Дорога Хорватії до Європейського союзу була довгою. Після 10 років переговорів, запровадження реформ та суду над воєнними злочинцями Хорватія увійшла до Євросоюзу як друга держава колишньої Югославії, ставши 28-ю країною у складі ЄС. Черга посунулась. Хто наступний увійде до європейської спільноти і як довго на це чекати? Що наразі важливіше для України – саме членство у Євросоюзі чи процес європеїзації суспільства? Про це йшлося в інтерв’ю Радіо Свобода із директором Київського інституту світової політики Альоною Гетьманчук.
– Вступ Хорватії до Євросоюзу відбувається в час наймасштабнішої в його історії економічної кризи. На Вашу думку, чи змінить щось для Хорватії вступ до ЄС? Чи не змушена буде Хорватія замість бонусів, на які вона сподівається, міцніше затягнути паски?
– Ці 10 років, які пішли у Хорватії на те, щоб підготуватися до вступу в ЄС, були, на мій погляд, найважливішими в плані отримання цих самих бонусів. Оскільки країна, яка була в міжнародній ізоляції, яка була частково зруйнована війнами, стала на сьогоднішній день справжньою європейською країною, і хоча недоліків дуже багато, але все ж таки у процесі вступу будь-якої країни Центрально-Східної Європи до ЄС, на мій погляд, процес вступу дуже часто набагато важливіший, ніж самий факт членства.
Думаю, що для Хорватії і саме членство є також позитивним, оскільки це є певною винагородою, є певним зобов’язувальним моментом, який буде більш дисциплінувати еліти, який буде більш дисциплінувати громадянське суспільство з суспільством в цілому, давати їм відчуття, що вони тепер в єдиній команді, що вони тепер зобов’язані Європейському союзові не лише тому, що ЄС пообіцяв їх взяти, а й тому, що вони вже є членами цього клубу.
– Те, що Хорватію прийняли до ЄС – це інерція, чи все-таки чітке продовження політики розширення?
– Звичайно, мені як громадянину України хотілося б сподіватися, що це все-таки тест на спроможність ЄС далі розширюватися. Дуже сподіваюся, що цей тест Хорватія пройде успішно. Ми знаємо, що такі тести в 2007 році здолали Румунія і Болгарія, і вони були не дуже успішними, і вони поставили дуже серйозні питання про те, чи варто розширювати ЄС далі і продовжувати далі цю політику. Я сподіваюся, що Хорватія виправдає сподівання і досить динамічним і швидким темпом відбудеться вступ до ЄС, скажімо, Сербії, і так само інших країн, які заявляють про свої євроінтеграційні перспективи. Для України дуже важливо, щоб Хорватія здала успішно цей тест.
– Минулого року на референдумі про вступ Хорватії до ЄС за вступ проголосували 70% тих, хто взяв участь у референдумі. Хоча їх було небагато: 43 чи 45%. В Україні проводили різні опитування щодо вступу України до ЄС, і приблизно половина опитаних, і це ніби половина населення, схвалює вступ України до ЄС. Отже, все-таки в Хорватії більше людей голосувало за вступ. Чому, на Вашу думку, українці недостатньо сильно прагнуть євроінтеграції?
– Я думаю, тому, що в Україні все ж таки дуже багато громадян, які бачать іншу достойну альтернативу європейській інтеграції. В Хорватії була ситуація, коли фактично політичні еліти… – а в Хорватії вступ до ЄС підтримали всі ключові політичні сили. В принципі, в Україні цей процес теж починається, і це дуже важливо і дуже позитивно.
Тим не менш, в Хорватії політичні сили змогли позиціонувати, змогли представити членство в ЄС як безальтернативний шлях, і вони показали, що або країна йде в ЄС, або, як вони казали, вона залишається на Балканах – тобто залишається той статус-кво, залишається та ситуація з корупцією, залишаються ті всі інші проблеми, типові для цього регіону.
В Україні сьогодні дуже багато представників політичних сил і навіть є представники уряду і місцевих еліт, які нав’язують думку, що Митний союз – це такий же перспективний, такий же чудовий вибір, як і Європейський союз.
І, власне, дуже багато людей все ж таки не можуть зрозуміти – чи європейський шлях на сьогоднішній день є альтернативним шляхом для того, щоб змінювати країну, модернізувати її, чи все ж таки є інші варіанти.
І так само проблема у тому, що українське населення досі дуже сильно страждає від синдрому пострадянськості, коли люди бояться змін.
Для мене особливо є показовим, що переважна більшість населення виступає за стабільність, вона не хоче бачити ніяких змін. А європейська інтеграція – це, безумовно, зміни. Це має бути психологічна готовність до таких змін – змінюватися самому, змінювати свою країну.
Тому немає, на жаль, сильної мотивації і немає розуміння в суспільстві, що єдиний шлях, який дозволить якимось чином змінитись цій країні і пересічним людям жити більш комфортно, більш заможно – це є шлях європейської інтеграції. Такого розуміння в суспільстві ще немає.
– Можливо, люди не знають, що дає інтеграція, можливо, недостатньо поінформовані?
– Звичайно, ми недопрацьовуємо, ми – я маю на увазі експертну спільноту, громадянське суспільство і особливо медіа, тому що навіть сьогодні, якщо ми бачимо нинішній дискурс про те, чи буде підписано угоду про асоціацію у Вільнюсі, чи ні, тобто нагнітання ситуації навколо самого підпису, який є, звичайно, дуже символічним і дуже важливим, але все-таки ми маємо більше говорити з пересічними громадянами, з місцевими чиновниками, з елітами про те, які все-таки переваги європеїзації. Я б навіть не акцентувала на сьогоднішній день увагу на членстві в Європейському союзі, і цим наша ситуація відрізняється від ситуації в деяких балканських країнах. Я все-таки акцентувала б увагу на процесах європеїзації суспільства. На мою думку, слід відійти від політизації підписання угоди між ЄС і Україною, між Україною й Митним союзом, а акцентувати увагу на змінах, які важливі для кожного українця.
– У Європі кажуть, що можлива угода Євросоюзу з Україною у Вільнюсі – це альтернатива вступові до Євросоюзу. Якщо так, то двері розширення ЄС на схід зачиняються?
– Можна по-різному дивитися на цю угоду. Можна дивитися як на замінник членства, а можна дивитись як на перший етап до членства, як на своєрідні заручини. Я все-таки схиляюся до думки, що більшість тих, хто розуміє стратегічну вагу України на європейському континенті, бачать цю угоду як заручини з ЄС, а не як встановлення іншого формату між Україною і Євросоюзом, не як замінник майбутнього членства. Але на сьогодні це не той час і не той момент, коли необхідно акцентувати увагу на членстві. Сьогодні слід сконцентруватися на підписанні угоди, на її імплементації. Підписання угоди про асоціацію – це найкращий план дій для членства в Європейському союзі.
– Вступ Хорватії до Євросоюзу відбувається в час наймасштабнішої в його історії економічної кризи. На Вашу думку, чи змінить щось для Хорватії вступ до ЄС? Чи не змушена буде Хорватія замість бонусів, на які вона сподівається, міцніше затягнути паски?
– Ці 10 років, які пішли у Хорватії на те, щоб підготуватися до вступу в ЄС, були, на мій погляд, найважливішими в плані отримання цих самих бонусів. Оскільки країна, яка була в міжнародній ізоляції, яка була частково зруйнована війнами, стала на сьогоднішній день справжньою європейською країною, і хоча недоліків дуже багато, але все ж таки у процесі вступу будь-якої країни Центрально-Східної Європи до ЄС, на мій погляд, процес вступу дуже часто набагато важливіший, ніж самий факт членства.
Думаю, що для Хорватії і саме членство є також позитивним, оскільки це є певною винагородою, є певним зобов’язувальним моментом, який буде більш дисциплінувати еліти, який буде більш дисциплінувати громадянське суспільство з суспільством в цілому, давати їм відчуття, що вони тепер в єдиній команді, що вони тепер зобов’язані Європейському союзові не лише тому, що ЄС пообіцяв їх взяти, а й тому, що вони вже є членами цього клубу.
– Те, що Хорватію прийняли до ЄС – це інерція, чи все-таки чітке продовження політики розширення?
– Звичайно, мені як громадянину України хотілося б сподіватися, що це все-таки тест на спроможність ЄС далі розширюватися. Дуже сподіваюся, що цей тест Хорватія пройде успішно. Ми знаємо, що такі тести в 2007 році здолали Румунія і Болгарія, і вони були не дуже успішними, і вони поставили дуже серйозні питання про те, чи варто розширювати ЄС далі і продовжувати далі цю політику. Я сподіваюся, що Хорватія виправдає сподівання і досить динамічним і швидким темпом відбудеться вступ до ЄС, скажімо, Сербії, і так само інших країн, які заявляють про свої євроінтеграційні перспективи. Для України дуже важливо, щоб Хорватія здала успішно цей тест.
– Минулого року на референдумі про вступ Хорватії до ЄС за вступ проголосували 70% тих, хто взяв участь у референдумі. Хоча їх було небагато: 43 чи 45%. В Україні проводили різні опитування щодо вступу України до ЄС, і приблизно половина опитаних, і це ніби половина населення, схвалює вступ України до ЄС. Отже, все-таки в Хорватії більше людей голосувало за вступ. Чому, на Вашу думку, українці недостатньо сильно прагнуть євроінтеграції?
Українське населення досі дуже сильно страждає від синдрому пострадянськості, коли люди бояться змін
Тим не менш, в Хорватії політичні сили змогли позиціонувати, змогли представити членство в ЄС як безальтернативний шлях, і вони показали, що або країна йде в ЄС, або, як вони казали, вона залишається на Балканах – тобто залишається той статус-кво, залишається та ситуація з корупцією, залишаються ті всі інші проблеми, типові для цього регіону.
В Україні сьогодні дуже багато представників політичних сил і навіть є представники уряду і місцевих еліт, які нав’язують думку, що Митний союз – це такий же перспективний, такий же чудовий вибір, як і Європейський союз.
Єдиний шлях, який дозволить країні і людям жити більш комфортно – це є шлях європейської інтеграції
І так само проблема у тому, що українське населення досі дуже сильно страждає від синдрому пострадянськості, коли люди бояться змін.
Для мене особливо є показовим, що переважна більшість населення виступає за стабільність, вона не хоче бачити ніяких змін. А європейська інтеграція – це, безумовно, зміни. Це має бути психологічна готовність до таких змін – змінюватися самому, змінювати свою країну.
Тому немає, на жаль, сильної мотивації і немає розуміння в суспільстві, що єдиний шлях, який дозволить якимось чином змінитись цій країні і пересічним людям жити більш комфортно, більш заможно – це є шлях європейської інтеграції. Такого розуміння в суспільстві ще немає.
– Можливо, люди не знають, що дає інтеграція, можливо, недостатньо поінформовані?
Я все-таки акцентувала б увагу на процесах європеїзації суспільства, на змінах, які важливі для кожного українця
– У Європі кажуть, що можлива угода Євросоюзу з Україною у Вільнюсі – це альтернатива вступові до Євросоюзу. Якщо так, то двері розширення ЄС на схід зачиняються?
– Можна по-різному дивитися на цю угоду. Можна дивитися як на замінник членства, а можна дивитись як на перший етап до членства, як на своєрідні заручини. Я все-таки схиляюся до думки, що більшість тих, хто розуміє стратегічну вагу України на європейському континенті, бачать цю угоду як заручини з ЄС, а не як встановлення іншого формату між Україною і Євросоюзом, не як замінник майбутнього членства. Але на сьогодні це не той час і не той момент, коли необхідно акцентувати увагу на членстві. Сьогодні слід сконцентруватися на підписанні угоди, на її імплементації. Підписання угоди про асоціацію – це найкращий план дій для членства в Європейському союзі.
