Київ – В Україні скорочується кількість пам’яток храмової архітектури на державному обліку. Натомість у європейських країнах, зокрема, у Франції, цей показник зростає з кожним роком. Це дані, які констатували музейники обох країн під час сьогоднішнього французько-українського семінару під назвою «Сакральні об’єкти чи культурна спадщина?», що відбувся у Києві. Непродумана політика влади щодо збереження старовинних храмів, брак коштів у самих пам’яткоохоронців, міжконфесійні суперечки та «самодіяльність» на місцях – ось основні причини того, що за кілька десятиліть Україна може лишитись без унікальних пам’яток, вважають музейники.
Французькі музейники відвідали Київ, аби поділитися з українськими колегами досвідом щодо збереження старовинних сакральних споруд. Семінар є продовженням розпочатої кілька років тому співпраці між Українським центром розвитку музейної справи та Французьким культурним центром.
У Франції питання власності на храми вирішили ще у 1905 році, коли церкву офіційно відділили від держави, зауважує Ів Лескроар, генеральний інспектор національної спадщини Міністерства культури та комунікацій. З того часу храмові споруди залишаються у державній власності, а церква отримує їх лише у тимчасове користування. В Україні щодо цього все ще постає багато питань.
Не поділили «Софію»
Національний заповідник «Софія Київська» – це великий музейний комплекс, що об’єднує близько 60 архітектурно-історичних пам’яток. Всі вони перебувають у державній власності, хоча в деяких храмах і сьогодні проходять богослужіння, зазначає Неля Куковельська, генеральний директор заповідника. Часом між музейниками і духовенством виникають суперечки. Зокрема, конфлікт стався із релігійною громадою Кирилівської церкви. За словами Нелі Куковельської, у 2004 церковники почали вимагати передання храму у їхню власність.
«Пішли розмови про те, що живопис – фрески ХІІ століття – недопустимий у церкві, що його треба замалювати, бо в храмі має бути «благолєпіє», – згадує музейниця. – Що треба викинути іконостас мармуровий, а ікони не відповідають канонам. Та й Врубеля теж треба викинути».
Тоді пам’яткоохоронці звертались з листами до різних громадських організацій, написали навіть до митрополії. Коли справа отримала громадський резонанс, настоятеля церкви змінили. Тепер між музейниками і духівництвом знову мир, говорить Неля Куковельська.
Щорічно від 5 до 10 унікальних храмів XV – початку ХХ століття втрачається тільки через пожежі, зауважує перший заступник голови Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Микола Пархоменко. «У нашій країні далеко не завжди є розуміння цінності того, що ми сьогодні маємо, і того, що ми повинні зберегти для наступних поколінь», – переконаний він.
Погана реставрація – на совісті місцевих чиновників?
Проблеми є не тільки у християнських храмів. У Гусятині від недбальства влади та недолугих реставраторів потерпів тамтешній краєзнавчий музей, розташований у приміщенні синагоги, говорить директор музею Ольга Гофман. За її словами, будівля синагоги за всю свою історію неодноразово видозмінювалась, а для її реставрації обрали найбільш «непрактичний» та неправильний із технологічного погляду варіант. Тож стіни у храмі завжди залишалися вологими, через що постраждали не тільки архітектура, а й експонати.
Учасники семінару переконані: місцева влада, музейники та представники релігійних конфесій повинні вирішувати свої проблеми спільно, а не боротись одне з одним.
У Франції питання власності на храми вирішили ще у 1905 році, коли церкву офіційно відділили від держави, зауважує Ів Лескроар, генеральний інспектор національної спадщини Міністерства культури та комунікацій. З того часу храмові споруди залишаються у державній власності, а церква отримує їх лише у тимчасове користування. В Україні щодо цього все ще постає багато питань.
Не поділили «Софію»
Національний заповідник «Софія Київська» – це великий музейний комплекс, що об’єднує близько 60 архітектурно-історичних пам’яток. Всі вони перебувають у державній власності, хоча в деяких храмах і сьогодні проходять богослужіння, зазначає Неля Куковельська, генеральний директор заповідника. Часом між музейниками і духовенством виникають суперечки. Зокрема, конфлікт стався із релігійною громадою Кирилівської церкви. За словами Нелі Куковельської, у 2004 церковники почали вимагати передання храму у їхню власність.
«Пішли розмови про те, що живопис – фрески ХІІ століття – недопустимий у церкві, що його треба замалювати, бо в храмі має бути «благолєпіє», – згадує музейниця. – Що треба викинути іконостас мармуровий, а ікони не відповідають канонам. Та й Врубеля теж треба викинути».
Тоді пам’яткоохоронці звертались з листами до різних громадських організацій, написали навіть до митрополії. Коли справа отримала громадський резонанс, настоятеля церкви змінили. Тепер між музейниками і духівництвом знову мир, говорить Неля Куковельська.
Щорічно від 5 до 10 унікальних храмів XV – початку ХХ століття втрачається тільки через пожежі, зауважує перший заступник голови Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Микола Пархоменко. «У нашій країні далеко не завжди є розуміння цінності того, що ми сьогодні маємо, і того, що ми повинні зберегти для наступних поколінь», – переконаний він.
Погана реставрація – на совісті місцевих чиновників?
Проблеми є не тільки у християнських храмів. У Гусятині від недбальства влади та недолугих реставраторів потерпів тамтешній краєзнавчий музей, розташований у приміщенні синагоги, говорить директор музею Ольга Гофман. За її словами, будівля синагоги за всю свою історію неодноразово видозмінювалась, а для її реставрації обрали найбільш «непрактичний» та неправильний із технологічного погляду варіант. Тож стіни у храмі завжди залишалися вологими, через що постраждали не тільки архітектура, а й експонати.
Учасники семінару переконані: місцева влада, музейники та представники релігійних конфесій повинні вирішувати свої проблеми спільно, а не боротись одне з одним.