Київ – У столиці України презентували «Зернятко надії» – збірник оповідань і віршів для дітей, що розповідає про Голодомор 1932-1933 років. У книзі навіть є рецепти, за якими із трави і коріння готували їжу в ті голодні роки. Діти повинні знати свою історію, вважають автори книги. Однак у них є опоненти, які заявляють: розповідати дітям про такі страшні події неетично, більше того – такий підхід формує «націю невдах».
Your browser doesn’t support HTML5
Що їли у Голодомор?
Скуштувати борщу з кропиви і каші з лопуха пропонує читачам упорядник збірки «Зернятко надії» Людмила Юрченко. Про Голодомор потрібно говорити дітям, навіть маленьким, але не мовою сухої статистики, а мовою віршів, казки і наочних прикладів, вважає вона.
«Не мета – залякати дітей, мета – дати їм зрозуміти, що це було. Що це був свідомо спланований голод, тобто люди гинули не від того, що вони були ледачі, не працювали, а тому що їхню їжу забрали, – наголошує Людмила Юрченко. – Перша частина розрахована на молодший шкільний вік, тобто 6-10 років, а друга частина – на середній шкільний вік: від 10 до 14».
Співають коники у житі,
А жито мріє на ланах.
Отак би в світі жити й жити,
Аби лиш хліб у хаті пах.
Аби лиш хліб... А як немає?
Тоді немає і життя.
Народ мій ціну й крихті знає –
Він повернувся з небуття».
Чи завдасть книжка про голод удару по дитячій психіці?
До збірки в Україні поставилися неоднозначно. Політолог Анатолій Гуцал, наприклад, вважає, що такі книги є шкідливими, якщо говорити про духовний захист нації. Кожна нація виховується на героїзмі, натомість демонстрація страждань і приниження вкорінюють комплекс меншовартості, зазначає він.
«Дух нації вивітрюється. Якщо ми гадаємо, що таким чином він відновиться, то ми помиляємось. Ми його пригнічуємо, убиваємо. У цій книжці нема єдиного – напису, що вона може зашкодити психічному здоров’ю вашої дитини», – зауважує Анатолій Гуцал.
Із політологом не погоджується психолог Наталія Дмитришина. За її словами, текст сам по собі не несе дитині жодної шкоди, все залежатиме від того, як його інтерпретуватимуть батьки і вчителі.
«Потрібно розповідати про те, як ми живемо, хто ми є. Але знову ж таки – спочатку ставити питання: чого ми хочемо? Ознайомити з фактом? Виховати патріотизм? Формувати націоналізм? – зазначає психолог. – Я дивлюсь, деякі оповідання з цієї книжки я б могла абсолютно спокійно читати своїм племінникам, своїм дітям, дітям, які приходять до мене на консультацію».
Розповідати дітям про історію без замовчування окремих фактів – необхідно, тим більше, що 70 років про це не говорили, наголошує історик Володимир В’ятрович. За його словами, негативу в цьому немає, а такий досвід широко застосовують інші народи, зокрема, це стосується трагедії Голокосту.
«Євреї також готують тексти для дошкільного, шкільного віку і поступово розкривають наступним поколінням ту правду, якою був для євреїв Голокост», – говорить Володимир В’ятрович.
Як зазначила упорядниця «Зернятка надії» Людмила Юрченко, книга продаватиметься у мережі книгарень «Є» і безпосередньо у львівському видавництві «Свічадо», що її видало.