у третій. Не йдеться про те, щоб зовсім заборонити російські книжки. Але потрібно обмежити їхню присутність, бо це не дає нормально розвиватися українським видавництвам. Зокрема, в сегменті художньої літератури, в якому, власне, російські видавці і домінують. Адже в навчальній та дитячій книзі українських видань – до 60 відсотків».

Більшість мережевих книгарень в Україні належать росіянам, пояснює Анатолій Івченко. Продукція невеликих видавництв на кшталт «Урбіно» до них не потрапляє взагалі, каже він.

Квотування – це обмеження прав читачів – кураторка «Книжкового арсеналу»

Кураторка «Книжкового арсеналу» та засновниця інтелектуальної книгарні «Книжкове бюро» Ольга Жук до планів віце-прем’єра ставиться скептично. Вона зауважує: нарощення відсотку української книги – поступовий, комплексний процес. А запровадження квотування означатиме не підтримку українського видавця, а обмеження прав читачів.

«Якщо дивитися об’єктивно, на українському ринку недостатньо розвинені цілі ніші літератури: нон-фікшн, наукової, мистецтвознавчої тощо. Книга – не взаємозамінний продукт. Умовно кажучи, той, хто хоче купити іноземну книгу про сучасне мистецтво, не купить натомість українську книгу про Катерину Білокур. Гадаю, що коли йдеться про «ліцензування російської книги і квотування іноземної», насправді мають на увазі цілком конкретних, масмаркетових російських гігантів і окремі українофобські книжки, що не є репрезентативними для імпортної книги загалом. Чому тоді мають страждати малі незалежні книгарні, видавництва та їхні читачі?» – каже Ольга Жук.

Менеджерка культури каже: оподатковувати, ліцензувати та квотувати літературу потрібно вибірково. Так, наприклад, у багатьох країнах, що є членами ЮНЕСКО, діють додаткові пільги на імпорт – за Флорентійською угодою не оподатковуються видання, пов’язані з культурою, мистецтвом, освітою, наукою, а також такі, що ввозяться для бібліотек або навчальних закладів. «Наші ж політики часто не враховують цих нюансів, продовжуючи традицію «залізної завіси».

Українське книговидання потребує іншої підтримки – програм, спрямованих на популяризацію читання, фахових тренінгів, податкових преференцій», – каже Ольга Жук.

Говорити про квоти немає підстав – Красовицький

Разом з тим Дмитро Капранов, наприклад, переконаний: нішевої літератури немає саме тому, що її завозять. Адже закуповувати легше, ніж виробляти своє, каже він. Так само вважає Анатолій Івченко: за його словами, якщо не запровадити квотування, перекладацька справа в Україні лишатиметься на низькому рівні – адже на неї немає попиту. Але для цього за кілька років українським видавцям потрібно вийти на 4-5 тисяч перекладних видань.

Тим часом директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький каже: говорити про квоти сьогодні немає підстав, адже немає законодавчої схеми, щоб їх запровадити. Натомість ліцензування – це питання найближчого часу.

«Я думаю, що таке рішення ухвалять до кінця літа. Це не припинення ввезення, а оптимізація потоку. Як, наприклад, заборона ввозити книги антиукраїнського змісту, боротьба з контрабандою, спостереження за місцями продажів, щоб не завозили продукцію, минаючи ліцензію», – розповідає Красовицький.

Президент «Форуму видавців» Олександра Коваль, у свою чергу, поставила під сумнів ефективність ліцензування. А щодо квотування зазначила, що воно призведе до ліквідації великих книжкових мереж. Натомість Олександра Коваль запропонувала зобов’язати продавати однакову кількість українських та російських книжок у точках роздрібного продажу, а також позбавити пільг українські філії російських видавництв.