Якщо кількість телевізійних камер та спалахів фотоапаратів є ознакою «рейтинговості топових особистостей», то Ліна Костенко «особа №1». Щоб її почути й побачити давно очікуваний роман, до «Укрінформу» прийшли журналісти чи не усіх телеканалів, радіостанцій, газет та журналів. Своєї радості не приховував і директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Іван Малкович.
«Сподівався на подію, а виявилося, що це вибух! Книжка вражає по-справжньому. Здається, у нас так ще не писали. Сподіваюся, що це буде несподіванка для всіх!» – сказав видавець.
Настав час вийти на старт нам усім
Роман «Записки українського самашедшего» видали накладом у 10 тисяч примірників і планують представити ще у 8 містах. Розповідь у книзі йде від імені 35-річного програміста, «який на тлі особистої драми болісно сканує усі вивихи глобалізованого світу».
Ліна Костенко одразу повідомила, що саме журналісти – ці «очі суспільства, яке спить» – дали їй «інформаційний ґрунт» для написання роману. Герой роману, за словами автора, «це цілком нормальна людина, яка мусить розгрібати сюрреалістичний Вавилон сучасного життя», це «український інтелігент», через сприйняття якого ми бачимо, як Україна входить у нове тисячоліття.
«Посттоталітарне суспільство, постгеноцидне суспільство, постмодерне суспільство. Все пост і пост, а пост – це після. А попереду що буде? Мені це «пост» уже обридло. Мені здається, що треба вже вистрілити зі стартового пістолета і побігти! Ніж підходити до фінішу з поразкою – треба вийти на старт нам усім і думати про перемогу!» – так формулює Ліна Костенко єдину можливість для кожного й для країни в цілому зайняти своє місце у сучасному світі.
На її думку, ми мусимо скинути з очей полуду усіх ілюзій, перестати скаржитися та «зойкати» й позбутися комплексу меншовартості.
Треба утриматися над краєм прірви
Ліна Костенко розповіла, що пише ще прозові твори (один із них – «смішний про Чорнобиль»), а поки писалися «записки», склалися й вірші на збірку: «Причому вірші я пишу сама, проза пише мене, а над статтями я працюю!»
«Незабаром вийде стаття про небезпеку політичного втручання у мовні процеси», – повідомила Костенко.
«Наша молода й красива незалежна Україна у небезпеці. Це дуже важкий стан. У цій книжці є частина того результату, коли я ці роки мучилася й думала про те, до чого йдеться. Тепер дійшло вже! І треба це перебороти, бо втратимо Україну – це факт! Нам що, треба такі страшні речі, які зараз робляться у Москві?! Нам треба утриматися над краєм прірви!» – наголошує Ліна Костенко.
Цю прірву, яка зображена на обкладинці книги відомим плакатистом Рафалом Ольбінським, долає й головний герой роману «Записки самашедшего» – тобто той, хто здатний іти сам.
Саме такою – здатною до самостійного мислення й самостійних кроків – бачить Ліна Костенко українську молодь. Вона бажає молодим любові, бо любов – це основа світогляду, це «життя душі на всіх пологах смислу», а ще – «розуму, совісті й таланту», а ще – «доброти , бо далі так не можна!»
Не можна жити у суспільстві й сподіватися якогось доброго майбутнього там, «де усі не люблять усіх. Я люблю своїх колег. І вас закликаю!» – сказала письменниця.
«Сподівався на подію, а виявилося, що це вибух! Книжка вражає по-справжньому. Здається, у нас так ще не писали. Сподіваюся, що це буде несподіванка для всіх!» – сказав видавець.
Настав час вийти на старт нам усім
Роман «Записки українського самашедшего» видали накладом у 10 тисяч примірників і планують представити ще у 8 містах. Розповідь у книзі йде від імені 35-річного програміста, «який на тлі особистої драми болісно сканує усі вивихи глобалізованого світу».
Ліна Костенко одразу повідомила, що саме журналісти – ці «очі суспільства, яке спить» – дали їй «інформаційний ґрунт» для написання роману. Герой роману, за словами автора, «це цілком нормальна людина, яка мусить розгрібати сюрреалістичний Вавилон сучасного життя», це «український інтелігент», через сприйняття якого ми бачимо, як Україна входить у нове тисячоліття.
«Посттоталітарне суспільство, постгеноцидне суспільство, постмодерне суспільство. Все пост і пост, а пост – це після. А попереду що буде? Мені це «пост» уже обридло. Мені здається, що треба вже вистрілити зі стартового пістолета і побігти! Ніж підходити до фінішу з поразкою – треба вийти на старт нам усім і думати про перемогу!» – так формулює Ліна Костенко єдину можливість для кожного й для країни в цілому зайняти своє місце у сучасному світі.
На її думку, ми мусимо скинути з очей полуду усіх ілюзій, перестати скаржитися та «зойкати» й позбутися комплексу меншовартості.
Треба утриматися над краєм прірви
Ліна Костенко розповіла, що пише ще прозові твори (один із них – «смішний про Чорнобиль»), а поки писалися «записки», склалися й вірші на збірку: «Причому вірші я пишу сама, проза пише мене, а над статтями я працюю!»
«Незабаром вийде стаття про небезпеку політичного втручання у мовні процеси», – повідомила Костенко.
«Наша молода й красива незалежна Україна у небезпеці. Це дуже важкий стан. У цій книжці є частина того результату, коли я ці роки мучилася й думала про те, до чого йдеться. Тепер дійшло вже! І треба це перебороти, бо втратимо Україну – це факт! Нам що, треба такі страшні речі, які зараз робляться у Москві?! Нам треба утриматися над краєм прірви!» – наголошує Ліна Костенко.
Цю прірву, яка зображена на обкладинці книги відомим плакатистом Рафалом Ольбінським, долає й головний герой роману «Записки самашедшего» – тобто той, хто здатний іти сам.
Саме такою – здатною до самостійного мислення й самостійних кроків – бачить Ліна Костенко українську молодь. Вона бажає молодим любові, бо любов – це основа світогляду, це «життя душі на всіх пологах смислу», а ще – «розуму, совісті й таланту», а ще – «доброти , бо далі так не можна!»
Не можна жити у суспільстві й сподіватися якогось доброго майбутнього там, «де усі не люблять усіх. Я люблю своїх колег. І вас закликаю!» – сказала письменниця.
