Львів – Галичина, Закарпаття, Полісся, Буковина, Поділля, Слобожанщина, Донбас, Причорномор’я, Крим – усі ці та інші українські регіони особливі не лише красою своєї природи, але й, передусім, історичною пам’яттю, культурою, традиціями, діалектом, ментальністю. Чого більше – користі чи проблем від такого регіонального різноманіття? Що єднає і що розділяє сьогодні українців на Заході, Сході, Півдні, Півночі і Центрі?
Це було за бабці Австрії або ж за Польщі, ще почуєш у Західній Україні численні цікаві оповідки від літніх людей, як то було колись добре чи зле. А у селах Східної України ще тішить вухо чудова українська мова і не залишають байдужими вражаючі історії про розкуркулення і голод.
Україна, як і чимало європейських країн, держава регіонів. Це її велике багатство і цінність, а водночас біда і проблеми, наголошує історик, публіцист Василь Расевич.
Історично в Україні умовно сформувались п’ять регіонів – Західна Україна, Східна, Північна, Південна, Центральна, зазначає він. У різний час ці частини сучасної України належали до Речі Посполитої, Австрії, Австро-Угорщини, Російської імперії, Угорщини, Польщі, Румунії та навіть Туреччини, що, звісно, позначилось на формування особливостей регіонів, зокрема в адміністративному, історичному, політичному, мовному вимірах. А кожен із цих історичних регіонів ще й поділяється за етнічно-етнографічними відмінностями, тобто різняться мовою, традиціями, побутом, обрядами, ментальністю, культурою. Галичина, Гуцульщина, Буковина, Бойківщина, Поділля, Полісся, Покуття, Слобожанщина, Крим, Закарпаття, Донеччина, Причорномор’я…
Українці не знають один одного
«Ми багаті водночас тим різноманіттям, а з другого боку це наша велика проблема. Через те, що Україна на ці моменти у 1991 році не зважала, бо всі перебували у стані ейфорії після референдуму, що Крим і Схід проголосували за незалежність України. І ніхто у той момент не достеріг, за яку Україну голосували ці регіони. А виявилось, що модель західноукраїнська і східноукраїнська не співпадають. Модель західноукраїнська базується на етнічності, національності, а східноукраїнська – на полі національності, наднаціональності, – говорить історик Василь Расевич. – Проблема у формуванні модерної української ідентичності. Кожен з цих регіонів свою модель України вважав найбільш правильним і намагався поширювати її на всю Україну. І це не могло викликати спротив і в індустріальній частині, тобто на Донбасі, для яких взагалі не важливий етнічний національний елемент, а важливо соціальний, промисловий, для них не є важливі національно-визвольні змагання».
Саме відмінність між Сходом і Заходом, особливо щодо історичної пам’яті, мови, стали політичним інструментом в Україні і вже друге десятиліття використовується політтехнологами, що створює численні проблеми і лише роз’єднує українців. Східнякам нав’язали негативну думку про західняків, про «бандеризацію» і українізацію; західнякам, навпаки, про проросійськість східняків. Стереотипне мислення один про одного спрацьовує й нині. Натомість українці з різних регіонів насправді не знають один одного, не спілкуються, уряд не дбає про культурні, наукові обміни поміж регіонами, щоб люди знайомились ближче.
Президент, уряд, політики не дбають про зближення регіонів – історик
Львівські актори, співаки, художники, письменники, з якими спілкувалась, зазначили, що не їздять з виставками, концертами, презентаціями українськими містами і селами, не знають, як там живуть люди, чим цікавляться, чим переймаються і якою бачать свою державу. Львів’яни мало що знають про донеччан, луганчан, кримчан, полтавчан.
«Для позитивного використання відмінностей регіонів нічого не робиться. Що робили для цього різні уряди і Президенти? Вони боролись за Київ і не хотіли посилити взаємодію між регіонами. Політики не хочуть виправити ситуацію. Ніхто не хоче демонтувати кліше, бо це надзвичайно мобілізуючий чинник. Бо можна не робити жодних реформ в економіці, соціальній сфері, бути політично пасивним, але достатньо задіяти на виборах ці моделі про історичні регіони, про мову, про відмінності, насильство одних над другими і всі ці стереотипи і кліше діють і дають моментально позитивний ефект для маніпуляторів, – наголошує Василь Расевич. – Ці люди, які засідали у Верховній Раді, президентських кріслах мислили іншими категоріями, не хотіли виправити ситуацію, думали, що дістали достатньо важелів, щоб свій варіант України поширити на всю Україну. І це призводило до конфліктів і колотнечі, і ми маємо те, що маємо».
Поважають тих, хто поважає своє рідне
Те, що українська влада спекулює регіональними відмінностями, зокрема в економічно-політичному вимірі, зауважує також громадський діяч, співачка Софія Федина, оскільки можновладці діють за принципом «поділяй і пануй», щоб контролювати масу людей. Натомість культурна різноманітність все більше збагачує державу і робить її унікальною та цікавою.
«Як тільки ти починаєш втрачати свою ідентичність, ти моментально стаєш нікому не потрібний. Як тільки ти показуєш свою приналежність до того чи іншого народу, бережеш свою ідентичність, тобою цікавляться. Українці мають на чому зіграти на тлі політико-економічного спаду, у плані культурному ми продовжуємо зростати, ми не повинні відрікатися від свого рідного», – зазначає Софія Федина.
Українська ідея, національна ідентичність, розбудова української держави – це те, навколо чого мали б об’єднуватись українці з усіх регіонів, водночас зберігаючи свій діалект, традиції, культуру. Однак цього не буде до тих пір, допоки українська ідентичність будуватиметься лише на етнічному вимірі, вважає історик Василь Расевич, допоки західноукраїнські політики вважатимуть українську націю ексклюзивною, не запропонують інклюзивного варіанту, що всі, хто працює на добро держави, є українцями.
Куди сьогодні йде Україна, як бачать своє спільне майбутнє українці всіх регіонів, яким шляхом розвивається Україна? Це ті питання, на які влада не має відповіді і над чим не працює. Найважливіше у сучасній Україні – примирити історичну пам’ять, яка є радше антагоністичною, наголошують експерти. А тим часом політика держави скерована на розпалювання суперечності між регіонами, боротьбу за доступ до державних коштів, що ще більш посилює відмінності поміж регіонами. А ще культурний, науковий обміни поміж людьми, розвиток внутрішнього туризму лише б сприяли пізнанню один одного.
Це було за бабці Австрії або ж за Польщі, ще почуєш у Західній Україні численні цікаві оповідки від літніх людей, як то було колись добре чи зле. А у селах Східної України ще тішить вухо чудова українська мова і не залишають байдужими вражаючі історії про розкуркулення і голод.
Україна, як і чимало європейських країн, держава регіонів. Це її велике багатство і цінність, а водночас біда і проблеми, наголошує історик, публіцист Василь Расевич.
Історично в Україні умовно сформувались п’ять регіонів – Західна Україна, Східна, Північна, Південна, Центральна, зазначає він. У різний час ці частини сучасної України належали до Речі Посполитої, Австрії, Австро-Угорщини, Російської імперії, Угорщини, Польщі, Румунії та навіть Туреччини, що, звісно, позначилось на формування особливостей регіонів, зокрема в адміністративному, історичному, політичному, мовному вимірах. А кожен із цих історичних регіонів ще й поділяється за етнічно-етнографічними відмінностями, тобто різняться мовою, традиціями, побутом, обрядами, ментальністю, культурою. Галичина, Гуцульщина, Буковина, Бойківщина, Поділля, Полісся, Покуття, Слобожанщина, Крим, Закарпаття, Донеччина, Причорномор’я…
Українці не знають один одного
«Ми багаті водночас тим різноманіттям, а з другого боку це наша велика проблема. Через те, що Україна на ці моменти у 1991 році не зважала, бо всі перебували у стані ейфорії після референдуму, що Крим і Схід проголосували за незалежність України. І ніхто у той момент не достеріг, за яку Україну голосували ці регіони. А виявилось, що модель західноукраїнська і східноукраїнська не співпадають. Модель західноукраїнська базується на етнічності, національності, а східноукраїнська – на полі національності, наднаціональності, – говорить історик Василь Расевич. – Проблема у формуванні модерної української ідентичності. Кожен з цих регіонів свою модель України вважав найбільш правильним і намагався поширювати її на всю Україну. І це не могло викликати спротив і в індустріальній частині, тобто на Донбасі, для яких взагалі не важливий етнічний національний елемент, а важливо соціальний, промисловий, для них не є важливі національно-визвольні змагання».
Саме відмінність між Сходом і Заходом, особливо щодо історичної пам’яті, мови, стали політичним інструментом в Україні і вже друге десятиліття використовується політтехнологами, що створює численні проблеми і лише роз’єднує українців. Східнякам нав’язали негативну думку про західняків, про «бандеризацію» і українізацію; західнякам, навпаки, про проросійськість східняків. Стереотипне мислення один про одного спрацьовує й нині. Натомість українці з різних регіонів насправді не знають один одного, не спілкуються, уряд не дбає про культурні, наукові обміни поміж регіонами, щоб люди знайомились ближче.
Президент, уряд, політики не дбають про зближення регіонів – історик
Львівські актори, співаки, художники, письменники, з якими спілкувалась, зазначили, що не їздять з виставками, концертами, презентаціями українськими містами і селами, не знають, як там живуть люди, чим цікавляться, чим переймаються і якою бачать свою державу. Львів’яни мало що знають про донеччан, луганчан, кримчан, полтавчан.
«Для позитивного використання відмінностей регіонів нічого не робиться. Що робили для цього різні уряди і Президенти? Вони боролись за Київ і не хотіли посилити взаємодію між регіонами. Політики не хочуть виправити ситуацію. Ніхто не хоче демонтувати кліше, бо це надзвичайно мобілізуючий чинник. Бо можна не робити жодних реформ в економіці, соціальній сфері, бути політично пасивним, але достатньо задіяти на виборах ці моделі про історичні регіони, про мову, про відмінності, насильство одних над другими і всі ці стереотипи і кліше діють і дають моментально позитивний ефект для маніпуляторів, – наголошує Василь Расевич. – Ці люди, які засідали у Верховній Раді, президентських кріслах мислили іншими категоріями, не хотіли виправити ситуацію, думали, що дістали достатньо важелів, щоб свій варіант України поширити на всю Україну. І це призводило до конфліктів і колотнечі, і ми маємо те, що маємо».
Поважають тих, хто поважає своє рідне
Те, що українська влада спекулює регіональними відмінностями, зокрема в економічно-політичному вимірі, зауважує також громадський діяч, співачка Софія Федина, оскільки можновладці діють за принципом «поділяй і пануй», щоб контролювати масу людей. Натомість культурна різноманітність все більше збагачує державу і робить її унікальною та цікавою.
«Як тільки ти починаєш втрачати свою ідентичність, ти моментально стаєш нікому не потрібний. Як тільки ти показуєш свою приналежність до того чи іншого народу, бережеш свою ідентичність, тобою цікавляться. Українці мають на чому зіграти на тлі політико-економічного спаду, у плані культурному ми продовжуємо зростати, ми не повинні відрікатися від свого рідного», – зазначає Софія Федина.
Українська ідея, національна ідентичність, розбудова української держави – це те, навколо чого мали б об’єднуватись українці з усіх регіонів, водночас зберігаючи свій діалект, традиції, культуру. Однак цього не буде до тих пір, допоки українська ідентичність будуватиметься лише на етнічному вимірі, вважає історик Василь Расевич, допоки західноукраїнські політики вважатимуть українську націю ексклюзивною, не запропонують інклюзивного варіанту, що всі, хто працює на добро держави, є українцями.
Куди сьогодні йде Україна, як бачать своє спільне майбутнє українці всіх регіонів, яким шляхом розвивається Україна? Це ті питання, на які влада не має відповіді і над чим не працює. Найважливіше у сучасній Україні – примирити історичну пам’ять, яка є радше антагоністичною, наголошують експерти. А тим часом політика держави скерована на розпалювання суперечності між регіонами, боротьбу за доступ до державних коштів, що ще більш посилює відмінності поміж регіонами. А ще культурний, науковий обміни поміж людьми, розвиток внутрішнього туризму лише б сприяли пізнанню один одного.
