Рим – За рівнем зайнятості або присутності жінок на високих посадах Італія завжди плететься позаду у Євросоюзі. Особливо у скрутному становищі опиняються жінки з дітьми. А останнім часом через секс-скандали за участю прем’єра Берлусконі в країні загострилося ще й питання жіночої гідності.
Восьмого березня в Італії – невелике свято, про яке нагадують скромні гілочки мімози. Італійки навіть дивуються, коли чують привітання, адже головне жіноче свято відзначають тут у травні – День матері. Роль жінки-матері, берегині домашнього вогнища, попри довгі роки емансипації, залишається провідною в італійському соціумі.
Йти працювати і утриматися на робочому місці нелегко. Законодавство країни не дуже сприяє тому, щоб сучасна італійка могла поєднувати і роботу, і домашні обов’язки. На допомогу сім’ї, для догляду за дитиною призначено трохи більше одного відсотка ВВП країни. Сусідня Франція витрачає удвічі більше, де й рівень народжуваності і жіночої зайнятості значно вищий.
Рівність без рівності
Депутат і адвокат Джулія Бонджорно вважає, що італійському жіноцтву мало є чим пишатися у царині відстоювання своїх прав. «Тепер усі визнають абсолютну рівність прав: жінка бере участь у виборах, жінка може працювати і проявляти себе у різних сферах. Але потім тобі кажуть: «Звісно, ти можеш працювати, хоча це необов’язково. Потім ти повертаєшся додому і маєш робити усе!». Отож, такої великої еволюції у боротьбі за жіночі права я, відверто кажучи, не бачу», – заявила пані Бонджорно.
Поза домом працює майже кожна друга італійка. За статистикою агентства Eurostat, у Євросоюзі серед жінок без дітей працюють майже 76 відсотків, а в Італії на 12 відсотків менше. Ситуація погіршується, коли робітниця має дітей. Через нестачу дитсадків та інших структур для допомоги родині італійська мама часто змушена прощатися з робочим місцем.
Це низькі показники, порівняно з Великобританією, Францією, Німеччиною і навіть сімейно традиційною Іспанією. Тож урядовців закликають брати за приклад соціальну політику сусідів.
Не продавати душу й тіло
Режисер Крістіна Коменчіні на одному з недавніх мітингів зауважила: «Перше, що зробила Анґела Меркель на посаді канцлера Німеччини, – вирішила утричі збільшити місця в дитячих садках. І Німеччина нині має економічний приріст утричі більший, ніж Італія. Тим часом наш прем’єр-міністр (Сильвіо Берлусконі) публічно порадив молодим жінкам шукати багатого чоловіка».
Віднедавна для певної частини жіноцтва пан Берлусконі став ворогом номер один. Цьому посприяли останні скандали довкола вечірок із дівчатами, яких Берлусконі просував на телебачення і в політику. Новостворений «Жіночий рух непокори» стверджує, що своєю поведінкою прем’єр подає хибний приклад швидкого успіху: щоб рухатися вперед, жінка в Італії повинна продавати не тільки душу, а й тіло впливовим чоловікам.
У суспільстві, де практично відсутня меритократія (більше важить кумівство, ніж особисті заслуги і здібності), саме слабкій статі найважче рухатися кар’єрними сходами. Чимало з тих, які керують великими корпораціями, походять із заможних, впливових родин. Емма Марчеґалья, голова Спілки підприємців,– нащадок відомої сім’ї сталеварів-бізнесменів. А компанію Fininvest та видавничий дім Mondadori очолює Марина Берлусконі, батька котрої звати Сильвіо.
Низьку зайнятість італійських жінок часом пояснюють і тим, що владні структури як Римо-католицька церква та організована злочинність історично залишаються чоловічими й замкнутими сферами діяльності.
Йти працювати і утриматися на робочому місці нелегко. Законодавство країни не дуже сприяє тому, щоб сучасна італійка могла поєднувати і роботу, і домашні обов’язки. На допомогу сім’ї, для догляду за дитиною призначено трохи більше одного відсотка ВВП країни. Сусідня Франція витрачає удвічі більше, де й рівень народжуваності і жіночої зайнятості значно вищий.
Рівність без рівності
Депутат і адвокат Джулія Бонджорно вважає, що італійському жіноцтву мало є чим пишатися у царині відстоювання своїх прав. «Тепер усі визнають абсолютну рівність прав: жінка бере участь у виборах, жінка може працювати і проявляти себе у різних сферах. Але потім тобі кажуть: «Звісно, ти можеш працювати, хоча це необов’язково. Потім ти повертаєшся додому і маєш робити усе!». Отож, такої великої еволюції у боротьбі за жіночі права я, відверто кажучи, не бачу», – заявила пані Бонджорно.
Поза домом працює майже кожна друга італійка. За статистикою агентства Eurostat, у Євросоюзі серед жінок без дітей працюють майже 76 відсотків, а в Італії на 12 відсотків менше. Ситуація погіршується, коли робітниця має дітей. Через нестачу дитсадків та інших структур для допомоги родині італійська мама часто змушена прощатися з робочим місцем.
Це низькі показники, порівняно з Великобританією, Францією, Німеччиною і навіть сімейно традиційною Іспанією. Тож урядовців закликають брати за приклад соціальну політику сусідів.
Не продавати душу й тіло
Режисер Крістіна Коменчіні на одному з недавніх мітингів зауважила: «Перше, що зробила Анґела Меркель на посаді канцлера Німеччини, – вирішила утричі збільшити місця в дитячих садках. І Німеччина нині має економічний приріст утричі більший, ніж Італія. Тим часом наш прем’єр-міністр (Сильвіо Берлусконі) публічно порадив молодим жінкам шукати багатого чоловіка».
Віднедавна для певної частини жіноцтва пан Берлусконі став ворогом номер один. Цьому посприяли останні скандали довкола вечірок із дівчатами, яких Берлусконі просував на телебачення і в політику. Новостворений «Жіночий рух непокори» стверджує, що своєю поведінкою прем’єр подає хибний приклад швидкого успіху: щоб рухатися вперед, жінка в Італії повинна продавати не тільки душу, а й тіло впливовим чоловікам.
У суспільстві, де практично відсутня меритократія (більше важить кумівство, ніж особисті заслуги і здібності), саме слабкій статі найважче рухатися кар’єрними сходами. Чимало з тих, які керують великими корпораціями, походять із заможних, впливових родин. Емма Марчеґалья, голова Спілки підприємців,– нащадок відомої сім’ї сталеварів-бізнесменів. А компанію Fininvest та видавничий дім Mondadori очолює Марина Берлусконі, батька котрої звати Сильвіо.
Низьку зайнятість італійських жінок часом пояснюють і тим, що владні структури як Римо-католицька церква та організована злочинність історично залишаються чоловічими й замкнутими сферами діяльності.