Київ – «Річка Геракліта» – під такою назвою у видавництві «Либідь» вийшла в світ збірка поезій Ліни Костенко. Це 50 нових віршів і ще 150 відібраних із раніше надрукованого. Упорядкувала збірку культуролог Оксана Пахльовська, художньо оформив Сергій Якутович, а післямову написав літературознавець Дмитро Дроздовський.
Через білі сніги років і років мовчання, мов через продмухану гарячим подихом замерзлу шибку, з обкладинки книги на нас дивляться всерозуміючі ледь усміхнені очі Ліни Костенко. Усередині, кольором розведеної водою червоної глини, проступають постаті жінок, витворені рукою Сергія Якутовича, а на білій сторінці – ластівками – пурхають слова.
Учора все було зелене, сьогодні білим зацвіло,
В часи прекрасної Гелени ще не літало НЛО.
Були Геракли і Перикли, і не порнуха, а Парнас.
Навіщо ми до всього звикли, навіщо звикло все до нас,
Життя ж коротке і шалене, летить як цифри на табло,
Учора все було зелене, учора все іще було.
Багато з цих сплетених у мереживо поезій слів Ліна Костенко начитала сама, у супроводі скрипки Мирослави Которович. «То велика радість для мене, що до цієї справи долучилися представники таких славних українських династій», – сказала Ліна Костенко, маючи на увазі Якутовичів та Которовичів. «Та й ми з Оксаною не чужі», – додала поетеса киваючи на свою доньку, професора Римського університету «Ла Сап’єнца» Оксану Пахльовську.
Синтез естетики і свободи – форма опозиції Митця
Упорядник книги Оксана Пахльовська пояснила, чому вирішила посприяти тому, щоб світ побачила збірка поезій Ліни Костенко, присвячена «космічному виміру людини». На її думку «шлях кожного великого художника пролягає між батальними сценами і космічним ликом Мадонни». Світ початку 21-го століття, як і початок минулого століття, «позначений катаклізмами, суцільним хамством, брутальністю», але опозицію цьому чинить «Митець через синтез естетики і свободи», «це і є форма протистояння Митця, форма буття його в часі – в цій річці Геракліта». І ми щоразу входимо у цю ріку іншими, сказала Оксана Пахльовська.
«Причали цієї річки Геракліта – це минуле і майбутнє, це міста і місця нашої пам’яті, це все, що нам дороге, це наші зустрічі, які завжди є початком нового», – підсумувала культуролог.
Саме філігранно тонке відображення Людського в Людині у творчості Ліни Костенко зробив предметом свого дослідження і літературознавець Дмитро Дроздовський, чия післямова показує місце поетеси у світовій літературі.
Поезія зразу лягає на душу
Слова Ліни Костенко про те, що вона б «хотіла срібним олівцем птиць малювати на лляній тканині» Оксана Пахльовська використала як орієнтир для відбору поезій для збірки.
«Оксана відібрала щось таке людське, людське, щось таке моє і ваше…», – прокоментувала Ліна Костенко і додала, що був час «коли я думала, що поезія вже ніколи нікому не буде потрібна, я думала, що того чим позначилися шістдесяті роки – вже не відчути». «Я помилялася. Зустрічаючись із читачами у Рівному і у Києві, я вкотре переконалася які прекрасні в Україні люди, і як вони потребують чогось справді людського», – зазначила Ліна Костенко.
Тож збірка «Річка Геракліта» про те, що робить людину людиною, що переживає й відчуває людина в усіх її космічних і земних вимірах.
Марнували літечко, марнували.
А тепер осінні вже карнавали.
Душа задивиться в туман і марить обрисами літа.
Чи, може, це приснилось нам
купання в річці Геракліта?
«Поезія, вона зразу лягає на душу», – наголосила Ліна Костенко, бо «народжується на одному подиху».
Вибрані поезії Ліни Костенко останній раз видавалися 22 роки тому. Лише минулого року видавництво «Либідь» зробило подарунок усім шанувальникам поезії до ювілею поетеси – перевидавши роман у віршах «Берестечко» і видавши збірку «Ґіацинтове сонце». Як і у випадку з «Річкою Геракліта», ті дві книги поєднали в себе енергії поета Ліни Костенко і художників – Сергія Якутовича та Івана Марчука. Як і цього разу, книги мали прекрасний додаток – диски, на яких слово Ліни Костенко звучало у виконанні Петра Бойка та Ольги Богомолець.
Зараз Ліна Костенко пише прозу. На часі роман про Чорнобиль.
Учора все було зелене, сьогодні білим зацвіло,
В часи прекрасної Гелени ще не літало НЛО.
Були Геракли і Перикли, і не порнуха, а Парнас.
Навіщо ми до всього звикли, навіщо звикло все до нас,
Життя ж коротке і шалене, летить як цифри на табло,
Учора все було зелене, учора все іще було.
Багато з цих сплетених у мереживо поезій слів Ліна Костенко начитала сама, у супроводі скрипки Мирослави Которович. «То велика радість для мене, що до цієї справи долучилися представники таких славних українських династій», – сказала Ліна Костенко, маючи на увазі Якутовичів та Которовичів. «Та й ми з Оксаною не чужі», – додала поетеса киваючи на свою доньку, професора Римського університету «Ла Сап’єнца» Оксану Пахльовську.
Синтез естетики і свободи – форма опозиції Митця
Упорядник книги Оксана Пахльовська пояснила, чому вирішила посприяти тому, щоб світ побачила збірка поезій Ліни Костенко, присвячена «космічному виміру людини». На її думку «шлях кожного великого художника пролягає між батальними сценами і космічним ликом Мадонни». Світ початку 21-го століття, як і початок минулого століття, «позначений катаклізмами, суцільним хамством, брутальністю», але опозицію цьому чинить «Митець через синтез естетики і свободи», «це і є форма протистояння Митця, форма буття його в часі – в цій річці Геракліта». І ми щоразу входимо у цю ріку іншими, сказала Оксана Пахльовська.
«Причали цієї річки Геракліта – це минуле і майбутнє, це міста і місця нашої пам’яті, це все, що нам дороге, це наші зустрічі, які завжди є початком нового», – підсумувала культуролог.
Саме філігранно тонке відображення Людського в Людині у творчості Ліни Костенко зробив предметом свого дослідження і літературознавець Дмитро Дроздовський, чия післямова показує місце поетеси у світовій літературі.
Поезія зразу лягає на душу
Слова Ліни Костенко про те, що вона б «хотіла срібним олівцем птиць малювати на лляній тканині» Оксана Пахльовська використала як орієнтир для відбору поезій для збірки.
«Оксана відібрала щось таке людське, людське, щось таке моє і ваше…», – прокоментувала Ліна Костенко і додала, що був час «коли я думала, що поезія вже ніколи нікому не буде потрібна, я думала, що того чим позначилися шістдесяті роки – вже не відчути». «Я помилялася. Зустрічаючись із читачами у Рівному і у Києві, я вкотре переконалася які прекрасні в Україні люди, і як вони потребують чогось справді людського», – зазначила Ліна Костенко.
Тож збірка «Річка Геракліта» про те, що робить людину людиною, що переживає й відчуває людина в усіх її космічних і земних вимірах.
Марнували літечко, марнували.
А тепер осінні вже карнавали.
Душа задивиться в туман і марить обрисами літа.
Чи, може, це приснилось нам
купання в річці Геракліта?
«Поезія, вона зразу лягає на душу», – наголосила Ліна Костенко, бо «народжується на одному подиху».
Вибрані поезії Ліни Костенко останній раз видавалися 22 роки тому. Лише минулого року видавництво «Либідь» зробило подарунок усім шанувальникам поезії до ювілею поетеси – перевидавши роман у віршах «Берестечко» і видавши збірку «Ґіацинтове сонце». Як і у випадку з «Річкою Геракліта», ті дві книги поєднали в себе енергії поета Ліни Костенко і художників – Сергія Якутовича та Івана Марчука. Як і цього разу, книги мали прекрасний додаток – диски, на яких слово Ліни Костенко звучало у виконанні Петра Бойка та Ольги Богомолець.
Зараз Ліна Костенко пише прозу. На часі роман про Чорнобиль.