Великі регіональні відмінності всередині країн – нормальний стан європейських країн, зазначає італійський журналіст і багатолітній оглядач Російської редакції Радіо Свобода Джованні Бенсі. За його словами, Італії за майже півтора століття не вдалося подолати регіональні відмінності. А стиранню регіональних різниць між багатою північчю та бідним півднем в Італії перешкоджає мафія.
– В Україні вже 20 років не припиняються дискусії про те, що її регіони занадто різні для того, щоб жити разом, у них різна історія, різна ментальність, культура і навіть мова. Чи, на Ваш погляд, Україна унікальна в цьому відношенні?
– Ситуація в Україні в тому, що стосується різниці між регіонами, нічим не відрізняється від того, що відбувається у більшості західноєвропейських країн. Я можу почати з Італії, країни, де я народився і яку я знаю найкраще.
Італія, як єдина національна держава, існує відносно нещодавно, від 1871 року. І різниці між різними частинами країни є дуже великі, особливо між північчю і півднем. Різниця не менша, ніж між Східною і Західною Україною. У нас, в Італії, наприклад, є промислова північ, індустріальний район, який наближається і за доходами, і за рівнем життя і ментальністю до Центральної Європи, Австрії, Швейцарії, і аграрний південь.
Але, крім економічних різниць, є ще і великі культурні різниці. Італія багата на діалекти. Тут усі говорять італійською мовою, але існують різні діалекти. Наприклад, населення південної Італії говорить на діалекті, який мало зрозумілий для північних італійців. І це створює у деяких людей відчуття, що італійці – це не єдина нація.
– А як це проявляється на політичному рівні?
– Є політичні партії, які намагаються заробити на цьому політичний капітал. Наприклад, партія, яка входила до уряду, на чолі якого був відомий прем’єр-міністр Сільвіо Берлусконі. Ця партія, «Ліга Півночі», яка нині намагається повернутися до влади, виступає за розподіл Італії, не лише економічний, але і політичний. Вони виступають за відокремлення багатих областей північних областей і створення окремої країни. Вони навіть назву для неї мають, Паданія, це старовинна назва від головної ріки цього регіону, яка протікає на Півночі Італії.
Це дуже складний випадок і болючий для багатьох італійців. Бо після того, як італійці в 19-му столітті нарешті вибороли собі єдину країну, виявилося, що є люди, які знову хочуть усе це розділити. Але цей факт все ж таки підтверджує, що різниці всередні країни є дуже великі.
– Але Італія – не єдина країна, де можна побачити таку велику різницю, зокрема економічну.
– Німеччина колись далеко в минулому була досить однорідною країною. Але після тих катастроф, які сталися у 20-му столітті, після Гітлера, після двох війн, після утворення Народної Демократичної Республіки у Східній Німеччині, вийшло так, що східна частина країни в економічному розвитку, соціальному та культурному дуже відстає від решти країни.
Також можна навести приклад Іспанії. Ви бачите, як у Каталонії також проходить процес, який може закінчитися відокремленням регіону. Там є сили, які хотіли б створення Каталонської держави. Там також є мовні проблеми, подібні до тих, що існують в Україні. Каталонія має свою каталонську мову. Є люди, які хочуть досягти для цієї мови спеціального статусу. Наприклад, є рух, який хоче встановити дорожні знаки каталонською мовою, він так і називається «Каталонську на дорогу», що можна трактувати і як «дорогу каталонській»!
Іспанія також має інший регіон, який значно відрізняється від решти країни, це країна басків.
Тому я думаю, що неоднорідний стан і великі відмінності між різними частинами країни – це звичайний стан у Європі.
– Чи в Італії, якщо ми повернемося до Вашої країни, є державна політика, яка намагається об’єднати країну, не допустити розколу в ній? Чи намагаються створити спільний мовний, культурний, інформаційний простір? Наприклад, чи всі канали загальнонаціонального телебачення доступні на всій території країни?
– Так, звичайно, телебачення і радіо ще раніше зіграли дуже важливу роль у тому, щоб об’єднати країну в мовному плані. Італія стала одноріднішою країною саме внаслідок поширення радіо і телебачення. Люди намагалися говорити так, як говорили по радіо і телебаченню.
Але окремої політики щодо зміцнення єдності країни, на жаль, немає. Навпаки, є політики, як у цій же ж партії півночі, про яку я згадував, котрі намагаються рухатися у зворотному напрямку, тобто до розколу країни.
Але і на півдні Італії є велика проблема, яка дуже заважає створенню єдиної ментальності, єдиного громадянського почуття в країні. Це унікальне явище в Європі – організована злочинність. Це різні так звані мафії. Вони дійсно існують, мають різні мальовничі назви, вони економічно послабляють країну. Для підприємців дуже складно робити якісь інвестиції на півдні країни, тому що різні злочинні організації намагаються їх пограбувати чи беруть із них хабарі. Тому на півдні Італії для інвестора дуже важко працювати.
– Чи вплинув Європейський Союз якимось чином на стирання таких великих економічних різниць в Італії?
– Відомо, що в Європі є спеціальне відомство, яке займається фінансуванням та допомогою для відсталих регіонів Європи. Це так звана регіональна допомога. Для Італії також є бюджет у цьому плані. Є допомога від Європейського Союзу на розвиток півдня Італії. Там є спеціальні ініціативи.
Справа в тому, що на Півдні Італії багато адміністраторів, котрі не вміють використовувати цю допомогу чи намагаються збагатитися на основі того, що відбувається в Європейському Союзі. Там грає роль наявність організованої злочинності. Є багато грошей, які приходять з Європи і опиняються в кишені різних босів, а не йдуть на економічний розвиток областей, економічний розвиток південної частини країни. Ось такі є проблеми. І я думаю, що в усіх країнах, які мають проблеми з такими великими відмінностями у регіонах, проходить більш-менш однакова політика щодо їхнього подолання.
Очевидно, якщо взяти приклад Італії, якій не вистачило більше ніж століття, щоб подолати цю ситуацію, то вона буде існувати ще доволі довгий час в усіх країнах.
– В Україні вже 20 років не припиняються дискусії про те, що її регіони занадто різні для того, щоб жити разом, у них різна історія, різна ментальність, культура і навіть мова. Чи, на Ваш погляд, Україна унікальна в цьому відношенні?
– Ситуація в Україні в тому, що стосується різниці між регіонами, нічим не відрізняється від того, що відбувається у більшості західноєвропейських країн. Я можу почати з Італії, країни, де я народився і яку я знаю найкраще.
Італія, як єдина національна держава, існує відносно нещодавно, від 1871 року. І різниці між різними частинами країни є дуже великі, особливо між північчю і півднем. Різниця не менша, ніж між Східною і Західною Україною. У нас, в Італії, наприклад, є промислова північ, індустріальний район, який наближається і за доходами, і за рівнем життя і ментальністю до Центральної Європи, Австрії, Швейцарії, і аграрний південь.
Але, крім економічних різниць, є ще і великі культурні різниці. Італія багата на діалекти. Тут усі говорять італійською мовою, але існують різні діалекти. Наприклад, населення південної Італії говорить на діалекті, який мало зрозумілий для північних італійців. І це створює у деяких людей відчуття, що італійці – це не єдина нація.
– А як це проявляється на політичному рівні?
Після того, як італійці в 19-му столітті нарешті вибороли собі єдину країну, виявилося, що є люди, які знову хочуть все це розділити
– Є політичні партії, які намагаються заробити на цьому політичний капітал. Наприклад, партія, яка входила до уряду, на чолі якого був відомий прем’єр-міністр Сільвіо Берлусконі. Ця партія, «Ліга Півночі», яка нині намагається повернутися до влади, виступає за розподіл Італії, не лише економічний, але і політичний. Вони виступають за відокремлення багатих областей північних областей і створення окремої країни. Вони навіть назву для неї мають, Паданія, це старовинна назва від головної ріки цього регіону, яка протікає на Півночі Італії.
Це дуже складний випадок і болючий для багатьох італійців. Бо після того, як італійці в 19-му столітті нарешті вибороли собі єдину країну, виявилося, що є люди, які знову хочуть усе це розділити. Але цей факт все ж таки підтверджує, що різниці всередні країни є дуже великі.
– Але Італія – не єдина країна, де можна побачити таку велику різницю, зокрема економічну.
– Німеччина колись далеко в минулому була досить однорідною країною. Але після тих катастроф, які сталися у 20-му столітті, після Гітлера, після двох війн, після утворення Народної Демократичної Республіки у Східній Німеччині, вийшло так, що східна частина країни в економічному розвитку, соціальному та культурному дуже відстає від решти країни.
Також можна навести приклад Іспанії. Ви бачите, як у Каталонії також проходить процес, який може закінчитися відокремленням регіону. Там є сили, які хотіли б створення Каталонської держави. Там також є мовні проблеми, подібні до тих, що існують в Україні. Каталонія має свою каталонську мову. Є люди, які хочуть досягти для цієї мови спеціального статусу. Наприклад, є рух, який хоче встановити дорожні знаки каталонською мовою, він так і називається «Каталонську на дорогу», що можна трактувати і як «дорогу каталонській»!
Іспанія також має інший регіон, який значно відрізняється від решти країни, це країна басків.
Тому я думаю, що неоднорідний стан і великі відмінності між різними частинами країни – це звичайний стан у Європі.
– Чи в Італії, якщо ми повернемося до Вашої країни, є державна політика, яка намагається об’єднати країну, не допустити розколу в ній? Чи намагаються створити спільний мовний, культурний, інформаційний простір? Наприклад, чи всі канали загальнонаціонального телебачення доступні на всій території країни?
На півдні Італії є велика проблема, яка заважає створенню єдиної ментальності, єдиного громадянського почуття – це організована злочинність
– Так, звичайно, телебачення і радіо ще раніше зіграли дуже важливу роль у тому, щоб об’єднати країну в мовному плані. Італія стала одноріднішою країною саме внаслідок поширення радіо і телебачення. Люди намагалися говорити так, як говорили по радіо і телебаченню.
Але окремої політики щодо зміцнення єдності країни, на жаль, немає. Навпаки, є політики, як у цій же ж партії півночі, про яку я згадував, котрі намагаються рухатися у зворотному напрямку, тобто до розколу країни.
Але і на півдні Італії є велика проблема, яка дуже заважає створенню єдиної ментальності, єдиного громадянського почуття в країні. Це унікальне явище в Європі – організована злочинність. Це різні так звані мафії. Вони дійсно існують, мають різні мальовничі назви, вони економічно послабляють країну. Для підприємців дуже складно робити якісь інвестиції на півдні країни, тому що різні злочинні організації намагаються їх пограбувати чи беруть із них хабарі. Тому на півдні Італії для інвестора дуже важко працювати.
– Чи вплинув Європейський Союз якимось чином на стирання таких великих економічних різниць в Італії?
– Відомо, що в Європі є спеціальне відомство, яке займається фінансуванням та допомогою для відсталих регіонів Європи. Це так звана регіональна допомога. Для Італії також є бюджет у цьому плані. Є допомога від Європейського Союзу на розвиток півдня Італії. Там є спеціальні ініціативи.
Справа в тому, що на Півдні Італії багато адміністраторів, котрі не вміють використовувати цю допомогу чи намагаються збагатитися на основі того, що відбувається в Європейському Союзі. Там грає роль наявність організованої злочинності. Є багато грошей, які приходять з Європи і опиняються в кишені різних босів, а не йдуть на економічний розвиток областей, економічний розвиток південної частини країни. Ось такі є проблеми. І я думаю, що в усіх країнах, які мають проблеми з такими великими відмінностями у регіонах, проходить більш-менш однакова політика щодо їхнього подолання.
Очевидно, якщо взяти приклад Італії, якій не вистачило більше ніж століття, щоб подолати цю ситуацію, то вона буде існувати ще доволі довгий час в усіх країнах.