Київ – Україна все ще має шанси підписати угоду про асоціацію з ЄС. На цьому в інтерв’ю Радіо Свобода наголосив колишній лідер Литви, а нині депутат Європейського парламенту Вітаутас Ландсбергіс. Однак він зауважив, що українська влада дедалі частіше дає підстави думати, що веде подвійну гру, а відтак не прагне євроінтеграції.
– До саміту у Вільнюсі, де вирішуватиметься доля євроінтеграції України, лишається кілька місяців. Як Ви можете оцінити шанси на те, чи підпише Україна угоду про асоціацію з ЄС?
– Підписати угоду про асоціацію Україна ще може, але може і не підписати, якщо не зробить певних кроків. Їх можна оцінювати як достатні чи недостатні, але вони повинні бути.
– А можете уточнити, про що саме йдеться?
– У Брюсселі зазвичай говорять про реформу Генпрокуратури. Особливо не подобається її залежний чи то пак заполітизований стан. Я думаю, що українська влада рано чи пізно повинна зрозуміти, що ці зміни будуть лише на користь їй. І не треба трактувати це як поступку якимось недобрим людям, які хочуть, щоб Україна була слабшою чи щоб влада була б слабшою. Іноді, якщо влада дуже сильна – це теж недобре. Влада повинна бути дуже розумна.
– А українська влада сьогодні розумна?
– Це буде помітно саме за той час, що лишився до підписання угоди про асоціацію. Якщо українська влада пропустить шанс України, доведеться зробити висновок, що вона недостатньо розумна.
– Однією із проблем, яку постійно пов’язують з євроінтеграційним питанням України, є справа Юлії Тимошенко. До того ж Ви заявляли, що було б краще, якби вона поїхала лікуватися до Німеччини. На Вашу думку, що сьогодні заважає українській владі відпустити Тимошенко лікуватися в Німеччину?
– Це питання Ви повинні поставити українській владі, щоб вони відповіли:– чи будуть вони почуватися винними чи навіть дуже винними перед батьківщиною, якщо пропустять шанс України через небажання щось робити? І якщо вони скажуть, що різниці немає, то тоді вони просто нерозумні. Але якщо різниця для них є, а вони нічого не роблять, то тоді вони чинять погано.
– А Литва сьогодні намагається якось сприяти чи допомагати певними порадами Україні у питаннях євроінтеграції?
– Литва б і рада допомогти, але насамперед треба бажання того, хто хоче отримати таку допомогу. І воно не надто виразне. Дуже важливо і бажано розуміти, що людина говорить і що думає, і що між цим немає великої різниці. А якщо вона говорить щось таке, через що немає впевненості, що вона так само і думає, тоді відповідь буде виражатися у діях. І ось дія підходить. Термін – листопад. І стане ясно, відповідь буде дана.
– Те, що Україна стала спостерігачем у Митному союзі, якось вплине на прийняття рішення щодо підписання угоди про асоціацію з ЄС?
– Будуть вирішальними інші моменти. Але, звісно, це підозріло, бо схоже на подвійну гру.
– Україна не перший рік намагається євроінтегруватися. Чи змінилася вона якось при цьому?
– Справа не у дієсловах «змінюється» чи «хоче», а хто ця Україна і як її запитати, цю Україну. Відповідь теж прийде, але пізніше. Коли Україна буде нещасна і буде проклинати колишніх правителів – тоді і буде відповідь. А зараз вона може і не уявити собі наслідків, усіх ситуацій, коли могла б вийти на вулиці і сказати: «Хлопці, припініть!».
– Ви якось зауважували, що Україна стане українською тільки тоді, коли вступить до ЄС. Що ви мали на увазі під словом «українська»?
– Вступ до ЄС – це формальна сторона самовизначення країни як європейської держави і бажання бути такою. Бо не вступають до ЄС заради жарту. А добиватися можна і слід тоді, коли вже є внутрішня потреба. А якщо хтось чогось добивається не дуже ясно і не дуже впевнено, то виникають підозри, що у нього немає справжньої внутрішньої потреби, що він не доріс.
– Ви говорили, що Литва хоче позбутися нині енергетичної залежності від Росії. У чому конкретно виявляється нині такий тиск Росії на Литву?
– Справа не в самій енергетиці, а у тому, як Росія використовує її. Якби Росія просто продавала газ із цінами на ринку, то будь ласка, продавайте. Але Росія це використовує відкрито і явно як політичну зброю. А Литва не хоче бути у становищі, коли Росія прагне домінувати і отримувати верховенство над партнером, що купує газ. Литва не хоче виступати у ролі прохача, сателіта, який має цікавитись у господаря: «А що я ще маю зробити, пане господарю?». Литва хоче мати справи на відкритих і добросовісних засадах, але Росії дуже тяжко цьому навчитись, як це не дивно, бути просто добросовісним партнером. Якось у російської влади це не виходить.
– А чому?
– Виховання, традиції імперської держави і якісь уявлення, що вони всемогутні, що вони можуть диктувати правила принаймні всім сусідам. Напевно, такі ось помилкові уявлення зв’язують їм руки та розум.
– До саміту у Вільнюсі, де вирішуватиметься доля євроінтеграції України, лишається кілька місяців. Як Ви можете оцінити шанси на те, чи підпише Україна угоду про асоціацію з ЄС?
– Підписати угоду про асоціацію Україна ще може, але може і не підписати, якщо не зробить певних кроків. Їх можна оцінювати як достатні чи недостатні, але вони повинні бути.
– А можете уточнити, про що саме йдеться?
У Брюсселі зазвичай говорять про реформу Генпрокуратури. Особливо не подобається її залежний чи то пак заполітизований станВітаутас Ландсбергіс
– А українська влада сьогодні розумна?
– Це буде помітно саме за той час, що лишився до підписання угоди про асоціацію. Якщо українська влада пропустить шанс України, доведеться зробити висновок, що вона недостатньо розумна.
– Однією із проблем, яку постійно пов’язують з євроінтеграційним питанням України, є справа Юлії Тимошенко. До того ж Ви заявляли, що було б краще, якби вона поїхала лікуватися до Німеччини. На Вашу думку, що сьогодні заважає українській владі відпустити Тимошенко лікуватися в Німеччину?
– Це питання Ви повинні поставити українській владі, щоб вони відповіли:– чи будуть вони почуватися винними чи навіть дуже винними перед батьківщиною, якщо пропустять шанс України через небажання щось робити? І якщо вони скажуть, що різниці немає, то тоді вони просто нерозумні. Але якщо різниця для них є, а вони нічого не роблять, то тоді вони чинять погано.
– А Литва сьогодні намагається якось сприяти чи допомагати певними порадами Україні у питаннях євроінтеграції?
– Литва б і рада допомогти, але насамперед треба бажання того, хто хоче отримати таку допомогу. І воно не надто виразне. Дуже важливо і бажано розуміти, що людина говорить і що думає, і що між цим немає великої різниці. А якщо вона говорить щось таке, через що немає впевненості, що вона так само і думає, тоді відповідь буде виражатися у діях. І ось дія підходить. Термін – листопад. І стане ясно, відповідь буде дана.
– Те, що Україна стала спостерігачем у Митному союзі, якось вплине на прийняття рішення щодо підписання угоди про асоціацію з ЄС?
– Будуть вирішальними інші моменти. Але, звісно, це підозріло, бо схоже на подвійну гру.
– Україна не перший рік намагається євроінтегруватися. Чи змінилася вона якось при цьому?
– Справа не у дієсловах «змінюється» чи «хоче», а хто ця Україна і як її запитати, цю Україну. Відповідь теж прийде, але пізніше. Коли Україна буде нещасна і буде проклинати колишніх правителів – тоді і буде відповідь. А зараз вона може і не уявити собі наслідків, усіх ситуацій, коли могла б вийти на вулиці і сказати: «Хлопці, припініть!».
– Ви якось зауважували, що Україна стане українською тільки тоді, коли вступить до ЄС. Що ви мали на увазі під словом «українська»?
Вступ до ЄС – це формальна сторона самовизначення країни як європейської держави і бажання бути такою. Бо не вступають до ЄС заради жартуВітаутас Ландсбергіс
– Ви говорили, що Литва хоче позбутися нині енергетичної залежності від Росії. У чому конкретно виявляється нині такий тиск Росії на Литву?
– Справа не в самій енергетиці, а у тому, як Росія використовує її. Якби Росія просто продавала газ із цінами на ринку, то будь ласка, продавайте. Але Росія це використовує відкрито і явно як політичну зброю. А Литва не хоче бути у становищі, коли Росія прагне домінувати і отримувати верховенство над партнером, що купує газ. Литва не хоче виступати у ролі прохача, сателіта, який має цікавитись у господаря: «А що я ще маю зробити, пане господарю?». Литва хоче мати справи на відкритих і добросовісних засадах, але Росії дуже тяжко цьому навчитись, як це не дивно, бути просто добросовісним партнером. Якось у російської влади це не виходить.
– А чому?
– Виховання, традиції імперської держави і якісь уявлення, що вони всемогутні, що вони можуть диктувати правила принаймні всім сусідам. Напевно, такі ось помилкові уявлення зв’язують їм руки та розум.