Белград – Йосип Броз Тіто був командувачем партизанського війська, котре в Другій світовій війні воювало проти нацистських окупантів Югославії. Після війни він очолив комуністичну владу, згодом став президентом й залишився на цій посаді до смерті.
Упродовж 35 років він успішно керував багатонаціональною державою, складеною з шести республік та двох автономних країв. Під час його влади не було міжетнічних інцидентів. Він це пояснював так: «Ми пролили море крові для нашого братерства і єдності, й нікому не допустимо підривати та руйнувати ці надбання».
Коли Тіто помер, його найбільше критикували сербські націоналісти. Причина була в тому, що він виступав проти абсолютної централізації країни під владою Сербії.
Щоправда, Тіто виступав і проти демократизації Югославії та проти багатопартійної системи. Однак, у порівнянні з Радянским Союзом та іншими комуністичними державами, Тітова Югославія була ліберальною країною.
«Тітостальгія» – ностальгія за епохою стабільності й розбудови
Історик Латинка Перович, котру Тіто на початку 70-х років звільнив з посади секретаря Центрального комітету компартії (а вона тоді очолювала реформаторів, котрі вимагали, щоб партія не втручалася в економіку), досить позитивно оцінює постать Тіта.
«Я думаю, що Тіто належить до таких осіб, яких історія у певному сенсі віднайшла під час доленосних років напередодні та під час Другої світової війни, а також 1948 року, – каже пані Петрович. – Його славетний розрив зі Сталіним у 1948 році був сміливим і важливим кроком. Він розхитав ідеологічну та військово-політичну монолітність східного блоку в час, коли світ був поділений на дві сфери впливу, і це був вирішальний момент для Югославії, який призвів до «депровінціялізації» країни, відкрив її для всього світу і в певному сенсі гуманізував її».
Могила Йосипа Броза Тіта розташована в Белграді, в так званій «Хаті квітів», у рамках комплексу, в котрому була його резиденція. До неї сьогодні прибули тисячі громадян Сербії та інших республік. Епоху Тіта всі вони пам’ятають як епоху політичної стабільності та економічного розвитку.
«Югославія була найкращою країною. Я кажу це відверто. А Тіто був найбільшим державником, – говорить Джемал Ґадара, імам із південнобоснійського містечка Почітель. – Я їздив по світу, але такої свободи ніде не можна бачити. Я думаю, що такої свободи – а це знає лише Бог – більше ніколи не буде».
Така заява свідчить про «тітостальгії» – так журналісти назвали ностальгію за часами Тіта. В новітній історії Балкан це був найдовший період без війн. Звичайні люди не забувають про це, й тому колишнього маршала поважають більше, аніж нинішніх керівників.
Коли Тіто помер, його найбільше критикували сербські націоналісти. Причина була в тому, що він виступав проти абсолютної централізації країни під владою Сербії.
Щоправда, Тіто виступав і проти демократизації Югославії та проти багатопартійної системи. Однак, у порівнянні з Радянским Союзом та іншими комуністичними державами, Тітова Югославія була ліберальною країною.
«Тітостальгія» – ностальгія за епохою стабільності й розбудови
Історик Латинка Перович, котру Тіто на початку 70-х років звільнив з посади секретаря Центрального комітету компартії (а вона тоді очолювала реформаторів, котрі вимагали, щоб партія не втручалася в економіку), досить позитивно оцінює постать Тіта.
«Я думаю, що Тіто належить до таких осіб, яких історія у певному сенсі віднайшла під час доленосних років напередодні та під час Другої світової війни, а також 1948 року, – каже пані Петрович. – Його славетний розрив зі Сталіним у 1948 році був сміливим і важливим кроком. Він розхитав ідеологічну та військово-політичну монолітність східного блоку в час, коли світ був поділений на дві сфери впливу, і це був вирішальний момент для Югославії, який призвів до «депровінціялізації» країни, відкрив її для всього світу і в певному сенсі гуманізував її».
Могила Йосипа Броза Тіта розташована в Белграді, в так званій «Хаті квітів», у рамках комплексу, в котрому була його резиденція. До неї сьогодні прибули тисячі громадян Сербії та інших республік. Епоху Тіта всі вони пам’ятають як епоху політичної стабільності та економічного розвитку.
«Югославія була найкращою країною. Я кажу це відверто. А Тіто був найбільшим державником, – говорить Джемал Ґадара, імам із південнобоснійського містечка Почітель. – Я їздив по світу, але такої свободи ніде не можна бачити. Я думаю, що такої свободи – а це знає лише Бог – більше ніколи не буде».
Така заява свідчить про «тітостальгії» – так журналісти назвали ностальгію за часами Тіта. В новітній історії Балкан це був найдовший період без війн. Звичайні люди не забувають про це, й тому колишнього маршала поважають більше, аніж нинішніх керівників.