Київ – Рівно 35 років минуло від часу підписання Гельсінського заключного акту, від якого розпочинає свій відлік правозахисний рух у Радянському Союзі та Україні зокрема. Нині у пострадянських країнах Гельсінські спілки є одними з найавторитетніших правозахисних організацій.
Заключний етап резонансної Наради з безпеки та співпраці в Європі (НБСЄ, нині – ОБСЄ), в якій взяло участь і керівництво СРСР, завершився 1 серпня 1975 року у Фінляндії підписанням відповідного акту.
У документі йшлося, зокрема, про беззаперечну повагу країн-учасниць до прав людини та її основних свобод. У СРСР з Гельсінського процесу розпочався правозахисний рух.
Правозахисників кидали до в’язниці «за антирадянську пропаганду»
Вже наступного року Гельсінська правозахисна група з’явилася в Україні. «Ми розуміли, що СРСР лише на словах підтримає Заключний акт НБСЄ, проте це був певний крок у сторону демократизації, тому ми й вирішили скористатися шансом і створити таку правозахисну групу», – пригадує один із членів-засновників Української гельсінської групи, письменник Левко Лук’яненко.
За його словами, вже у 1976 році за діяльністю правозахисників пильно стежив Комітет державної безпеки, проте навіть перші арешти не злякали охочих долучитися до діяльності організації. За рік членів Української гельсінської групи почали засуджувати за антирадянську агітацію та пропаганду.
«У КДБ побачили, що хоч вони й арештовують, проте група не припиняє своєї діяльності. Тоді вони перекваліфікували обвинувачення. І вже за статтею Кримінального кодексу судили: якщо перший раз, то давали до 7 років ув’язнення і до 5 років заслання, якщо вдруге – 10 років ув’язнення і 5 років заслання», – розповідає Левко Лук’яненко.
Влада не дослухається до рекомендацій
Нині в Україні спадкоємицею Української гельсінської групи вважає себе аналогічна спілка з прав людини. Співголова Харківської правозахисної групи, член правління Української гельсінської спілки Євген Захаров нарікає, що суттєвою проблемою для правозахисників в Україні є те, що влада не дослухається до їхніх рекомендацій, зокрема у законотворчій діяльності.
«Так, сьогодні можна легально працювати й іноді домагатися успіху. Проте нова Адміністрація не прислухається до думок правозахисників. І я зараз навіть не можу згадати, щоб якісь наші рекомендації були виконані за ці півроку, що минули», – додає Євген Захаров.
Московська гельсінська група стала першою після Заключного акту НБСЄ правозахисною організацією на теренах СРСР. На думку її голови Людмили Алексєєвої, боротися сьогодні за права людини у Росії непросто, але значно легше, аніж було в СРСР.
«З десяти справ, за які ми беремося, вдається довести до кінця близько трьох. Але це краще, ніж у радянські часи, тоді ми навіть себе не могли захистити», – зазначає вона.
Цього року в ОБСЄ головує Казахстан. Міністр закордонних справ країни і керівник ОБСЄ Канат Саудабаєв напередодні висловив переконання, що положення Гельсінського заключного акту нині так само актуальні, як і 35 років тому.
У документі йшлося, зокрема, про беззаперечну повагу країн-учасниць до прав людини та її основних свобод. У СРСР з Гельсінського процесу розпочався правозахисний рух.
Правозахисників кидали до в’язниці «за антирадянську пропаганду»
Вже наступного року Гельсінська правозахисна група з’явилася в Україні. «Ми розуміли, що СРСР лише на словах підтримає Заключний акт НБСЄ, проте це був певний крок у сторону демократизації, тому ми й вирішили скористатися шансом і створити таку правозахисну групу», – пригадує один із членів-засновників Української гельсінської групи, письменник Левко Лук’яненко.
За його словами, вже у 1976 році за діяльністю правозахисників пильно стежив Комітет державної безпеки, проте навіть перші арешти не злякали охочих долучитися до діяльності організації. За рік членів Української гельсінської групи почали засуджувати за антирадянську агітацію та пропаганду.
«У КДБ побачили, що хоч вони й арештовують, проте група не припиняє своєї діяльності. Тоді вони перекваліфікували обвинувачення. І вже за статтею Кримінального кодексу судили: якщо перший раз, то давали до 7 років ув’язнення і до 5 років заслання, якщо вдруге – 10 років ув’язнення і 5 років заслання», – розповідає Левко Лук’яненко.
Влада не дослухається до рекомендацій
Нині в Україні спадкоємицею Української гельсінської групи вважає себе аналогічна спілка з прав людини. Співголова Харківської правозахисної групи, член правління Української гельсінської спілки Євген Захаров нарікає, що суттєвою проблемою для правозахисників в Україні є те, що влада не дослухається до їхніх рекомендацій, зокрема у законотворчій діяльності.
«Так, сьогодні можна легально працювати й іноді домагатися успіху. Проте нова Адміністрація не прислухається до думок правозахисників. І я зараз навіть не можу згадати, щоб якісь наші рекомендації були виконані за ці півроку, що минули», – додає Євген Захаров.
Московська гельсінська група стала першою після Заключного акту НБСЄ правозахисною організацією на теренах СРСР. На думку її голови Людмили Алексєєвої, боротися сьогодні за права людини у Росії непросто, але значно легше, аніж було в СРСР.
«З десяти справ, за які ми беремося, вдається довести до кінця близько трьох. Але це краще, ніж у радянські часи, тоді ми навіть себе не могли захистити», – зазначає вона.
Цього року в ОБСЄ головує Казахстан. Міністр закордонних справ країни і керівник ОБСЄ Канат Саудабаєв напередодні висловив переконання, що положення Гельсінського заключного акту нині так само актуальні, як і 35 років тому.