Івано-Франківськ – Вальс, танго, фокстрот – такі танці опановують люди на інвалідних візках. Упродовж кількох днів в манежі коледжу фізичного виховання для них майстер-клас проводять тренери з Київського університету «Україна». Це і фізична, і психологічна реабілітація. Та головне – ініціативна група довела, що будь-яке починання можна зробити реальністю і є люди, які допоможуть.
Про Марійку Лазарович із міста Косова кажуть, що вона ніколи не комплексувала через вроджені вади і вміє поділитися оптимізмом. Закінчила університет, працює в дитячому центрі творчості, пише вірші і гуморески – останні на гуцульському діалекті. Саме вона першою загорілася ідеєю навчити тих, хто на візках, танцювати.
«Я два роки тому поїхала у Крим на спортивні змагання. Спортсмен із мене нікудишній, але там були дискотеки, і я навчилася аматорськи танцювати, – розповідає Марійка Лазарович. – Приїхала додому і кажу племінниці: «Якщо ти не будеш зі мною танцювати, а не йду на весілля». В результаті ми у селі Баня-Березів танцювали. Всі були шоковані спочатку. А потім почали запрошувати мене на танець».
Надійна рука партнерів-волонтерів
Олег Сивак та Андрій Кудерський, які разом з Марійкою увійшли до ініціативної групи «Ватра», не інваліди, вони просто не байдужі до соціальних проблем людей. Дружина Олега готує їжу для учасників танцювального проекту. Знайшли волонтерів із танцювального клубу Павла Теличка. Їм теж доводилося вчитися, бо це не просто – танцювати, коли один із партнерів на візку. Зате уже за кілька днів видно, як змінюються ті, хто звик більше до замкнутого простору квартири, ніж до танцювального залу.
Андрій Кудерський наголошує, що танець допомагає таким людям позбутися комплексів. «Люди на візках кажуть: «Я хочу жити таким самим життям, як й інші, я хочу танцювати». І під час цього люди починають перш за все вірити в себе, по-друге, змінюватися фізично, – зазначає він. – Реальний приклад: ми одного хлопчину привозили сюди в понеділок, я його переставляв із одного візка на інший, а він весь стиснутий, не дається, він не вірить людям. А оце вже вчора-сьогодні – він вже плечі розправив. Тобто, принцип який – коли людина починає займатися собою, ті ж танці, людина починає змінювати себе і, відповідно, вона може впливати на події навколо».
Танець – і фізична, і психологічна реабілітація
13 людей із обмеженими можливостями з Івано-Франківська, Косова, Коломиї, Надвірни, Богородчанського району танцюють у парі зі здоровими людьми. Заняття для них проводить тренер-реабілітолог із Києва Михайло Савельєв, який приїхав зі своїми помічниками, теж на інвалідних візках. Сам Михайло, за фахом льотчик-випробовувач, після складної травми 13 років тому один час був на візку, але зміг ходити і танцювати. На його переконання, танці дають і фізичну, і психологічну реабілітацію. А у цих людей особлива воля і бажання, зауважує Михайло Савельєв.
«Все залежить від бажання, – каже він. – Буває, що люди мають все – руки, ноги, голову, але я не уявляю, що вони можуть танцювати. А тут люди на візках – і працюють, танцюють, відновлюють своє здоров’я за рахунок цього».
У перспективі – школа танців і візки у подарунок
Ідею такого майстер-класу танців на візках підтримав Івано-Франківський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Приїжджих з інших міст поселили в реабілітаційному центрі «Дивосвіт», де забезпечена доступність для людей з особливими потребами. Керівник центру Леся Дикун відзначає, що можуть виникати проблеми навіть там, де не сподіваєшся: не скрізь у нас є пандуси, проблема інвалідного транспорту. Навіть, як виявилося, для танців потрібні особливі візки.
«Візки, якими користуються в повсякденному житті, не завжди підходять. Дуже важливо, щоб це були візки активного типу. Не у всіх учасників були такі візки, але у нас були в запасі в центрі «Дивосвіт», в які ми зараз, під час репетицій, просто пересаджуємо людей, у яких їх немає. А взагалі в ідеалі – ми вже вели про це мову з ініціативною групою – учасник таких майстер-класів має отримувати активний візок у подарунок».
Наразі майстер-клас із танців на візках декому видається швидше забаганкою. Та в Івано-Франківську уже поговорюють про те, щоб зробити щось на зразок такої танцювальної школи. А для початку вирішили об’єднати людей із обмеженими можливостями у клуб «Колесо», насамперед задля спілкування.
«Я два роки тому поїхала у Крим на спортивні змагання. Спортсмен із мене нікудишній, але там були дискотеки, і я навчилася аматорськи танцювати, – розповідає Марійка Лазарович. – Приїхала додому і кажу племінниці: «Якщо ти не будеш зі мною танцювати, а не йду на весілля». В результаті ми у селі Баня-Березів танцювали. Всі були шоковані спочатку. А потім почали запрошувати мене на танець».
Надійна рука партнерів-волонтерів
Олег Сивак та Андрій Кудерський, які разом з Марійкою увійшли до ініціативної групи «Ватра», не інваліди, вони просто не байдужі до соціальних проблем людей. Дружина Олега готує їжу для учасників танцювального проекту. Знайшли волонтерів із танцювального клубу Павла Теличка. Їм теж доводилося вчитися, бо це не просто – танцювати, коли один із партнерів на візку. Зате уже за кілька днів видно, як змінюються ті, хто звик більше до замкнутого простору квартири, ніж до танцювального залу.
Андрій Кудерський наголошує, що танець допомагає таким людям позбутися комплексів. «Люди на візках кажуть: «Я хочу жити таким самим життям, як й інші, я хочу танцювати». І під час цього люди починають перш за все вірити в себе, по-друге, змінюватися фізично, – зазначає він. – Реальний приклад: ми одного хлопчину привозили сюди в понеділок, я його переставляв із одного візка на інший, а він весь стиснутий, не дається, він не вірить людям. А оце вже вчора-сьогодні – він вже плечі розправив. Тобто, принцип який – коли людина починає займатися собою, ті ж танці, людина починає змінювати себе і, відповідно, вона може впливати на події навколо».
Танець – і фізична, і психологічна реабілітація
13 людей із обмеженими можливостями з Івано-Франківська, Косова, Коломиї, Надвірни, Богородчанського району танцюють у парі зі здоровими людьми. Заняття для них проводить тренер-реабілітолог із Києва Михайло Савельєв, який приїхав зі своїми помічниками, теж на інвалідних візках. Сам Михайло, за фахом льотчик-випробовувач, після складної травми 13 років тому один час був на візку, але зміг ходити і танцювати. На його переконання, танці дають і фізичну, і психологічну реабілітацію. А у цих людей особлива воля і бажання, зауважує Михайло Савельєв.
«Все залежить від бажання, – каже він. – Буває, що люди мають все – руки, ноги, голову, але я не уявляю, що вони можуть танцювати. А тут люди на візках – і працюють, танцюють, відновлюють своє здоров’я за рахунок цього».
У перспективі – школа танців і візки у подарунок
Ідею такого майстер-класу танців на візках підтримав Івано-Франківський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Приїжджих з інших міст поселили в реабілітаційному центрі «Дивосвіт», де забезпечена доступність для людей з особливими потребами. Керівник центру Леся Дикун відзначає, що можуть виникати проблеми навіть там, де не сподіваєшся: не скрізь у нас є пандуси, проблема інвалідного транспорту. Навіть, як виявилося, для танців потрібні особливі візки.
«Візки, якими користуються в повсякденному житті, не завжди підходять. Дуже важливо, щоб це були візки активного типу. Не у всіх учасників були такі візки, але у нас були в запасі в центрі «Дивосвіт», в які ми зараз, під час репетицій, просто пересаджуємо людей, у яких їх немає. А взагалі в ідеалі – ми вже вели про це мову з ініціативною групою – учасник таких майстер-класів має отримувати активний візок у подарунок».
Наразі майстер-клас із танців на візках декому видається швидше забаганкою. Та в Івано-Франківську уже поговорюють про те, щоб зробити щось на зразок такої танцювальної школи. А для початку вирішили об’єднати людей із обмеженими можливостями у клуб «Колесо», насамперед задля спілкування.