Анамарія Рамач
Белград – У більшій частині колишньої Югославії колись розмовною була, як вважали, єдина спільна мова – сербськохорватська. Сьогодні їх у цьому ж регіоні нараховують чотири – за кількістю націй. І зрештою постає питання: хорватська, сербська, боснійська та чорногорська мови є однією, двома чи чотирма мовами? Та скільки б мовознавці не розглядали це питання , остаточно вирішують політики.
Коли серб та хорват спілкуються, вони чудово розуміють один одного. І можливо, на запитання, якою мовою вони розмовляють, дадуть просту відповідь: це «наш єзик» («наша мова»).
Ця національно нейтральна назва стала звичною в етнічно змішаному регіоні. У приватному житті, проте, кожен усвідомлює різницю по-своєму.
Наприклад, у Белграді по-різному ставляться до хорватських книжок. Деякі мешканці Белграда, скажімо, залюбки б читали книжки хорватською, а інші ні, бо вони їх, як кажуть, нервують, непокоять.
Проте Зоран Хамович, директор белградського видавництва «Кліо», каже, що для його видавництва мова не становить ніякої проблеми. «Зараз ця мова по-різному йменується, але вона і далі залишилася єдиною, бо йдеться про мову, яку всі дуже добре розуміємо», – вважає він.
«Ми не повинні мати такі сильні політичні бар’єри, тому що це було б фатальним для нашого видавництва. Коли ми публікуємо книжки хорватських чи боснійських авторів, друкуємо їх мовою, якою вони написані», – каже сербський видавець.
Мовознавці по-різному ставляться до мовного питання
Коли колишня Югославія поділилася на окремі країни, наявна на той час єдина нормативна мова, відома під назвою сербськохорватська, поділилася на окремі мови. Мовознавці по-різному ставляться до цього.
Хорватський мовознавець Живко Беланович наголошує, що ці мови в основі є різними. «Серб і хорват можуть зрозуміти один одного на рівні простого спілкування. Але коли фахівці починають аналізувати мови, вони знаходять різницю в граматиці, синтаксисі і в кожному іншому напрямку», – каже хорватський лінгвіст.
Але Еґон Фекете, белградський лінгвіст, каже, що більшість мовознавців усе ще відстоюють думку, що на Балканах розмовляють однією мовою, проте численними діалектами. На його думку, проблема більше стосується політики, аніж мови.
«У нашому регіоні політичні інтереси стоять понад усе, і через те кожен повинен мати свою власну націю, релігію, мову та алфавіт. А це не дуже добре. Багато націй у Європі, та й далі, не приймають цей факт. І те, що ми кажемо «наша мова», тут не спрацьовує. Йдеться про варіанти однієї мови. Якщо до цього підходити по-науковому, важко буде прийняти, що існують окрема сербська, хорватська, боснійська та чорногорська мови», – вважає сербський мовознавець.
Історики ж пригадують, що цілеспрямована робота діячів сербського і хорватського культурного відродження на створення єдиної унормованої мови з кількох близько споріднених почалася лише 1850 року, а сама назва «сербськохорватська» була придумана років за 15 до того. Остаточно ж створення «єдиної національної мови сербів, хорватів і чорногорців» (про боснійців тоді не подумали) завершили в соціалістичній Югославії 1954 року.
Але вже після міжетнічних напруженостей 1970-х років ця єдність почала потроху розпадатися. Підвищення ж національної свідомості в постюгославський період особливо сприяло розвиткові місцевих мов. Хорвати створили повністю нові слова або дали нове життя давно застарілим, боснійці збагатили свою мову турецькими запозиченнями, а серби тримаються свого і далі надають перевагу кирилиці перед латинським письмом у сусідів.
Зміни призвели й до бюрократичних проблем і в регіоні, і за його межами. Міжнародний кримінальний трибунал у справах колишньої Югославії в Гаазі, який розглянув сотні справ хорватських, боснійських та сербських обвинувачених, підійшов до цього дуже практично: він не розрізняє розбіжності й говорить про мову «боснійсько-хорватсько-сербську».
Навряд чи в країнах колишньої Югославії знову буде єдина мова
Ауґуст Ковачец, член хорватської Академії наук та мистецтв, переконаний, що навряд чи люди регіону коли-небудь погодяться повернутися до об’єднаної мови.
«Народи Боснії, маючи на увазі босняків, хорватів та сербів, могли б сказати, що кожен розмовляє своєю, окремою мовою. Вони, проте, кажуть, що їхньою національною мовою є боснійська, мовляв, тут немає чого вирішувати - Європа, Белград чи Загреб. Те саме стосується чорногорців. Якщо вони вважають, що чорногорська є окремою мовою, значить, вона такою і є. Якщо, з іншого боку, вони вирішать поділити мову з сербами чи хорватами, це так само спрацює. Але ми зараз спостерігаємо тенденцію сприймати кожну з цих мов як особливу, окрему», – каже хорватський академік.
Проблема ще ускладнилася після того, як пожвавилося питання європейської інтеграції. Зі вступом до Євросоюзу національна мова країни стає офіційно визнаною в ЄС, а це зобов’язує Євросоюз забезпечити перекладачів для всіх мов. Імовірний вступ Боснії, Чорногорії, Хорватії та Сербії спричинить через це Брюсселеві нові клопоти, які можуть призвести до подальшого роздрібнення Балкан.
(Белград – Прага – Київ)
Белград – У більшій частині колишньої Югославії колись розмовною була, як вважали, єдина спільна мова – сербськохорватська. Сьогодні їх у цьому ж регіоні нараховують чотири – за кількістю націй. І зрештою постає питання: хорватська, сербська, боснійська та чорногорська мови є однією, двома чи чотирма мовами? Та скільки б мовознавці не розглядали це питання , остаточно вирішують політики.
Коли серб та хорват спілкуються, вони чудово розуміють один одного. І можливо, на запитання, якою мовою вони розмовляють, дадуть просту відповідь: це «наш єзик» («наша мова»).
Ця національно нейтральна назва стала звичною в етнічно змішаному регіоні. У приватному житті, проте, кожен усвідомлює різницю по-своєму.
Наприклад, у Белграді по-різному ставляться до хорватських книжок. Деякі мешканці Белграда, скажімо, залюбки б читали книжки хорватською, а інші ні, бо вони їх, як кажуть, нервують, непокоять.
Проте Зоран Хамович, директор белградського видавництва «Кліо», каже, що для його видавництва мова не становить ніякої проблеми. «Зараз ця мова по-різному йменується, але вона і далі залишилася єдиною, бо йдеться про мову, яку всі дуже добре розуміємо», – вважає він.
«Ми не повинні мати такі сильні політичні бар’єри, тому що це було б фатальним для нашого видавництва. Коли ми публікуємо книжки хорватських чи боснійських авторів, друкуємо їх мовою, якою вони написані», – каже сербський видавець.
Мовознавці по-різному ставляться до мовного питання
Коли колишня Югославія поділилася на окремі країни, наявна на той час єдина нормативна мова, відома під назвою сербськохорватська, поділилася на окремі мови. Мовознавці по-різному ставляться до цього.
Хорватський мовознавець Живко Беланович наголошує, що ці мови в основі є різними. «Серб і хорват можуть зрозуміти один одного на рівні простого спілкування. Але коли фахівці починають аналізувати мови, вони знаходять різницю в граматиці, синтаксисі і в кожному іншому напрямку», – каже хорватський лінгвіст.
Але Еґон Фекете, белградський лінгвіст, каже, що більшість мовознавців усе ще відстоюють думку, що на Балканах розмовляють однією мовою, проте численними діалектами. На його думку, проблема більше стосується політики, аніж мови.
«У нашому регіоні політичні інтереси стоять понад усе, і через те кожен повинен мати свою власну націю, релігію, мову та алфавіт. А це не дуже добре. Багато націй у Європі, та й далі, не приймають цей факт. І те, що ми кажемо «наша мова», тут не спрацьовує. Йдеться про варіанти однієї мови. Якщо до цього підходити по-науковому, важко буде прийняти, що існують окрема сербська, хорватська, боснійська та чорногорська мови», – вважає сербський мовознавець.
Історики ж пригадують, що цілеспрямована робота діячів сербського і хорватського культурного відродження на створення єдиної унормованої мови з кількох близько споріднених почалася лише 1850 року, а сама назва «сербськохорватська» була придумана років за 15 до того. Остаточно ж створення «єдиної національної мови сербів, хорватів і чорногорців» (про боснійців тоді не подумали) завершили в соціалістичній Югославії 1954 року.
Але вже після міжетнічних напруженостей 1970-х років ця єдність почала потроху розпадатися. Підвищення ж національної свідомості в постюгославський період особливо сприяло розвиткові місцевих мов. Хорвати створили повністю нові слова або дали нове життя давно застарілим, боснійці збагатили свою мову турецькими запозиченнями, а серби тримаються свого і далі надають перевагу кирилиці перед латинським письмом у сусідів.
Зміни призвели й до бюрократичних проблем і в регіоні, і за його межами. Міжнародний кримінальний трибунал у справах колишньої Югославії в Гаазі, який розглянув сотні справ хорватських, боснійських та сербських обвинувачених, підійшов до цього дуже практично: він не розрізняє розбіжності й говорить про мову «боснійсько-хорватсько-сербську».
Навряд чи в країнах колишньої Югославії знову буде єдина мова
Ауґуст Ковачец, член хорватської Академії наук та мистецтв, переконаний, що навряд чи люди регіону коли-небудь погодяться повернутися до об’єднаної мови.
«Народи Боснії, маючи на увазі босняків, хорватів та сербів, могли б сказати, що кожен розмовляє своєю, окремою мовою. Вони, проте, кажуть, що їхньою національною мовою є боснійська, мовляв, тут немає чого вирішувати - Європа, Белград чи Загреб. Те саме стосується чорногорців. Якщо вони вважають, що чорногорська є окремою мовою, значить, вона такою і є. Якщо, з іншого боку, вони вирішать поділити мову з сербами чи хорватами, це так само спрацює. Але ми зараз спостерігаємо тенденцію сприймати кожну з цих мов як особливу, окрему», – каже хорватський академік.
Проблема ще ускладнилася після того, як пожвавилося питання європейської інтеграції. Зі вступом до Євросоюзу національна мова країни стає офіційно визнаною в ЄС, а це зобов’язує Євросоюз забезпечити перекладачів для всіх мов. Імовірний вступ Боснії, Чорногорії, Хорватії та Сербії спричинить через це Брюсселеві нові клопоти, які можуть призвести до подальшого роздрібнення Балкан.
(Белград – Прага – Київ)
