Невелика група львів’ян зібралась у неділю біля будинку, в якому колись розташовувалося радянське консульство. Саме тут 22 жовтня 1933 року студент Львівського університету, оунівець Микола Лемик застрелив радянського дипломата та емісара спецслужб Алєксєя Майлова, виконавши наказ ОУН. Це був протест молодої людини проти штучного голоду у Великій Україні. Студентові вдалося привернути увагу закордонних ЗМІ до мільйонів невинних жертв Голодомору.
Далекий родич Миколи Лемика Ярослав Лемик зауважив, що ОУН для здійснення операції обрала саме Миколу.
«ОУН для операції потрібно було підібрати інтелігентного, розумного чоловіка, щоб він здався поліції, поводився мудро на суді. Бо, звісно, було зрозуміло, що вироком буде смертна кара. Потім його змінили на довічне ув’язнення з огляду на молодий вік студента», – розповів Ярослав Лемик.
На початку Другої світової війни, восени 1939 року, Миколу Лемика було звільнено і він очолив східну похідну групу ОУН. Та 70 років тому, у жовтні 1941 року, його арештували гестапівці і розстріляли у Миргороді, на Полтавщині. Донині невідоме місце вічного спочинку Миколи Лемик і день його смерті. За словами Ярослава Лемика, можливо, у радянських та німецьких архівах можна було б знайти правду про загибель оунівця.
УГКЦ не залишалась осторонь під час Голодомору
Однак ще до вчинку українського націоналіста, Українська Греко-Католицька церква інформувала світ про штучний голод у Великій Україні. Згідно архівних документів, українські емігранти Німеччини, Чехії, Франції, Канади на поминальних службах молились за жертв Голодомору.
У грудні 1932 року першими про голод в Україні митрополита Андрея Шептицького поінформувало Закордонне бюро Української радикально-демократичної партії у Празі. Митрополит одразу зреагував листом, створив бюро, яке збирало матеріали та дані про голод, щоб інформувати міжнародну спільноту про цю жахливу трагедію. У Галичині створили комітет допомоги голодуючим, але усі продукти, які збирали люди, радянська влада конфісковувала за Збручем.
У липні 1933 року Андрей Шептицький написав Пастирське послання «Україна в передсмертних судорогах», інформуючи світ і Ватикан, що українці вмирають голодною смертю.
У звіті папського посланця, який влітку 1933 року відвідав Радянську Україну, села, де голодували люди, мовиться, що ситуація в Україні дуже складна, що з приходом зими від голоду може померти 12 мільйонів людей.
29 жовтня 1933 року в Галичині був оголошений день національної жалоби і протесту. У Святоюрському Соборі відбулось Богослужіння, на якому молились за невинно убієнних українців. Але польська влада після вбивства українським націоналістом Миколою Лемиком радянського дипломата заборонила масові заходи, встановила цензуру у пресі, щоб уникнути ускладнень у відносинах з СРСР. Про це свідчать численні матеріали Львівського обласного архіву.
Далекий родич Миколи Лемика Ярослав Лемик зауважив, що ОУН для здійснення операції обрала саме Миколу.
«ОУН для операції потрібно було підібрати інтелігентного, розумного чоловіка, щоб він здався поліції, поводився мудро на суді. Бо, звісно, було зрозуміло, що вироком буде смертна кара. Потім його змінили на довічне ув’язнення з огляду на молодий вік студента», – розповів Ярослав Лемик.
На початку Другої світової війни, восени 1939 року, Миколу Лемика було звільнено і він очолив східну похідну групу ОУН. Та 70 років тому, у жовтні 1941 року, його арештували гестапівці і розстріляли у Миргороді, на Полтавщині. Донині невідоме місце вічного спочинку Миколи Лемик і день його смерті. За словами Ярослава Лемика, можливо, у радянських та німецьких архівах можна було б знайти правду про загибель оунівця.
УГКЦ не залишалась осторонь під час Голодомору
Однак ще до вчинку українського націоналіста, Українська Греко-Католицька церква інформувала світ про штучний голод у Великій Україні. Згідно архівних документів, українські емігранти Німеччини, Чехії, Франції, Канади на поминальних службах молились за жертв Голодомору.
У грудні 1932 року першими про голод в Україні митрополита Андрея Шептицького поінформувало Закордонне бюро Української радикально-демократичної партії у Празі. Митрополит одразу зреагував листом, створив бюро, яке збирало матеріали та дані про голод, щоб інформувати міжнародну спільноту про цю жахливу трагедію. У Галичині створили комітет допомоги голодуючим, але усі продукти, які збирали люди, радянська влада конфісковувала за Збручем.
У липні 1933 року Андрей Шептицький написав Пастирське послання «Україна в передсмертних судорогах», інформуючи світ і Ватикан, що українці вмирають голодною смертю.
У звіті папського посланця, який влітку 1933 року відвідав Радянську Україну, села, де голодували люди, мовиться, що ситуація в Україні дуже складна, що з приходом зими від голоду може померти 12 мільйонів людей.
29 жовтня 1933 року в Галичині був оголошений день національної жалоби і протесту. У Святоюрському Соборі відбулось Богослужіння, на якому молились за невинно убієнних українців. Але польська влада після вбивства українським націоналістом Миколою Лемиком радянського дипломата заборонила масові заходи, встановила цензуру у пресі, щоб уникнути ускладнень у відносинах з СРСР. Про це свідчать численні матеріали Львівського обласного архіву.
