– Упродовж довгої політичної кар’єри Берлусконі не раз закликали до відставки, але він уперто відмовляється. Чим нинішня ситуація довкола прем’єра є особливою?
– Думаю, Берлусконі і цього разу не подасть у відставку, триматиметься якомога довше, допоки триматиметься його малочисельна більшість у парламенті. Та нинішня ситуація довкола його постаті різниться тим, що вперше судді Міланської прокуратури вимагають прискореного, спрощеного судового процесу. Це допоможе швидко завершити розслідування і прийти до остаточного вердикту. За італійським законом, до такого методу вдаються лише тоді, коли у прокуратурі впевнені і мають предостатньо доказів зловживань. Подробиці справи, які оприлюднюють, містять дуже вагомі докази правопорушень.
– Серед причин політичного виживання Берлусконі називають відсутність в країні серйозної альтернативи. Пане професоре, Ви погоджуєтеся з цим чи маєте інше пояснення?
– Так, я цілком погоджуюся. Неможливо не критикувати діяльність провідної опозиційної сили – Демократичної партії. Її члени ніколи не помічали справжньої небезпеки від політики Берлусконі. Вони завжди думали, що можна домовитися, перечекати, змиритися. Опозиціонери не наполягали, зокрема, на ухваленні закону про «конфлікт інтересів», тобто про розподіл влади політичної і влади над ЗМІ. Щодо інших причин, чому Берлусконі досі керує, то, без сумніву, є в країні частина людей, для яких він виступає зручним прем’єром. Це електорат, котрий розуміє свободу як свободу від чогось: свободу від правил, свободу від втручання правоохоронців... І цей індивідуалістичний менталітет дуже сильний в Італії.
– Як би Ви охарактеризували політичний режим в країні?
– В Італії зберігається демократія. Вільні вибори, вільна преса, свобода висловлення думки і вільні зібрання – все це є. Але, безумовно, демократичний ґрунт дуже нерівномірний. Якщо одна особа контролює три важливі комерційні телеканали, вже цей факт викривляє демократичну дійсність. Адже під час виборчої кампанії ця особа незаконно виходить у фаворити. Нинішню форму влади в Італії називають по-різному: відеократія, авторитарна демократія, аномальна демократія. Це все правда. На мою думку, італійська демократія надто залежна від влади керівника-власника, від здібності прем’єра усе купувати та привласнювати. Тож, я називаю це патримоніальним режимом, коли Берлусконі все купує, робить із громадян своїх клієнтів. Він для них хазяїн і покровитель. Подібна поведінка правителів уже була = за давньоримських часів, і Берлусконі – сучасний варіант такого феномену.
– Чи може італійський досвід негативно впливати на інші західні демократії або ж залишиться ізольованим випадком?
– Хто знає, важко сказати. Італія у політичному світі не на передових позиціях стосовно демократії. Країна подає приклад режиму, який вкрай підступно обмежує демократичні свободи. У світі дуже зацікавлені постаттю Берлусконі не тільки тому, що він виглядає клоуном і прославився сексуальними пригодами. Він привертає увагу через свій медійний режим, так званий новий харизматичний режим. І цим Італія цікава для інших країн.
– У зв’язку з активними протестами проти Берлусконі та уряду чи може це призвести до революційної ситуації, які спостерігаємо нині у сусідніх з Італією середземноморських країнах?
– Думаю, це мало ймовірно. Італія все-таки має великий досвід демократії (65 років), має прогресивну, добру конституцію. Країна була серед засновників ЄС. Італійські маніфестанти-антиберлусконівці віком 40–60 років мають високу культуру проведення протестів мирним способом. В арабських країнах Середземномор’я були класичні диктаторські режими. І там багато молоді – рушійної сили. А в Італії кардинально інша демографічна ситуація, це країна літніх людей.
– І куди рухається країна?
– У майбутньому для Італії важливо визнавати фундаментальну роль Євросоюзу. Вважаю, Італія відіграватиме чимдалі менш помітну роль на світовій сцені, порівняно з Китаєм, Індією, Бразилією та навіть із державами молодих демократій, як Україна. Наприклад, разом з ЄС Італія може запропонувати світу систему соціального захисту (welfare), чого катастрофічно бракує у США та інших країнах. Італія у складі ЄС має багато іншого позитивного досвіду, яким би могла поділитися з іншими.
– Думаю, Берлусконі і цього разу не подасть у відставку, триматиметься якомога довше, допоки триматиметься його малочисельна більшість у парламенті. Та нинішня ситуація довкола його постаті різниться тим, що вперше судді Міланської прокуратури вимагають прискореного, спрощеного судового процесу. Це допоможе швидко завершити розслідування і прийти до остаточного вердикту. За італійським законом, до такого методу вдаються лише тоді, коли у прокуратурі впевнені і мають предостатньо доказів зловживань. Подробиці справи, які оприлюднюють, містять дуже вагомі докази правопорушень.
– Серед причин політичного виживання Берлусконі називають відсутність в країні серйозної альтернативи. Пане професоре, Ви погоджуєтеся з цим чи маєте інше пояснення?
– Так, я цілком погоджуюся. Неможливо не критикувати діяльність провідної опозиційної сили – Демократичної партії. Її члени ніколи не помічали справжньої небезпеки від політики Берлусконі. Вони завжди думали, що можна домовитися, перечекати, змиритися. Опозиціонери не наполягали, зокрема, на ухваленні закону про «конфлікт інтересів», тобто про розподіл влади політичної і влади над ЗМІ. Щодо інших причин, чому Берлусконі досі керує, то, без сумніву, є в країні частина людей, для яких він виступає зручним прем’єром. Це електорат, котрий розуміє свободу як свободу від чогось: свободу від правил, свободу від втручання правоохоронців... І цей індивідуалістичний менталітет дуже сильний в Італії.
– Як би Ви охарактеризували політичний режим в країні?
– В Італії зберігається демократія. Вільні вибори, вільна преса, свобода висловлення думки і вільні зібрання – все це є. Але, безумовно, демократичний ґрунт дуже нерівномірний. Якщо одна особа контролює три важливі комерційні телеканали, вже цей факт викривляє демократичну дійсність. Адже під час виборчої кампанії ця особа незаконно виходить у фаворити. Нинішню форму влади в Італії називають по-різному: відеократія, авторитарна демократія, аномальна демократія. Це все правда. На мою думку, італійська демократія надто залежна від влади керівника-власника, від здібності прем’єра усе купувати та привласнювати. Тож, я називаю це патримоніальним режимом, коли Берлусконі все купує, робить із громадян своїх клієнтів. Він для них хазяїн і покровитель. Подібна поведінка правителів уже була = за давньоримських часів, і Берлусконі – сучасний варіант такого феномену.
– Чи може італійський досвід негативно впливати на інші західні демократії або ж залишиться ізольованим випадком?
– Хто знає, важко сказати. Італія у політичному світі не на передових позиціях стосовно демократії. Країна подає приклад режиму, який вкрай підступно обмежує демократичні свободи. У світі дуже зацікавлені постаттю Берлусконі не тільки тому, що він виглядає клоуном і прославився сексуальними пригодами. Він привертає увагу через свій медійний режим, так званий новий харизматичний режим. І цим Італія цікава для інших країн.
– У зв’язку з активними протестами проти Берлусконі та уряду чи може це призвести до революційної ситуації, які спостерігаємо нині у сусідніх з Італією середземноморських країнах?
– Думаю, це мало ймовірно. Італія все-таки має великий досвід демократії (65 років), має прогресивну, добру конституцію. Країна була серед засновників ЄС. Італійські маніфестанти-антиберлусконівці віком 40–60 років мають високу культуру проведення протестів мирним способом. В арабських країнах Середземномор’я були класичні диктаторські режими. І там багато молоді – рушійної сили. А в Італії кардинально інша демографічна ситуація, це країна літніх людей.
– І куди рухається країна?
– У майбутньому для Італії важливо визнавати фундаментальну роль Євросоюзу. Вважаю, Італія відіграватиме чимдалі менш помітну роль на світовій сцені, порівняно з Китаєм, Індією, Бразилією та навіть із державами молодих демократій, як Україна. Наприклад, разом з ЄС Італія може запропонувати світу систему соціального захисту (welfare), чого катастрофічно бракує у США та інших країнах. Італія у складі ЄС має багато іншого позитивного досвіду, яким би могла поділитися з іншими.
